Юліан Вассиян
1. Світогляду не можна наслідувати.
2. Містерія жертви — суть життя і закон його невмирущості.
3. Буття чудесне і велике чудо вершиться без упину всією натугою сил та у всіх можливих подобах.
4 Любов ближнього нехай починається признанням його життєвої гідності!
5. Без честі нема людини, без людського життя нема Божого світу і не чути в ньому Бога...
6. Честь — твердь вартостей взагалі, що спроможна витримати нищівний жар пристрастей і на згарищі життя світити незмінним блиском шляхетності.
7. Бог є дійсна міра для безконечних можливостей і можливих безмірів.
8. Доки в родині українства стоятиме невгамовний вереск юродивих про свою любов і спасення України — Україна згине, розп'ята на хресті своїми „спасителями”.
9. Національність — це найглибша, найзагальніша й найтривкіша підстава людської соціальності.
10. Дорога до Бога веде через Батьківщину.
11. Батьківщина — це найширший розріст індивідуальності як з погляду приймання, так і з погляду творення.
Юліан Вассиян
Український публіцист, громадський і політичний діяч, філософ, ідеолог ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. Ю. Вассиян написав ряд праць з філософії, а також праць, в яких викладено і розвинуто ідейні засади українського націоналізму: «До головних засад націоналізму» (1928), «Ідеологічні основи українського націоналізму» (1929), «Змаг основ» (1940), «Рефлексії» (1927), «Листопадові рефлексії»(1950), «Воююча Україна» (1951), «Завзяття чи самовиправдання» (1956, посм.).
Дмитро Донцов
1. Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги... Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду у ваші серця. Віра є запорукою тріумфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують.
2. Фанатичного прив’язання до своєї віри не заступить літепла любов до неї. Мало носити в серці Ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила.
3. Ієрархизація суспільності й на ній збудований державний лад з окремою, своїми здібностями, расою й положенням відгородженою від інших, з генієм командування і проводу кастою, — е конечна передумова правильного діяння суспільного організму.
4. Коли нація хоче стати як сталь, напоїти себе “сталою,, магнетичною енергією, — мусить черпати її у власній ідеї.
5. Кожна нація має свій власний закон, свою власну правду й повинна лише їм коритися.
6. Така повинна бути наша національна ідея: всеобіймаюча, виключна, яскрава, якої гаслом є не спочинок і уживання, лиш акція і воля до влади над відірваними засадами, над чужою ідеєю, над власним окруженням, над «обставинами», над усім часовим і поодиноким. Лише та ідея виведе нас зі стану провінцій лише вона сполучиться з тим штосом, без якого мертва всяка ідея.
7. Тільки воскреслий Дух давньо-князівського і лицарства козацького — незримих скрижалей Кобзаря на Україні, дасть ЇЙ силу зломити московську орду і напасті „інтернаціональних конспіраторів” в нашу добу!
8. Є нації, є боротьба між ними, є націоналізм.
9. Не однострої і зброя воїна, а безстрашність, мужність, хоробрість його, дух воїна — становлять силу армії.
Дмитро Донцов — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. Своїм головним завданням Донцов він вважав виховання «провідної верстви» української нації в дусі активності, особливі надії покладаючи на молодь. Обстоював ідею виховання української нації в дусі сильних народів. Пізніше, у працях «Підстави нашої політики», «Націоналізм» та «Дух нашої давнини», Дмитро Донцов розвинув доктрину українського націоналізму. Особливо він наголошує на духовному відокремленні України від Росії, культуру якої вважав антиіндивідуалістичною, азіатською.
Олег Ольжич
1. Слава ворогові, що твоєї ненависти вартий.
2. ...Не так неохоче стріляє той, хто виріс під реви гарматні.
3. Нащо слова? Ми діло несемо.
4. Міцніша — віра і дзвінкіший — чин
За словоблудіє і за обмани.
5. Достаток лише — марність,
І щастя — сліпий гріх.
6. Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна.
7. Там втрат не буває, де жертва —
Здобутий в огні бастіон.
8. Прокляття моїй плоті
Що слабша за мій дух!
9. Хто вмів справедливо карати,
Той дивиться смерті в лице!
10. Хто має уші — хай слуха!
Хто має серце — люби!
11. Не роки життєвою мірою — зміст
Для того, хто дивиться прямо.
12. Захочеш — і будеш.
13. Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
14. Ворожою кров'ю і гуком мортир
Виписує нарід протести.
15. Здорові і молоді народи не знають самообмеження.
16. Не партикуляризми врятують Україну.
17. Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній і темних та болючих сторінок, що їх воліли б ми часто вирвати і не мати в цій великій книзі, з якої народ має вчитися славних і добрих діл. Та зріла мужня суспільність не сміє боятися глянути правді в лице, зокрема в тій хвилині, коли дійсність вимагає, щоб її бачити тверезо, а не через рожеві окуляри ідилії.
18. Вся історія України — це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад.
19. Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами — та, що перемагає.
20. Націоналізм значить світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації'.
21. Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави — тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини.
22. Мілітаризм — це універсальний світогляд і мораль, що формує людину і народи... Мілітаристичний світогляд ушляхетнює життя, покликаючи в ньому: відвагу, мужність, вояцьку товариськість, почуття вищого обов’язку і честі.
23. Спільнота нації в Українській духовності історично усвідомлюється не природничо, а духово-містично в Ідеї Роду. З нього родиться вся потуга Української Держави та відродження.
Олег Ольжич (Кандиба) — поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. З часу виникнення ОУН - один з найактивніших її членів, згодом — заступник голови Проводу цієї організації. Брав активну участь в політичних подіях того часу, зокрема в обороні від угорських фашистів Карпатської України у 1939 р. Належав до кола поетів-«вісниківців» (Є. Маланюк, Л. Мосендз, Олена Теліга, Юрій Клен). Збірки поезій Олега Ольжича «Рінь» (1935), «Вежі» (1940), «Підзамчя» (1946). Після початку Другої світової війни Ольжич, приймає участь у боротьбі ОУН з нацистськими загарбниками, працює в підпіллі. Загинув у фашистському концтаборі Заксенгаузен 10 червня 1944 р.
Немає коментарів :
Дописати коментар