Звідки походить назва Україна

Країна, у якій ми живемо, "народилася" не так давно - трохи більше ніж 20 років тому. Але назва "Україна" має дуже поважний вік, оскільки її почали використовувати в останній чверті XII століття, хоча остаточно назва затвердилася у кінці XIX - початку ХХ століття.

У різні часи українці називали себе по-різному, неоднаково іменували їх і сусіди. За сивої давнини, коли східнослов'янські племена ще не утворили сталої спільноти, наші предки, вочевидь, могли називати себе полянами, деревлянами, тиверцями - як завгодно, але не українцями.

Скандинавське слово "Русь" за підтримки князів та їхніх варязьких дружинників стало символом об'єднання розрізнених доти східнослов'янських племен. Воно закріпилось як назва київських, переяславських, чернігівських, сіверських і заліських земель. Тоді ж з'явилося слово "русини", як самоназва українців. Воно до сьогодні побутує на Закарпатті.

Назву Україна вперше було зафіксовано в Іпатіївському списку "Повісті минулих літ" 1187 р. Відтоді це слово часто трапляється і в інших літописах у складі назв "Київська україна", "Чернігівська україна", "Сіверська (Новгород-Київська) україна", тощо.

Чому назва тих самих земель змінилася? Відомо, що свого часу князь Володимир наділив землею на півдні Київщини черкесів, які потім зробилися черкасами-українцями, змішавшись з киянами. Саме вони називали свою землю Україною й поширили свій громадсько-військовий устрій на Київщину, Полтавщину, Брацлавщину, Чернігівщину.

Після занепаду Київської Русі (чи то б пак Русі-України, будемо вживати той термін, який вживав М.Грушевський), ця назва виринає у Великому князівстві Литовському. Ранні збережені книги канцелярії великих князів литовських називають прикордонні зі степом околиці держави "українами", а їхніх мешканців "українниками" чи "людьми українними". Поняття "Україна" могло поширюватися на весь південь держави взагалі. 

Урочище Шумейкове. Трагедія і пам'ять

74 роки відділяють нас від жахливих подій початку радянсько-німецької війни - складової Другої світової. Вона мала безпрецедентний характер як за своїми масштабами, так і за наслідками. Нашою територією двічі пронісся вогняний смерч воєнних подій. Саме тут відбулися чи не найбільші за історію війни битви. І саме на плечі українського народу впав чи не найбільший тягар війни. Адже майже вся українська територія була театром бойових дій, і саме її німці хотіли перетворити на зону випаленої землі.

На тему Другої світової написано безліч книг, художніх й документальних, мемуарів, захищені тисячі дисертацій, зняті кінофільми. Сучасний інформаційний прорив подарував нам ще сотні статей, монографій, відеофрагментів. Але все ж таки, історія радянсько-німецької війни до сих пір продовжує хвилювати, не лише фахівців, але й пересічних громадян України, та й не тільки України. В чому секрет такої популярності означеного періоду в нашій історії?

На жаль, можна з впевненістю констатувати, що висвітлення подій радянсько-німецької війни до сих пір так і не вийшло на належний рівень. Ми на разі не маємо повного, всеохоплюючого,  всебічного, об'єктивного викладу подій. Події війни досі пристосовуються до тих чи інших потреб суспільства та іноді є об'єктом політичних спекуляцій.

Довгий час ми вивчали пригладжений і начищений до блиску парадний бік війни. Позалаштунковий же її бік всіляко приховувався, бо правда, особливо про початковий період війни, про дії окремих представників вищого тогочасного керівництва держави перед війною та в початковий її період, могла перевернути з ніг на голову всю офіційну версію війни. 

Сьогодні відкрилися нові можливості для дослідження цієї проблеми, адже з'ясувати справжню правду ніколи не пізно. Цього року Верховна Рада України прийняла ряд законів, а саме: "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років", які мають покласти край домінуванню в суспільстві та науці історичних міфів та сприяти з'ясуванню правди. Звичайно, після розпаду СРСР та зникнення офіційної комуністичної ідеології про початок війни було написано чимало як публіцистики, так і монографій та мемуарів. Однак ідеологічні нашарування та стереотипи зруйнувати не так легко. 

Лист учителю

Один директор школи відсилав цього листа кожному учителю, якого брав на роботу:

"Шановний учителю!

Я пережив концтабір, мої очі бачили те, чого не повинна бачити жодна людина:

- як вчені інженери будують газові камери;

- як кваліфіковані лікарі отруюють дітей;

- як навчені медсестри вбивають немовлят;

- як випускники вищих навчальних закладів розстрілюють і спалюють дітей і жінок...

Тому я не не довіряю освіченості.

Я прошу вас: допомагайте своїм учням стати людьми. Ваші зусилля ніколи не повинні увінчатися появою вчених чудовиськ, тренованих психопатів, освічених Ейхманів.

Читання, письмо, арифметика важливі лише тоді, коли допомагають нашим дітям стати більш ЛЮДЯНИМИ".

Джерело: мережа Інтернет 

15 кращих книг про подорожі

1. Грегорі Девід Робертс "Шантарам"

Неперевершений роман про Індію. Більш ніж 800 сторінок книги присвячені пригодам злочинця-втікача в одній з найконтрасніших і найсуперечливіших і загадкових країн світу. Шанувальників Сходу порадує детальний опис індійських нетрів і розкішних палаців, навіжених переповнених потягів, глухих сел і гамірних мегаполісів...

