Бойові дії між Вермахтом і Червоною армією на території України в 1943-1944 рр.

 Лекція 4

Через швидке просування військ вперед, тили часто відставали від передових частин, тому інколи приходилося воювати, маючи по 5-7 патронів на одного бійця. До 30% бійців були одягнені в старий, поношений, або часто в цивільний одяг, катастрофічно не вистачало наметів, через що війська часто ночували у відкритому полі. В результаті до 20% особового складу було втрачено через хвороби і обмороження. Радянські війська від грудня 1943 до травня 1944 рр. в боях за Правобережну Україну втратили до 3 млн людей убитими, 60% з них були вихідцями з України.

У червні 1944 року основні наступальні операції Червона армія перенесла на Прибалтику й білоруську ділянку Східного фронту. Однак уже в липня бойові дії знову розгорнулися в Україні.

13 липня - 29 серпня 1944 р. на території Галичини силами 1-го Українського фронту під командуванням маршала Конєва було здійснено масштабну Львівсько-Сандомирську наступальну операцію проти німецької групи армій "Північна Україна", якою командував генерал Гарпе. Перед початком наступу радянські війська мали на озброєнні майже 17 тис. гармат і мінометів, 2,5 тис. танків і самохідних установок, налічували 1,4 млн осіб особового складу, мали 3300 літаків. Німецьке угрупування суттєво  поступалося в живій силі і техніці. Німців було 900 тис. солдатів і офіцерів, 6300 гармат і мінометів, 900 танків і штурмових гармат, 700 літаків.

Німецьке командування очікувало на літній наступ радянських військ на цій ділянці фронту, тому було приготовлено три потужні лінії оборони. Початок радянського наступу наштовхнувся на енергійну оборону. Вістря радянських військ було націлене на 13-й німецький корпус, який розташовувався біля містечка Броди, За іронією долі саме в складі цього корпусу воювала 14-та гренадерська дивізія військ СС, відома як Галицька дивізія, укомплектована з українців, Саме на ділянку фронту, яку утримувала ця дивізія, припав найбільший удар радянських військ.

16 липня 1944 р. Червона армія зуміла прорвати оборону  на ділянці шириною 14 км. в районі містечка Колтова. Не очікуючи на підхід стрілецьких з'єднань, командувач 3-ї гвардійської танкової армії генерал Рибалко ввів у вузький колтівський коридор танкові з'єднання. 17 липня до танків 3-ї армії додали війська 4-ї танкової армії генерала Лелюшенка. Завдяки цьому 18 липня 1944 р. радянські війська розірвали німецьку оборону на дві частини, просунувшись вперед на 50-80 км. У районі Бродів було оточено 7 німецьких дивізій й українську дивізію "Галичина". До 22 липня 1944 р. більшість оточених військ було розбито й полонено.

Особливо сильний деморалізуючий вплив на німецькі з'єднання мав замах на Гітлера, який відбувся 20 липня 1944 р. У війська поступив тоді пароль від змовників - "Валькірія", який означав, що Гітлер вбитий. Відповідно, командувач Гарпе віддав групі армій "Північна Україна" наказ - своїми частинами відступати на територію Німеччини. Завдяки цьому хаосу, який вчинився після замаху на Гітлера на фронті німці відмовилися від оборони Львова, досить швидко евакуювалися з міста на захід, і 27 липня 1944 р. Червона армія увійшла до Львова, а 29 липня радянські війська вже перетнули Віслу, захопивши в районі міста Сандомир важливий плацдарм на західному березі цієї річки. Під час Львівсько-Сандомирської операції вермахт зазнав катастрофічних втрат - 400 тис. осіб убитими, пораненими й полоненими, Червона армія втратила 290 тис. бійців.

Наприкінці липня 1944 р.  війська 1-го Українського фронту знову перейшли в наступ на території Волині, вигнавши німців із західної частини Волинської області, форсували р. Західний Буг, і 24 липня 1944 р. взяли місто Люблін в Польщі. На початку серпня 1944 р. армії 4-го Українського фронту розгорнули наступ в напрямку Карпат. Цей наступ мав призвести до поступового вичавлювання німецьких військ із Прикарпаття.

