Кенофобія та антисемітизм (як євреї стали "не такими")

Останнім часом в соціальних мережах, в побутових розмовах, на просторах Інтернету, в телепередачах почастішали розмови про "таких" і "не таких" громадян. Одні, наче, зі сходу, інші, зі заходу, одні - бідні,  інші - багаті, одні наживаються, інші мовчки страждають. Перелічувати контрасти можна безкінечно. Але є ще одна проблема, яка не дає спокійно спати деяким нашим співвітчизникам і не тільки. Виявляється, деякі національності прямо скажем "заважають" нам жити, працювати, відпочивати, захищати свою країну, тощо. Мова йдеться про євреїв. То чи справді цей народ всім "заважає"? Чи маємо ми право толерувати ксенофобію й антисемітизм в своєму просторі. Чому цей народ кругом всім винний? Де є витоки цієї проблеми? Знайшла чудові матеріали про деякі аспекти історії та ментальності цього народу авторства Ігоря Щупака. Мені сподобалось. 

Ксенофобія та антисемітизм

Із недалекого минулого ми пам'ятаємо, як важко бути "не таким, як усі". Якийсь "правильний" (тобто "такий, як усі") громадянин міг з допитливою підозрілістю запитати: "Ти що, не такий, як усі?"

Більш за те, радянське середовище породило "образу", яку не дано зрозуміти іноземцям. Це - агресивне питання: "Ти що, найрозумніший?!" В суспільстві це був тест на визначення " свій - чужий".

Так, дійсно, євреї "не такі, як усі". У жодному разі не "кращі" чи "найрозумніші". Так може думати людина, яка дуже погано знає євреїв. Серед євреїв, як і серед інших людей, вистачає будь-яких - гарних і не дуже, розумних та інтелектуально обмежених.

Але євреї справді "не такі"...

Операція "Запад"

Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/21/1947-pochatok-operaciyi-zapad-masovoyi-deportaciyi-chleniv-rodyn-ounivciv-ta-povstanciv-do-sybiru-ta-kazahstanu

Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.

ХХ століття в історії українського народу (продовження)

 Кордони України напередодні та після Другої світової війни

У 1939 - 1940 і 1945 рр. територія УРСР істотно зросла за рахунок українських земель у складі сусідніх держав. Протилежний ракурс у політиці Кремля пояснювався аж ніяк не турботами про возз'єднання українських земель. Це зайвий раз підкреслювали події навколо Карпатської України, яка на короткий час опинилася в епіцентрі європейської політики.

Після того, як гітлерівській Німеччині за рішенням Мюнхенської конференції чотирьох держав було передано Судетську область, чеський уряд втратив вплив навіть у власній країні. Услід за Словаччиною політичні партії Підкарпатської Русі домоглися від нього згоди на автономію. Наприкінці грудня 1938 року у складі Чехо-Словацької федерації з'явилася Карпатська Україна - край, автономія якого наближена до державної самостійності.

Після поглинення Чехії в березні 1939 року і надання примарної самостійності Словаччині А. Гітлер мав намір погодитися з анексією Закарпаття Угорщиною, щоб зміцнити з нею союзницькі відносини. На перешкоді було лише одне - можлива негативна реакція з боку Й. Сталіна. З Радянським Союзом Гітлер теж мав намір установити на певний час союзницькі відносини. Коли Сталін прилюдно висловив незаінтересованість долею Закарпатської України, Гітлер дозволив угорцям окупувати її. 

23 серпня 1939 року в Москві підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. Він мав додаток - секретний протокол, який розмежовував сфери "обопільних інтересів" у Центральній та Східній Європі. Більша частина міжвоєнної Польщі опинилася в "сфері інтересів" СРСР, у тому числі, автоматично, - всі українські етнічні землі. Через тиждень Гітлер напав на Польщу, після чого Велика Британія та Франція оголосили йому війну. Щоб не бути втягнутими у світову війну на боці Німеччини, Сталін за кілька днів змінив узгоджений з Гітлером план спільних дій: відмовився від окупації польської етнічної території і вторгся в Польщу вже під гаслом  "визвольного походу" на допомогу втягнутим у війну "єдинокровним братам-українцям і білорусам". Переглянуту лінію розмежування "сфер інтересів" було закріплено в радянсько-німецькому договорі "Про дружбу й кордон" від 28 вересня 1939 р. Так у складі УРСР з'явилося шість нових областей, а її територія зросла з 450 до 540 тис. кв. км. Ніхто в Кремлі, однак, не потурбувався довести до кінця справу захисту "єдинокровних братів": Підляшшя, Надсяння, Лемківщина й Холмщина залишилися на окупованій Німеччиною території.

Радянсько-німецькі договори та територіальний перерозподіл Східної Європи

Користуючись можливостями, які випливали з пакту Молотова-Ріббентропа, Сталін висунув Румунії ультиматум і в червні 1940 р. зайняв без бою Бессарабію та Північну Буковину. Об'єднанням Хотинського повіту Бессарабії з Північною Буковиною було створено Чернівецьку область УРСР. Кордони між Молдавською РСР і УРСР було визначено за етнографічним принципом. УРСР втратила райони лівобережного Придністров'я у складі Молдавської АРСР, але здобула два південні повіти Бессарабії.

ХХ століття в історії українського народу

 Проблема українського внеску в поступальний розвиток людства давно цікавить учених і публіцистів. Тож варто схарактеризувати український внесок в історію ХХ ст.

