Україна в нацистському проєкті "Нової Європи" (1941 - 1944 рр.)

Лекція 1

Яке місце відводилося Україні у нацистському новому проєкті Європи. Йдеться про те, що питанням України в Німеччині цікавились задовго до приходу нацистів до влади.

Велика Німеччина. Серединна Європа

Іще у 18 столітті у своїй праці "Історія мого часу" прусський король Фрідріх II писав, що "...Україна є найбагатшою частиною Російської імперії, а тому повинна завжди перебувати в полі зору майбутніх прусських володарів, як можливий об'єкт для економічної експансії". Колоніальні апетити німецької політичної еліти щодо України чітко викристалізувалися вже в середині 19 ст. і в другій половині 19 ст. Близький друг "залізного канцлера" Бісмарка філософ Гартман у своїх працях сформулював  і обґрунтував необхідність масштабної німецької експансії на схід і витіснення Російської імперії зі Східної Європи. Він означив межу життєво необхідного для німців просування на схід. Це лінія Нарви - Азовського моря. Тобто території від Естонії до гирла Дону мали опинитися під політичним і економічним впливом Німецької імперії. Україна в планах Гартмана поставала як напівзалежна від Німеччини держава, так зване "Київське королівство", на чолі з якимось представником германських династій.

Бойові дії між Вермахтом і Червоною армією на території України в 1943-1944 рр.

 Лекція 4

Через швидке просування військ вперед, тили часто відставали від передових частин, тому інколи приходилося воювати, маючи по 5-7 патронів на одного бійця. До 30% бійців були одягнені в старий, поношений, або часто в цивільний одяг, катастрофічно не вистачало наметів, через що війська часто ночували у відкритому полі. В результаті до 20% особового складу було втрачено через хвороби і обмороження. Радянські війська від грудня 1943 до травня 1944 рр. в боях за Правобережну Україну втратили до 3 млн людей убитими, 60% з них були вихідцями з України.

У червні 1944 року основні наступальні операції Червона армія перенесла на Прибалтику й білоруську ділянку Східного фронту. Однак уже в липня бойові дії знову розгорнулися в Україні.

Бойові дії між Вермахтом і Червоною армією на території України в 1943-1944 рр.

Лекція 3

Майже одночасно з початком Корсунь-Шевченківської операції в наступ перейшло північне крило Першого Українського фронту, розгорнувши так звану Луцько-Рівненську наступальну операцію, яка тривала з 27 січня до 11 лютого 1944 року. Головного удару завдала 13-та радянська армія в районі міста Сарни, який був важливим залізничним вузлом. Після взяття Сарн війська 13-ї армії повернули різко на південь і південний захід в напрямку Рівного та Луцька. Після взяття цих двох обласних центрів відповідно 2 лютого 1944 року радянське командування провело додаткову наступальну операцію на Славуту-Шепетівку, яка завершилася взяттям цих двох важливих залізничних вузлів 10 лютого 1944 року. 

Таким чином Червоною армією було повністю зайнято територію Рівненської й майже всієї території Волинської областей за винятком Ковеля й прилеглих до нього на півночі й північному заході районів. Також Червона армія взяла північну частину Тернопільської та сучасної Хмельницької областей, нависаючи загрозливою лавиною над німецькими військами з півночі. Після завершення вищезгаданих операцій, коли німці на півночі були витіснені аж на західну Волинь, коли такі обласні центри як Житомир, Рівне, Луцьк опинилися в руках Червоної армії, постала потреба очистити від вермахту економічно важливі промислові райони Кривого Рогу та

Нікополя. З цією метою радянське командування розробило Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію, яка тривала з 30 січня до 29 лютого 1944 року й здійснювалась силами 3-го та 4-го Українських фронтів. Радянське угрупування під час битви за Кривий Ріг налічувало 47 дивізій, танковий і кінний корпуси, два механізовані корпуси, загалом мало на озброєнні 7796 гармат і мінометів, понад 1000 танків, 1300 літаків. Цим силам протистояло 18 німецьких піхотних дивізій, 4 танкові, одна моторизована, які мали на озброєнні 400 танків, 3000 гармат і мінометів і 300 літаків. Зранку 30 січня 1944 року радянські 37-ма та 6-та армії нанесли потужний удар по німецькому угрупуванню. Підтягуючи резерви й послідовно вводячи в бій 46-ту й 8-му армії та 4-й механізований корпус, радянське командування зуміло до 5 лютого прорвати німецьку оборону й оволодіти селом Апостолове, розрізавши німецькі позиції навпіл. Три німецькі дивізії опинилися фактично в оточенні, і, відповідно, німці змушені були створити два оперативні угрупування: Нікопольське й Криворізьке. Передові частини 46-ї радянської армії обійшли Кривий Ріг із заходу і вийшли на рубіж річки Інгульця, а з'єднання 8-ї радянської армії замкнули оточення навколо Нікопольського угрупування противника. До 8 лютого 1944 року німецькі війська у Придніпров'ї були повністю знищені, і Червона армія оволоділа Нікополем.