5 серпня 1944 р. Червона армія взяла місто Стрий, 6 серпня - Дрогобич, 7 серпня - Самбір, Борислав, Надвірну, Делятин, Долину. Німецькі й угорські частини, що оборонялися в Прикарпатті, відступили в гори і перекрили основні перевали на на головному карпатському хребті. Заблоковані були Дуклянський, Лубківський, Радошицький, Руський, Татарський, Ужанський, Яблуницький, Вишковський і Верецький перевали.

Угорці разом з німцями створили оборонну лінію, відому як "Лінія Арпада". Перед Червоною армією постало надзвичайно серйозне завдання - прорватися через Карпатські гори і через систему складних інженерних укріплень. З метою виходу на Закарпаття радянський Генштаб розробив сміливу, але дуже складну Східно-Карпатську операцію. Прорив мали здійснювати війська 1-го і 2-го Українського фронтів під командування відповідно Конєва й Петрова. Для проведення операції виділили 246 тис. бійців, 5,5 тис гармат, 322 танки, 1165 літаків. Цих військ було відверто мало для подолання такої складної природної перепони, як Карпати, якщо врахувати, що угорське й німецьке командування стягнуло потужне оборонне угрупування, яке мало 300 тис. солдатів, 3250 гармат, 100 танків, 450 літаків на озброєнні.

Єдине, що давало шанси радянським військам, це те, що основну масу оборонців Карпат складали угорські частини, які були гірше підготовлені, гірше навчені за частини вермахту. Допомога радянському командуванню могла прийти з боку Словаччини, де розпочалося 29 серпня 1944 р. словацьке національне повстання проти німецької та угорської окупації. Проте, це повстання було вчасно придушене німецькими й угорськими військами і не змогло суттєво допомогти наступаючій Червоній армії. 

Східнокарпатська наступальна операція тривала від 8 вересня до 28 жовтня 1944 року. На першому етапі операція проводилася здебільшого військами 38-ї армії генерала Москаленка. На підготовку бойових дій в складних умовах гір армії було дано лише декілька днів. Радянське командування сподівалося синхронізувати свій наступ разом зі згадуваним словацьким повстанням, проте, коли словацьке повстання було придушене, наступ не зупинили задля кращої підготовки. Це призвело до того, що незважаючи на колосальні втрати, на жертовність воїнів, прорвати Карпати лобовими атаками не вдавалося. Найжорстокіші бої розгорнулись в районі в районі Дуклянського перевалу, в західній частині Лемківщини. Перевал декілька разів переходив з рук в руки. Інколи радянським військам вдавалося навіть оборонятися в оточенні німців і угорців. На початку жовтня 1944 р. для штурму Дуклянського перевалу було перекинуто також 1-й чехословацький корпус, сформований в Радянському Союзі. 

6 жовтня 1944 р. оборону противника на перевалі було прорвано, і радянські війська та чехословацький корпус вийшли до кордону Словаччини. Але подальше його просування було зупинене жахливим осіннім бездоріжжям, яке в горах робило неможливим просування військ. Бої в Карпатах були складними ще й тому, що радянська перевага в техніці фактично тут не грала ніякої ролі. Артилерія, танки, авіація в умовах гір були набагато менш ефективними, ніж в умовах рівнин. Все навантаження лягало на плечі піхоти, яка з важкими боями змогла за 2 місяці просунутися лише на 30-35 км. в цій гірській місцевості. Армії 1-го Українського фронту так і не змогли досягнути району діяльності словацьких партизанів, а тому 28 жовтня 1944 р. припинили операцію, перейшовши до оборони.

