Етапи українського національно-визвольного руху та їхні визначальні риси

За істориком Мирославом Грохом, кожен національно-визвольний рух має три фази: етнографічний (романтичний), академічний (науковий) та політичний (партійний).

На першому етапі лідери національного руху мають завдання ствердити на підставі зібраного фольклорного матеріалу існування оригінальної народної культури та культурних відмінностей, що відрізняють один народ від іншого. Для цього етапу характерним є творення національної міфології - месіанської ідеї нації, її "божественого призначення", особливої ролі серед інших народів. Наприклад, на романтичному етапі національного руху в поляків було утверджено образ польської нації, як такої, що дарує собі й іншим народам свободу, визволення від тиранії; вона стражденна й самопосвітна нація, кожний відданий член якої готовий померти за ідеали волі. На романтичному етапі твориться мистецький образ народу, до чого причетні зачинателі національних літератур. У поляків, приміром, таким був Адам Міцкевич, у росіян - Алєксандр Пушкін, в українців - Тарас Шевченко.

На другому етапі лідери національного руху обгрунтовують наукові підстави існування нації, її "споконвічності". Це етап розквіту історичних наук, що розвивався в межах ідей позитивістської філософії з її тезою про поступ й еволюційний розвиток суспільства від примітивних до розвинутіших форм. Позитивісти обстоюють принцип пізнаваності соціуму, прагнуть закласти фундамент знань про минуле нації, основу якихї складають фундаментальні дослідження минулого на підставі документальних джерел, вивченні архівного матеріалу. Дослідження мови, літератури та історії, як основи суспільствознавчих знань, дають підстави для "відкриття" націй у минулому, яке провіщає та освячує життєдайність націй у теперішньому і майбутньому часі. Саме на цьому науковому підгрунті політики роблять висновок про потребу "відродження" нації в нинішньому часі.

На третьому етапі національна еліта, що формується завдяки середній і вищій школі, проголошує політичний етап національного руху. Засновуються партії, політичні видання, громадські союзи. Розпочинається політичне життя, мета якого - опанувати суспільне життя, звільнитися з колоніальної залежності від "історичних" (державних) націй, домогтися повної політичної сепарації.

Чим поняття "українська нація" відрізняється від поняття "український народ" або "український етнос"

Найістотніша відмінність між поняттями "український народ" і "українська нація" - момент самоусвідомлення: член суспільного колективу визнає свою належність до певної національної спільноти, тож коли це відбувається, можна говорити, що народ починає перетворюватися на націю.

Процес визрівання самосвідомості триває досить довго. Спочатку національне самоусвідомлення відбувається на рівні окремих індивідуумів, які складають національну інтелектуальну еліту. Згодом, коли представників цієї еліти стає більше, значення першочергового набуває завдання захопити ідеями національного розвитку широкий загал. Національна ідея, серед іншого й українська ідея - це постулат, згідно з яким кожна нація має право на свій всебічний культурний, суспільний і політичний розвиток й окремішє суспільно-культурне буття. 

Німецький філософ
Карл Маркс

Усвідомлення себе членом національного колективу, добровільна самоідентифікація з певною нацією відбуваються ене завжди просто й однозначно. Для XIX ст. класики діалектичного матеріалізму К. Маркс і Ф. Енгельс запропонували класифікацію націй на державні (історичні) і бездержавні (неісторичні). Коли йдеться про належність до української нації, яка не є "історичною" (державною) нацією, тобто такою, що мала сталу державну традицію, то доречно говорити про подвійну часом і потрійну самоідентифікацію. Особливо для ранніх етапів національного руху. Людина визнавала себе особою українського походження, але політичним росіянином або поляком, австрійцем, угорцем, тощо. Русини-українці середини XIX ст. в Австро-Угорщині визнавали себе політичними австрійцями, членами польської спільноти Галичини й одночасно уналежнювали себе до єдиного "русского" світу з центром у столицях Російської імперії. На вищій стадії національного самоусвідомлення характерним було зараховувати себе одночасно до етнічної та політичної національних спільнот, тобто відмежовувати себе від панівних державних націй.