Полтавська битва

Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 року його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля Станіслава Лещинського з гетьманом Іваном Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. І. Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів.

У жовтні 1708 року шведська армія вступила на українські землі. Сувора зима 1708 - 1709 років, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 року приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. У таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон - 4300 осіб, який очолював полковник О. Келін, а також 2600 жителів міста.

На початку травня 1709 року шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. Вперта оборона міста московським гарнізоном надовго скувала головні сили Карла XII і завдала їм значних втрат (понад 6 тис осіб було вбито). Це дало можливість московському командуванню зосередити сили й підготуватися до генерального бою, який Петро I планував провести 10 липня 1709 року. Царськими військами було збудовано украплений табір, підступи до якого охороняли шість поперечних та чотири поздовжніх редути.

Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1943 - 1944 рр.

Лекція 2

Москва, поспішаючи форсувати Дніпро на території України, очевидно мала якісь геополітичні плани. Цілком логічно було діяти наступним чином: або наступати на захід через територію Білорусі, де Дніпро був набагато вужчим, як це, власне, й робили німці в 1941 р., коли наступали на Москву через Білорусь. Через Мінськ відкривався прямий шлях на Варшаву, на Кенігсберг і Берлін - серце Німеччини. Це була б абсолютно логічна операція, якби Червона армія наступала на Німеччину не через Україну, а через Білорусь. Розгромивши німецькі угрупування в центрі, в Білорусі, радянські війська поставили б під загрозу оточення німецькі війська в Україні й Прибалтиці. Але цього зроблено не було. Не були зроблені навіть наступні речі - радянське командування не дочекалося поки замерзне Дніпро, щоб можна було його форсувати по льоду. Справа в тому, що Манштейн, який командував німецькою обороною на території України, надзвичайно серйозно остерігався, що Червона армія дочекається замерзання Дніпра і перейде його по всій ширині фронту. У нього катастрофічно не вистачало рухомих резервів, і якби Червона армія форсувала Дніпро не через плацдарм, а через замерзлу річку по всій ширині фронту, очевидно, становище німців було б ще скрутнішим, ніж під час форсування з плацдарму. І цей варіант було відкинуто. Виникає питання - чому Сталін так спішив на захід , але на південний захід, а не на захід до Німеччини. Чому, воюючи з Німеччиною, він намагався йти на захід через територію України, а не через територію Білорусі.

Мовою документів (до Дня захисника України)

Присяга вояка Української Повстанчої Армії

Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7. з 1.VІІ.1944.

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Унраїнським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: 

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. 

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української. 

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. 

Буду виконувати всі накази зверхників. 

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. 

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї. 

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу. 

До Дня захисника України

Українська Повстанська Армія (історична довідка)

Час створення УПА

Перші загони під назвою УПА-«Поліська Січ» створив на початку Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець в районі поліського Олевська для боротьби з більшовиками. У кінці 1941 року окупаційна адміністрація змусили Тараса Бульбу ліквідувати «Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля, де створив нову повстанську формацію, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т.Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду УНР в екзилі. З Т.Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А.Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем’янеччини та Володимирщини.

Восени 1942 року почали також утворюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, що також прийняли назву УПА. Ці загони 18 серпня 1943 року роззброїли УПА-«Поліська Січ» Т. Бульби. Її організаторами були провідні члени ОУН: Д. Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА став Дмитро Клячківський (Клим Савур), шефом штабу – полковник УНР Леонід Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР Микола Омелюсік. 

Протягом зими 1942-1943 років тривала розбудова структури підпільної армії. Організаційне формування УПА, як діючого військового формування, завершилося навесні 1943 року. 

Символічну дату створення УПА 14 жовтня 1942 року було затверджено проводом ОУН(Б) вже у повоєнні роки.