Полтавська битва

Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 року його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля Станіслава Лещинського з гетьманом Іваном Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. І. Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів.

У жовтні 1708 року шведська армія вступила на українські землі. Сувора зима 1708 - 1709 років, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 року приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. У таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон - 4300 осіб, який очолював полковник О. Келін, а також 2600 жителів міста.

На початку травня 1709 року шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. Вперта оборона міста московським гарнізоном надовго скувала головні сили Карла XII і завдала їм значних втрат (понад 6 тис осіб було вбито). Це дало можливість московському командуванню зосередити сили й підготуватися до генерального бою, який Петро I планував провести 10 липня 1709 року. Царськими військами було збудовано украплений табір, підступи до якого охороняли шість поперечних та чотири поздовжніх редути.

Архітектурні перлини Полтавщини

На Полтавщині, не зважаючи на непростий плин часу й руйнівний вплив епох, збереглося немало архітектурних споруд, які розкривають різні мистецькі стилі, образно характеризують історичні епохи, випромінюють вікові естетичні вподобання людської цивілізації. Тож розглянемо деякі шедеври архітектури рідного краю, насолодимося їх величчю й красою.

1.  Усипальниці на зразок єгипетських пірамід. У них в мініатюрі відтворено й принципи будівництва загадкових пірамід стародавнього Єгипту, і саме призначення цих оригінальних споруд (хоча версія щодо єгипетських пірамід, як усипальниць, зараз є спірною й потребує подальшого вивчення).

а) Усипальниця в селі Комендантівка Кобеляцького району, XIX ст.

б) Усипальниця Закревських в с.Березова Рудка Пирятинського району, XIX ст.

Незвичайна історія звичайної школи

Село моє, для мене ти єдине,

Для мене ти найкраще на землі,

Частинка серця і Вкраїни

Прийми мої і радощі й жалі.

Мабуть не одному з нас спадали на думку слова відомої пісні, коли ми знову поверталися до свого села із далеких доріг. Коли спускаєшся із заповітної гори вниз в село, село як на долоні. Ось рядочки чепурненьких будиночків. Зліва попід горою вони – найновіші, найпривабливіші. А ген там за тополями тихоплинна Ворскла. Розхвилювалася, розшумілася на греблі, а далі все тихіше і тихіше, звиваючись попід горою, понесла свої води до Дніпра. Не одне дитинство відкупалося в ній, та не одне й відкупається.. Там за річкою – луки і ліси, зелень і краса. Як не любити цього чарівного куточка  живої природи? Як не любити людей, які живуть тут, трудяться а також тих, хто знаходиться на заслуженому відпочинку. Це ж їх працьовиті руки створили таку зелену красу! Повертаєшся до села з далеких доріг, і серце наповнюється гордістю за свій рідний край, за своє маленьке село Кунцеве.

Школа, школа… Давня-прадавня. В нашому селі їй виповнилося 102 роки. Її збудували в 1912 р., роки царських реформ, коли були створені сільські земства. Уявляєте, скількох кунчан відправила вона в далекі мандри по дорогах життя? Десятки? Сотні? Та ні, мабуть не одну тисячу. Спочатку звалася двокомплектною, потім – початковою, після війни – семирічною, потім – восьмирічною, за наших часів – неповною середньою, а сьогодні – загальноосвітньою школою I – III ступенів. Відчуваєте, як пройшлася історія по її класних кімнатах і коридорах? Всі корінні  жителі села Кунцеве були її учнями. І в кожному з них, напевне, залишився спогад про шкільні роки, про любимого вчителя. Багато, дуже багато вчителів працювало тут. Якби ми спробували їх усіх перелічити, то цифра добралась би мало не до сотні. Самих директорів школи змінилося за 97 років чимало. Чи підказує вам щось пам’ять, коли звучать прізвища Піхулі Онисима Петровича, Сідаша Івана Івановича, Вінич Галини Луківни, Свідерського Леоніда Володимировича, Голік Івана Григоровича, Колодочки Віри Василівни, Хрипко Тамари Олексіївни?

НА ФОТО: КОРПУС № 1 КУНЦІВСЬКОЇ

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Звичайно, кожен з цих людей залишив в школі про себе пам’ять чи то добрим словом, чи посадженим фруктовим садом, чи новою будовою, чи власним життєвим прикладом. Кожен з них щось приносив, щоб школа розцвітала, а значить, молоділо і відроджувалося село.