Від етносу до нації; від Малоросії та Галицької Русі до України. Українське питання - проблема визискуваної та панівної націй

Українська окремішність від часів князівської України-Рус, через добу Литовської та польської держави, до козацької доби нашої історії існувала завжди, набуваючи різних за своїми виявами форм. Згадаємо протистояння південної України-Русі з північною Руссю-Московщиною від часів Андрія Боголюбського (середина XII ст.), тяжіння підлитовської України й Білорусі до європейського цивілізаційного напряму на противагу до орієнтального, спрямованого на Орду вектору Московщини, опір литовько-українсько-білоруських феодалів просуванню польської держави на схід (виступ Свидригайла XIV ст. проти католицького союзу Гедиміновичів з Річчю Посполитою), повстання князя Глинського, спроба закріпити удільну традицію Олельковичів в Києві та Київський землі XV ст., відрубне панування княжат Рюриковичів і Гедиміновичів на Волині й панування "некоронованого короля" Костянтина Острозького в Острозі.  Ще є й козацький період історії XVII - XVIII ст. з формуванням елементів козацької державності. Тож для восьмиста років маємо підстави казати про політичну історію Старої України - України князівської, литовсько-польської та козацької.

Варто зазначити, що саме політична складова відрізняє етнос від нації. Етнос - це лише єдність народу, що грунтується на побуті, мові, культурі й традиціях, то націю характеризує усвідомлення кожним її членом або переважною більшістю представників політичних завдань, своєї окремішності від сусідніх націй-держав та їхніх еліт.

Йоган-Готфрид Гердер

Національна проблема постала на порядок денний у Європі лише наприкінці XVIII ст. після Французької революції 1789 р. і в результаті поширення ідей романтичної ідеалістичної німецької філософії початку XIX ст. (Й.-Г. Гердер, Ф.-В. Шеллінг, Й.-Г. Фіхте та інші).
Безпосередній вплив на Україну мали відповідні національні рухи в Чехії, Словаччині, Хорватії, Сербії, діяльність західно- й південнослов'янських будителів Я. Колара, П. Шафарика, В. Караджича, В. Ганки, Л. Штура та інших.

Але це не означає, що до кінця XVIII - початку XIX ст. не існувало націй і не було національних проблем. Та нуртували ці проблеми на рівні верхнього прошарку суспільства - землевласників, шляхти, які так само політично розглядали проблему легітимації своєї влади й свідомо вели боротьбу з іншими національними елітами за забезпечення свого панування на українських теренах. Так В. Липинський вважав, що нація в Україні існувала в часи революційних збурень, передусім у період козаччини від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, бо козацька старшина, розуміючи свою окремішність, і своє право на земельну власність, будувала свою станову (не всенародну) державу, на противагу польській шляхті та російському дворянству.

Перший Зимовий похід

  Сто два роки тому розпочався Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 років

Перший Зимовий похід - партизанський рейд Української армії, який тривав шість місяців з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років, за які українські вояки маршем здолали понад 2500 кілометрів тилами Червоної та Добровольчої армій, Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями, провівши понад 50 успішних боїв. Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення.

«Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.

 

Мовою документів (до Дня захисника України)

Присяга вояка Української Повстанчої Армії

Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7. з 1.VІІ.1944.

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Унраїнським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: 

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. 

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української. 

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. 

Буду виконувати всі накази зверхників. 

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. 

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї. 

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу. 

До Дня захисника України

Українська Повстанська Армія (історична довідка)

Час створення УПА

Перші загони під назвою УПА-«Поліська Січ» створив на початку Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець в районі поліського Олевська для боротьби з більшовиками. У кінці 1941 року окупаційна адміністрація змусили Тараса Бульбу ліквідувати «Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля, де створив нову повстанську формацію, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т.Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду УНР в екзилі. З Т.Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А.Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем’янеччини та Володимирщини.

Восени 1942 року почали також утворюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, що також прийняли назву УПА. Ці загони 18 серпня 1943 року роззброїли УПА-«Поліська Січ» Т. Бульби. Її організаторами були провідні члени ОУН: Д. Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА став Дмитро Клячківський (Клим Савур), шефом штабу – полковник УНР Леонід Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР Микола Омелюсік. 

Протягом зими 1942-1943 років тривала розбудова структури підпільної армії. Організаційне формування УПА, як діючого військового формування, завершилося навесні 1943 року. 

