Полтавська битва

Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 року його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля Станіслава Лещинського з гетьманом Іваном Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. І. Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів.

У жовтні 1708 року шведська армія вступила на українські землі. Сувора зима 1708 - 1709 років, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 року приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. У таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон - 4300 осіб, який очолював полковник О. Келін, а також 2600 жителів міста.

На початку травня 1709 року шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. Вперта оборона міста московським гарнізоном надовго скувала головні сили Карла XII і завдала їм значних втрат (понад 6 тис осіб було вбито). Це дало можливість московському командуванню зосередити сили й підготуватися до генерального бою, який Петро I планував провести 10 липня 1709 року. Царськими військами було збудовано украплений табір, підступи до якого охороняли шість поперечних та чотири поздовжніх редути.

Армія Петра I нараховувала 42500 осіб та 102 гармати. Крім того, вірне цареві українське козацьке військо гетьмана Івана Скоропадського перетинало шведам шлях до відступу в напрямі Дніпра. Шведська армія складалася з 17000 осіб та 6 гармат. Карл XII, дізнавшись вночі 26 червня про можливість прибуття на допомогу Петру I 40-тисячного війська хана Аюки, вирішив випередити московське командування і першим розпочати битву. Будучи пораненим напередодні, король передав командування фельдмаршалу К. Г. Реншільду.
О 5 годині ранку 27 червня 1709 року шведська піхота розпочала штурм редутів, але була відкинута московською кавалерією.Вступивши в бій шведська кіннота успішно вела боротьбу з кавалерією противника, але під сильним гарматним вогнем змушена була відступити. За цей час шведська піхота перегрупувалася і розпочала новий штурм редутів, два з яких були здобуті, але знову нищівний вогонь московської артилерії змусив шведів залишити зайняті позиції. Спроба Карла XII обійти редути з півночі також зазнала невдачі. Навальний наступ шведської піхоти був зупинений гарматним вогнем, і шведи були змушені відступити в напрямку Будищинського лісу. Біля 9 години обидві армії, перегрупувавши свої сили, вступили в рукопашний бій, у результаті якого шведи не витримали натиску і почали залишати поле бою. До 11 години битва закінчилася цілковитою поразкою шведського війська.
У Полтавській битві шведи втратили 9234 особи вбитими та 2874 особи пораненими. У полон потрапили фельдмаршал К. Г. Реншільд, перший міністр Швеції граф Пінер, багато генералів та офіцерів, Втрати московської армії становили 1345 осіб вбитими та 3290 осіб пораненими. Рештки шведського війська під командуванням генерала А.-Л. Левенгаупта відступили вздовж р. Ворскли у напрямку Дніпра. Біля Переволочної Карл XII, Іван Мазепа, Кость Гордієнко та ще близько 50 старшин разом із загонами шведів та козаків (всього близько 3000 осіб) переправилися через Дніпро і відійшли в турецькі володіння. 11 липня 1709 року армія А.-Л. Левенгаупта (16000 осіб) була оточена калмицькою кіннотою під командуванням О. Меншикова і здалася в полон.
Полтавська битва мала  далекосяжні наслідки для Європи. З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, "закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, - могутність після  Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє й перетворюється у велику державу". Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу (але почасти зберігає його до царювання Катерини II).