Війська 4-го Українського фронту спільно з 2-м Українським фронтом вели наступ на Карпатські хребти не тільки з української, а й з румунської території. І тут наступ виявився більш вдалим. 2-му Українському фронту вдалося прорвати угорську оборону з території Румунії на територію Угорщини в районі Дебрецева, що створило загрозу оточення закарпатському угрупуванню угорської армії. Цей прорив змусив угорське командування відвести свої війська з Карпат на Придунайську рівнину. Відхід угорських армій дав можливість військам 4-го Українського фронту перетнути головний Карпатський хребет, відповідно з'єднання 18-ї армії і 17-го окремого гвардійського стрілецького корпусу 26 жовтня 1944 р. зайняли Мукачеве, а 27 жовтня - Ужгород. 28 жовтня 1944 р. війська 4-го Українського фронту спільно з передовими частинами 1-го Українського фронту витіснили угорські й німецькі війська з території сучасної України. Під час цієї Східнокарпатської наступальної операції Червона армія втратила 126 тис. осіб убитимми, чехословацький корпус - близько 6 тис. Однак, незважаючи на болючі втрати, операція загалом дозволила повністю завершити звільнення території України від німецький і угорських військ, а також зайняти частину Угорщини, закріпитися в південній Польщі та північній Словаччині. Таким чином, впродовж 1943-1944 рр. Червона армія страшними втратами вичавила німецький вермахт, угорські, румунські війська з території сучасної України. Понад 3 млн. бійців Червоної армії полегли в боях на території України на захід від Дніпра. Терор, застосований гітлерівцями на окупованих територіях, сприяв посиленню бойового духу в рядах Червоної армії. Надія на покращення життя у повоєнний період змушувала червоноарсійців жертовно воювати, тотальний контроль за армією з боку сталінських спецслужб не дозволив навіть думати про можливість висловити незгоду з діями командирів.

У 1943-44 рр. в боях за Україну брали участь війська шести фронтів - 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських і 1-го та 2-го Білоруських, а також кораблі Чорноморського флоту. Під час проведення наступальних операцій кожного активного дня боїв на території України гинуло до 60 тис. бійців і командирів Червоної армії, 60-70% з яких були вихідцями з України. Після завершення боїв на українських землях щонайменше 1 млн мобілізованих в Україні солдатів загинули в Європі. Сьогодні встановлено, що з території України від лютого 1943 до жовтня 1944 р. було мобілізовано 3692464 особи, але мобілізація тривала й наприкінці 1944 р., і в 1945 р. Вчені припускають, що до завершення війни з території України було відмобілізовано ще 350 - 400 тис. осіб, тобто, загальна кількість забраних до лав Червоної армії мешканців України в 1943 - 1945 рр. становила приблизно  4 млн. 100 тис. осіб.

Під час боїв у Центральній Європі особливо великі втрати Червона армія понесла під час штурму Кенігсбергу, Вісло-Одерської операції, штурму Будапешта, битви біля озера Балатон, битви за Берлін. Лише під час штурму Берліна, було стягнуто колосальні людські й матеріально-технічні резерви, війська 1-го, 2-го Білоруського та 1-го Українського фронтів, які мали 41600 гармат і мінометів, 6250 танків, 7500 бойових літаків. Радянські війська під час Берлінської операції на самому кінці війни втратили 2156 танків, 1220 гармат і мінометів, 527 літаків. Після падіння Берліна 2 травня 1945 р. 589 радянських солдатів були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу, з них 108, тобто, фактично кожен п'ятий, були вихідцями з України.

Довелося мобілізованим з України чоловікам воювати також і з японською армією на Далекому Сході у серпні 1945 р. 9 серпня 1945 р. Червона армія розв'язала бойові дії проти Японії (Маньчжурії), не зважаючи на існування договору про ненапад між Японією та СРСР. Радянське угрупування в цьому регіоні складалося з трьох фронтів: Забайкальського, 1-го та 2-го Далекосхідних. Чисельність - 1 млн. 570 тис. бійців, на озброєнні яких було 30 тис. гармат і мінометів, 5 тис. танків і 5 тис. літаків. Це велетенське угрупування атакувало Квантунську японську армію, яка налічувала 1 млн 300 тис. бійців, з яких лише 750 тис. були японці, решта - маньчжурці й монголи, які були новомобілізовані й маловартісні в бойовому відношенні. На озброєнні в цього угрупування було 5400 гармат і мінометів, 1200 танків і 2 тис. літаків. До 17 серпня 1945 р. радянські війська прорвали японську оборону, взяли найбільше місто Маньчжурії Муданьцзань, і 20 серпня 1945 р. японські війська почали капітулювати. До моменту капітуляції Японії 2 вересня 1945 р.  японська армія під час боїв в Маньчжурії втратила 84 тис. вбитими й 600 тис. полоненими. Червона армія - 12 тис. вбитими, з них майже 3 тис. були призвані з території України. Саме вони стали останніми солдатами, які полягли на полях битв Другої світової війни.