Перший Зимовий похід

  Сто два роки тому розпочався Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 років

Перший Зимовий похід - партизанський рейд Української армії, який тривав шість місяців з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років, за які українські вояки маршем здолали понад 2500 кілометрів тилами Червоної та Добровольчої армій, Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями, провівши понад 50 успішних боїв. Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення.

«Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.

 

Передумови походу

Наприкінці листопада 1919 року рештки Надднiпрянської Армії УНР опинилися у так званому «трикутнику смерті» між Любарем, Чорториєю та Мирополем в оточенні трьох ворожих армій: Червоної, Добровольчої  та польської (з останньою на той час тривали переговори, але це жодним чином не гарантувало ненападу польської сторони). Галицька армiя, через замирення Петлюри з поляками, які не полишали надії на поновлення кордонів 1772 року, пiсля 6 листопада 1919 року перейшла в підпорядкування росiйської армії Антона Денікіна.

Ще одним чинником, який загрожував  Армії УНР, стала епідемія тифу, яка підкошувала боєздатність підрозділів. У той же час уряди  Антанти відмовилися пропускати до УНР закуплені за кордоном ліки.

У таких умовах 4-6 грудня 1919 року в Новій Чорториї відбулася військова нарада. Василь Тютюнник, командувач Дієвої армії УНР, уже тяжко хворий на тиф, запропонував, щоб зберегти армію, пройти боєздатними частинами армії УНР рейдом по українській території, окупованій білими та червоними, а навесні підняти повстання.

Тютюнника підтримав Михайло Омелянович-Павленко.  «Згідно з цією ухвалою, військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі «тили», комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше – переховати до наступної весни кадри армії», - писав Омелянович-Павленко у своїх спогадах.

На початок походу налічувалося близько 5000 осіб,  безпосередньо бойовий склад становив 2000 багнетів, 1000 шабель і 14 гармат. 50% загальної кількості складали штаби частин, нестройові частини, обози.

 Очолив Перший зимовий похід Михайло Омелянович-Павленко.

Він був нащадком задунайських козаків, народився у Тифлісі. Закінчив  кадетський корпус,  військове училище. 1900 року підпоручником почав службу у лейб-гвардійському Волинському полку, склад якого комплектувався з правобережних українців. В 1904-1905 брав участь у російсько-японській війні. У 1910 році Михайло Омелянович-Павленко закінчив Академію Генерального штабу. В роки Першої світової війни 1914-18 командував гвардійським полком, очолював штаб корпусу. В період Української Центральної Ради - командир бригади у Катеринославі, в квітні-листопаді 1918 - командир 3-ої Стрілецької дивізії у Полтаві. В грудні 1918 - червні 1919 - командував Українською Галицькою Армією. Повернувшись на Наддніпрянщину, восени був призначений командиром Запорізького корпусу, а на початку грудня – командувачем Армії Української Народної Республіки. Його заступником став Юрко Тютюнник - відомий український повстанський ватажок.

Перебіг походу та основні бої

Командування армією ухвалило рішення пробиватися через денікінський фронт на схід, щоб спільно з українськими повстанцями підняти повстання в тилу Добровольчої армії. Після рішення продовжувати боротьбу настрій українського вояцтва виріс: старшина і козацтво "чекали лише наказу, аби йти до свого народу й разом із ним продовжувати боротьбу".

Основу армії, що мала вирушити у партизанський похід складали Запорізька, Київська і Волинська збірні групи, які разом налічували до 10 тисяч особового складу. З них близько три чверті становили обслуга й транспорти з хворими, які категорично відмовилися лишати свої частини і взяли участь в поході. Боєздатних старшин та козаків було від двох до трьох тисяч.

 Рух армії почався з району Любара  в ніч на 7 грудня 1919 року. Хоч перші дні руху були складними, військо не лише успішно перейшло залізницю Вінниця–Козятин, по якій курсували білогвардійські бронепотяги, але й захопили два потяги майна Добровольчої армії, що дало можливість одягнути та взути власних бійців. 

Першим  повітовим містом, до якого увійшла Української армія, став Липовець. Через день підрозділ Чорних запорожців оволодів Ставищем, де перебував штаб армії генерала Бредова. Сам генерал лише поспішною втечею на автомобілі врятувався від полону.

Звістка про відновлену Українську армію швидко розходилася Україною і посилила деморалізацію денікінців, які вже втратили наступальний запал і відступали на південь до чорноморських портів. Водночас українці, які були в денікінському війську, відмовлялися битися проти Української армії частково переходили на бік Армії УНР або приєднувалися до селянських повстанських загонів. Учасники походу організували друк листівок, які поширювалися по всій Україні. «Усе населення знало, що Українська армія живе і бореться. Воно готувалося до нової боротьби з червоними росіянами», - згадував Юрко Тютюнник. Українська Галицька армія не лише дотримувалася 6-го параграфа угоди з Денікіним, де зазначалося, що вона не воюватиме з військом Петлюри, але й подекуди надавала допомогу зброєю та кіньми.