Кордони України після Першої світової війни

У першій половині ХХ ст. найважливіші події на світовій арені визначалися, як і раніше, в Європі, а важливим подразником політичної ситуації на континенті залишалася конфігурація кордонів.

Українські землі. Адміністративний поділ в середині XIX ст.

Найслабшою ланкою в таборах, які протистояли один одному  в Першій світовій війні, виявилися багатонаціональні держави: в Антанті - Росія, у Четверному союзі - Австро-Угорщина й Османська імперія. Першою не витримала випробування світовою війною Російська імперія. Після краху самодержавства країна стала розпадатися. Утворенням Центральної Ради українці почали боротьбу за державні права. У травні 1917 року цей орган революційної влади поставив перед петроградським урядом питання про автономію України в межах "губерній Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської та Таврійської".

Еріх Марія Ремарк про війну

Німецький письменник Еріх Марія Ремарк, народжений 22 червня 1898 року, — мабуть, один з найвідоміших пацифістів у літературі. Він належить до представників "втраченого покоління", тих майстрів пера, що пройшли страхіття Першої світової війни й побачили мирне життя зовсім не таким, яким воно здавалося на фронті. Смерть, страх, несправедливість, пережитий досвід назавжди закарбувалися не лише в пам’яті цих письменників, а й на сторінках їхніх творів. Ремаркові ж вдалося особливо просто й водночас глибоко описати, про що насправді говорять і думають в окопах звичайні солдати.

Етапи українського національно-визвольного руху та їхні визначальні риси

За істориком Мирославом Грохом, кожен національно-визвольний рух має три фази: етнографічний (романтичний), академічний (науковий) та політичний (партійний).

На першому етапі лідери національного руху мають завдання ствердити на підставі зібраного фольклорного матеріалу існування оригінальної народної культури та культурних відмінностей, що відрізняють один народ від іншого. Для цього етапу характерним є творення національної міфології - месіанської ідеї нації, її "божественого призначення", особливої ролі серед інших народів. Наприклад, на романтичному етапі національного руху в поляків було утверджено образ польської нації, як такої, що дарує собі й іншим народам свободу, визволення від тиранії; вона стражденна й самопосвітна нація, кожний відданий член якої готовий померти за ідеали волі. На романтичному етапі твориться мистецький образ народу, до чого причетні зачинателі національних літератур. У поляків, приміром, таким був Адам Міцкевич, у росіян - Алєксандр Пушкін, в українців - Тарас Шевченко.

На другому етапі лідери національного руху обгрунтовують наукові підстави існування нації, її "споконвічності". Це етап розквіту історичних наук, що розвивався в межах ідей позитивістської філософії з її тезою про поступ й еволюційний розвиток суспільства від примітивних до розвинутіших форм. Позитивісти обстоюють принцип пізнаваності соціуму, прагнуть закласти фундамент знань про минуле нації, основу якихї складають фундаментальні дослідження минулого на підставі документальних джерел, вивченні архівного матеріалу. Дослідження мови, літератури та історії, як основи суспільствознавчих знань, дають підстави для "відкриття" націй у минулому, яке провіщає та освячує життєдайність націй у теперішньому і майбутньому часі. Саме на цьому науковому підгрунті політики роблять висновок про потребу "відродження" нації в нинішньому часі.

На третьому етапі національна еліта, що формується завдяки середній і вищій школі, проголошує політичний етап національного руху. Засновуються партії, політичні видання, громадські союзи. Розпочинається політичне життя, мета якого - опанувати суспільне життя, звільнитися з колоніальної залежності від "історичних" (державних) націй, домогтися повної політичної сепарації.

Чим поняття "українська нація" відрізняється від поняття "український народ" або "український етнос"

Найістотніша відмінність між поняттями "український народ" і "українська нація" - момент самоусвідомлення: член суспільного колективу визнає свою належність до певної національної спільноти, тож коли це відбувається, можна говорити, що народ починає перетворюватися на націю.

Процес визрівання самосвідомості триває досить довго. Спочатку національне самоусвідомлення відбувається на рівні окремих індивідуумів, які складають національну інтелектуальну еліту. Згодом, коли представників цієї еліти стає більше, значення першочергового набуває завдання захопити ідеями національного розвитку широкий загал. Національна ідея, серед іншого й українська ідея - це постулат, згідно з яким кожна нація має право на свій всебічний культурний, суспільний і політичний розвиток й окремішє суспільно-культурне буття. 

Німецький філософ
Карл Маркс

Усвідомлення себе членом національного колективу, добровільна самоідентифікація з певною нацією відбуваються ене завжди просто й однозначно. Для XIX ст. класики діалектичного матеріалізму К. Маркс і Ф. Енгельс запропонували класифікацію націй на державні (історичні) і бездержавні (неісторичні). Коли йдеться про належність до української нації, яка не є "історичною" (державною) нацією, тобто такою, що мала сталу державну традицію, то доречно говорити про подвійну часом і потрійну самоідентифікацію. Особливо для ранніх етапів національного руху. Людина визнавала себе особою українського походження, але політичним росіянином або поляком, австрійцем, угорцем, тощо. Русини-українці середини XIX ст. в Австро-Угорщині визнавали себе політичними австрійцями, членами польської спільноти Галичини й одночасно уналежнювали себе до єдиного "русского" світу з центром у столицях Російської імперії. На вищій стадії національного самоусвідомлення характерним було зараховувати себе одночасно до етнічної та політичної національних спільнот, тобто відмежовувати себе від панівних державних націй.