Символічну дату створення УПА 14 жовтня 1942 року було затверджено проводом ОУН(Б) вже у повоєнні роки. 

Виховання патріотів

Другий рік триває російсько-українська війна (на мою думку, треба називати речі й історичні явища своїми іменами), яка політкоректно називається АТО. Майже вся українська свідома людність не залишилася осторонь цієї сумної для нашої країни події. Хто пішов в лави ЗСУ добровольцем, хто зайнявся волонтерською діяльністю, хто допомагає, чим може на місцях. І допомога ця є надзвичайно дієвою, попри те, що населення нашої країни майже поголовно зубожіє. Такими ось справами й підтверджується патріотизм нашої нації. Щирими молитвами стареньких, останніми грошима, які віддає бабуся, що все життя зберігала собі на останню путь, або скарбами, які дитина збирала на день народження. Ярмарками-продажами дитячих поробок, або солодощів, що пекла дитина разом із мамою, і виручені кошти віддавала нашим солдатам. Благодійними концертами аматорських дитячих колективів. Маскувальними сітками, які плетуть діти разом із вчителями. Наївними, але щирими дитячими малюнками, листами, оберегами, виготовленими власноруч. Чергами в пунктах прийому донорської крові. І таких прикладів - безліч. Саме так виховується  патріотизм нації.

Звідки походить назва Україна

Країна, у якій ми живемо, "народилася" не так давно - трохи більше ніж 20 років тому. Але назва "Україна" має дуже поважний вік, оскільки її почали використовувати в останній чверті XII століття, хоча остаточно назва затвердилася у кінці XIX - початку ХХ століття.

У різні часи українці називали себе по-різному, неоднаково іменували їх і сусіди. За сивої давнини, коли східнослов'янські племена ще не утворили сталої спільноти, наші предки, вочевидь, могли називати себе полянами, деревлянами, тиверцями - як завгодно, але не українцями.

Скандинавське слово "Русь" за підтримки князів та їхніх варязьких дружинників стало символом об'єднання розрізнених доти східнослов'янських племен. Воно закріпилось як назва київських, переяславських, чернігівських, сіверських і заліських земель. Тоді ж з'явилося слово "русини", як самоназва українців. Воно до сьогодні побутує на Закарпатті.

Назву Україна вперше було зафіксовано в Іпатіївському списку "Повісті минулих літ" 1187 р. Відтоді це слово часто трапляється і в інших літописах у складі назв "Київська україна", "Чернігівська україна", "Сіверська (Новгород-Київська) україна", тощо.

Чому назва тих самих земель змінилася? Відомо, що свого часу князь Володимир наділив землею на півдні Київщини черкесів, які потім зробилися черкасами-українцями, змішавшись з киянами. Саме вони називали свою землю Україною й поширили свій громадсько-військовий устрій на Київщину, Полтавщину, Брацлавщину, Чернігівщину.

Після занепаду Київської Русі (чи то б пак Русі-України, будемо вживати той термін, який вживав М.Грушевський), ця назва виринає у Великому князівстві Литовському. Ранні збережені книги канцелярії великих князів литовських називають прикордонні зі степом околиці держави "українами", а їхніх мешканців "українниками" чи "людьми українними". Поняття "Україна" могло поширюватися на весь південь держави взагалі. 

В'ячеслав Липинський про націоналізм

В'ячеслав Липинський: Націоналізм, патріотизм і шовінізм (з листа до Б.Шемета) 

   Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом. 

   Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? 

   

Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцей, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і польонофілів. 

12 фактів про Україну, які треба знати кожному

1. Україна - найбільша країна, територія якої повністю знаходиться в Європі. Більшою, ніж Україна в Європі - тільки Росія, Туреччина і Данія. Однак, більша частина Росії і Туреччини знаходиться в Азії, а данський острів Гренландія розташований в районі Північної Америки.

2. В Україні, в містечку Рахів, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи.

3. Населення України відноситься до найбільш освіченого. Кількість людей з вищою освітою на душу населення вища, ніж середньоєвропейський рівень. Україна займає 4 місце в світі за кількістю громадян з вищою освітою.