28 грудня кіннота Юрка Тютюнника навальною атакою оволоділа містечком Жашків. Селяни здійснювали розвідку, допомагали руйнувати залізницю, харчували армію, поповнювали її лави. 1 січня 1920 р. полк ім. Костя Гордієнка, після запеклого бою, зайняв Умань.

Одразу ж телеграф розніс новину про те, що "Українська Армія під верховним командуванням отамана Петлюри і під командуванням отамана Омеляновича-Павленка розбила Добрармію, яка в паніці, не витримуючи бою, утікає до Одеси".

Михайло Омелянович-Павленко пізніше  писав, що, "опинившись у самому серці України, Армія побачила тотожність своєї ідеології з ідеологією повстанців і бажаннями селянської маси … також Армія відчула, що маса дивиться на неї, як на свою оружну силу, бо, зрештою, вже не було родини, яка б так чи інакше не була зв'язана з (українським) військом". Фактично Зимовий похід поряд з бойовими діями перетворився на політичну пропагандистську акцію. У кожному  населеному пункті старшини та козаки Дієвої Армії, вели  агітаційну роботу, а сам факт руху армії, її успіхи працювали на українську ідею. 

21 січня 1920 року в селі Гусівка Єлисаветського повіту відбулася ще одна нарада командирів дивізій армії Зимового походу, на якій було вирішено проривати більшовицьке запілля окремими колонами, рухаючись до району Черкаси — Чигирин — Канів. Південну колону, до якої увійшла Запорізька дивізія, 3-й кінний полк і штаб армії очолив Михайло Омелянович-Павленко, Північну колону у складі Київської та Волинської дивізії — Юрко Тютюнник. Колони рухались різними маршрутами, дезорганізуючи комунікації Червоної армії.

Маневруючи у ворожих тилах, бійці Української Армії, двічі проривали більшовицький фронт, провівши низку бойових операцій, наскоків, руйнування ворожих установ і засобів комунікації, здобувши кількадесят міст і містечок та захопивши тисячі полонених, в тому числі штаби трьох червоних дивізій. Під час походу до Української Армії приєднались повстанча група отамана Гулого-Гуленка, кінна бригада сотника Шепаровича та інші частини зі складу УГА.

 3-4 травня 1920 року рейдуюча Українська Армія перевела остаточний прорив більшовицького фронту в районі Тульчин-Ямпіль і 6 травня повернулася до Ямполя, з’єднавшись з іншими частинами Армії УНР, що, разом з поляками, звільняли Україну.  А 8 травня 1920 року Армія УНР разом з поляками пройшла урочистим парадом центральною київською вулицею – Хрещатиком.

Михайло Омелянович-Павленко за успішне завершення рейду був підвищений Головним отаманом у званні до генерал-поручника. 15 травня 1920 року Рада народних міністрів доручила військовому міністрові внести законопроект про військовий орден, що згодом одержав назву Залізний хрест. Залізним хрестом було нагороджено 3-4 тисячі вояків української армії. Були відзначені і бойові командири Зимового походу: Юрій Тютюнник, Андрій Гулий-Гуленко, Олександр Загродський, полковники Петро Дяченко, Олекса Алмазов, Іван Дубовий, Іван Литвиненко, Андрій Долуд, Василь Нельговський, інші старшини і козаки…

 Наслідки і значення Першого зимового походу

1. Армія, якій загрожувало цілковите знищення, не лише була збережена, а й виконала намічену операцію; дух війська, пригноблений невдачами осені 1919 року, знову піднявся. 

2. Вперше українська армія застосувала партизанські методи боротьби, до того ж із ворогом, який значно перевищував чисельністю та озброєністю. Згодом цей досвід успішно застосовувала Українська Повстанська Армія.

3. Завдяки Першому зимовому походові в українській державності не було перерви між роками 1919 і 1920. Елементи державності — влада, населення, територія — всі ці 5 місяців були в руках Української Народної Республіки — в різний час, в різних місцях, але все на території України

4. Існування армії Зимового походу посилювало позиції українській делегації на переговорах з поляками у Варшаві.

5. Зимовий похід сприяв неабиякому піднесенню національної свідомості серед широких мас українського населення. Воно було настільки сильне, що більшовикам у 1920 році довелося змінити свою тактику, підтримавши НЕП та політику «українізації». Послаблення тиску на українство в результаті спричинилося до спонтанного розвитку української культури, що носить назву українського відродження 20-тих років.

6. Нині пам’ять про Лицарів Зимового Походу повертається в суспільну свідомість. Це ім’я з серпня 2019 року носить 28-а окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ. Також на Одещині у місті Ананьїв відкрито перший в Україні пам’ятних із зображенням Залізного Хреста Лицарів Зимового Походу.

Використана інформація:

https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/sto-rokiv-tomu-rozpochavsya-pershyy-zymovyy-pohid-armiyi-unr-1919-1920-rokiv

https://www.istpravda.com.ua/columns/2019/12/9/156682/