4. На конкурсі краси мов у Парижі в 1934 році українська мова зайняла третє місце після французької та перської за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія, структура речень. А за мелодійністю українська мова зайняла друге місце після італійської.

5. Автор першої в світі Конституції - українець Пилип Орлик. 5 квітня 1710 року його обрали гетьманом війська запорізького. У цей день він оголосив "Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького". У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі тільки в 1791 р.

40 цікавих фактів про Україну

1.Третій найвідвідуваніший у світі Макдональдс - у Києві, біля залізничного вокзалу. Цей заклад незмінно потрапляє до п'ятірки найбільш жвавих Макдональдсів світу.

2.Станція метро «Арсенальна» у Києві - найглибша у світі, і вона йде під землю на 105 метрів. Станцію побудували однією з перших, в 1960 році, у безпосередній близькості від будівлі парламенту. За деякими даними, у тунелях біля «Арсенальної» є таємні сховища для політичної верхівки.

3.Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів.

4.Українець Микола Сядристий, хоч і не «лівша», але підкував блоху, прямо як у казці. Блоху можна побачити в Київському музеї мініатюр.

5.Найкоротша головна вулиця, але в той же час одна з найширших і мальовничих - вулиця Хрещатик у столиці України Києві. Її довжина усього 1225 метрів.

6.На Україні, у містечку Рахів, в оточенні мальовничих Карпат, знаходиться географічний центр Європи.

7.Українська мова зайняла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою у світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія і побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році.

Мова солов'їна

Зайшовши нещодавно на сайт незалежного культурологічного часопису "Ї", натрапила на його титульну сторінку. Цікаво, скільки не читала звідти статей, ніколи не бачила його титулки. А там - отаке є чудо, що належить перу українського поета і видавця Івана Малковича.

Для довідки: Малкович Іван Антонович - власник і директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Він же редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. 

У 1992 році у створеному власному видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Малкович видає першу книжку — «Українську абетку». Того ж року виходить третя поетична збірка «Вірші» (Київ, «Український письменник»). У 1994 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «Улюблених віршів». У 1997 році побачила світ четверта книга поета «Із янголом на плечі» (Київ, поетична аґенція «Княжів»).

У 2002 році Форум видавців у Львові визнає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» найкращим видавництвом року в Україні. У 2004 році видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» отримало право на створення філії в Москві (за умови, що на кожній книжці буде зазначено: «Книга без права продажи в Украине»). Того ж року Форум видавців у Львові визнає Івана Малковича найкращим директором видавництва в Україні. Тоді ж Іван Малкович став кавалером Міжнародного ордену усмішки (свого часу цю нагороду отримували Папа Іван-Павло ІІ, Астрід Ліндґрен, Сєрґєй Образцов, Дж.Роулінґ та ін.) У 2005 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «100 казок. 1-й том», а також п'ята поетична книжка Івана Малковича «Вірші на зиму» (Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») 

З 2008 року Іван Малкович починає видавати в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» «дорослу» літературу. У 2009 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить «Дитяча Євангелія» з благословіннями Предстоятелів найбільших традиційних християнських церков в Україні.

Вірші Івана Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, бенгальською (Індія), литовською, норвезькою, грузинською, словацькою, словенською мовами.

До речі, улюблений усіма "Гаррі Поттер", виданий у "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі" вважається накращим серед усієї Поттеріади. І за оформленням, і за перекладом.

Я (звісно, без дозволу, але за посиланням на сторіночку часопису "Ї") взяла на себе сміливість поділитися нижчеподаним "Напучуванням". Мене воно вразило до глибини душі. Сподіваюся, вам сподобається також. 

Іван Малкович

НАПУЧУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

але ти, дитино,

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви “Ї”,

а також,

витягнувшись на пальчиках,

оберігати місячний серпик

букви “Є”,

що зрізаний з неба

разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,

що мова наша - солов'їна.

Правильно кажуть.

Але затям собі,

що колись

можуть настати і такі часи,

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися

тільки на солов'їв,

дитино.

[11-18 грудня 1985]

І обіцяне посиланнячко: http://www.ji.lviv.ua/index.htm

Ну хіба ж це не краса?

Дивитися ще

Те, що робить нас українцями