Від першої до останньої сторінки книга просякнута щирою любов'ю автора до Індії, якою можуть заразитися навіть ті, хто до прочитання "Шантарама" ніколи не цікавився цією країною.

2. Джек Керуак. "В дорозі"

Культова книга про епоху бітників і хіппі. Сал Парадайз і Дін Моріарті - герої книги, всією душею прихильні до двох найкращих явищ американської культури: автомобілів і джазу.  Вони подорожують по задвірках Америки, радіють життю і ненавидять його. Замість буденного опису знаменитих пейзажів, Керуак розповідає про потаємні куточки Америки - наприклад, про задвірки Сан-Франциско або про табір мігрантів-фермерів на півдні Каліфорнії. Ця книга понесе вас із собою в захоплюючу подорож по всій Америці - від Нью-Йорка до  Сан-Франциско. Але найголовнішим, що приваблює читача, є унікальний авторський стиль і наліт легкого божевілля, яким буквально просякнуті сторінки роману.

3. Джессика Уотсон. "Сила мрії"

У дванадцять років Джессика говорить батькам, що збирається здійснити навколосвітню подорож. В 14 вона миє посуд в ресторані, а на зароблені гроші вчиться мореплавству. В 16 Джессика наодинці пропливає навколо Землі на маленькій рожевій яхті і стає знаменитою. В книзі опубліковані щоденники Джессики Уотсон, яка в 2010 році побила рекорд, ставши наймолодшим мореплавцем, який здійснив навколосвітню одиночну подорож на яхі без зупинок. Не дивлячись на дуже юний вік, відсутність грошей і несхвалення оточуючих, Джессиці вдалося за два роки відточити навички мореплавства, знайти спонсорів і умовити батьків відпустити її в навколосвітню подорож. Лише 4 роки на втілення мрії - сильно, правда?

Кодекс чести русского офицера 1904 г.

Хоча дописувати в свій блог я маю звичку лише українською мовою, але знайдений в просторах Мережі пост мовою російською не міг залишити мене байдужою. Означена пам'ятка присвячена російському офіцерству, тож публікувати її буду

мовою оригіналу (мені здається, так буде природніше).

Во время русско-японской войны 1904 года ротмистр Валентин Кульчицкий написал "Советы молодому офицеру", который, по сути, стал кодексом чести русского офицера. Прошло более, чем 100 лет, но эти советы могут быть универсальны и для современного мужчины.

1. Не обещай, если ты не уверен, что исполнишь обещание.

2. Держи себя просто, с достоинством, без фатовства.

3. Необходимо помнить ту границу, где кончается полная достоинства вежливость и начинается низкопоклонство.

4. Не пиши необдуманных писем и рапортов сгоряча.

5. Меньше откровенничай - пожалеешь. Помни: язык мой - враг мой!

6. Не кути - лихость не докажешь, а себя скомпроментируешь.

7. Не спеши сходиться на короткую ногу с человеком, которого недостаточно узнал.

8. Избегай денежных счетов с товарищами. Деньги всегда портят отношения.

9. Не принимай на свой счёт обидных замечаний, острот, насмешек, сказанных вслед, что часто бывает на улицах и в общественных местах. Будь выше этого. Уйди - не проиграешь, а избавишься от скандала.

10. Если о ком-нибудь не можешь сказать ничего хорошего, то воздержись говорить и плохое, если и знаешь.

Яким було спартанське виховання?

- Навіщо ти йдеш до бою? - питали спартанця.

- Щоб битися, - відповідали воїни.

- Битися, а не тікати, - відповідали кульгаві.

- Щоб меч ворога спокутувати своїм тілом, - відповідали незрячі.

- Щоб моє тіло стало захистом для молодих, - відповідали старі.

Два царі, що правили водночас, заборона займатися будь-якою справою, окрім військової, заборона на участь в Олімпійських іграх, як і на заняття спортом взагалі - такою незвичною постає перед нами Спарта, якщо характеризувати її, не заглиблюючись в її сутність. І хоча самі спартанці відносились би до всіх інших, крім себе, з неприхованим презирством, всі інші або боялися цих громадян Греції, або захоплювались ними, як це й можна бачити на сьогодні.

Сила Спарти містилася в її організації, а вся організація ґрунтувалась на вихованні спартанського духа з раннього дитинства. Виховання юних спартанців було повністю підпорядкованим духу воїнів, а батьком спартанської ідеології називають легендарного Лікурга, про якого самі спартанці казали: "Він більше є богом, ніж людиною".

Свідчення про життя Лікурга різноманітні та суперечливі. Йому приписують створення інститутів спартанського суспільного та державного устрою, і це – величезна заслуга і результат довгого історичного процесу переходу від первісного ладу до класового суспільства. Кажуть, що він розділив Лаконські землі на рівні ділянки для спартітатів і більш мілкими для периеків, створив раду старійшин (герусії), народне зібрання (апелли), запровадив товариства, трапези, суворі методів виховання дітей. Тому не дивно, що в Спарті існував особливий культ Лікурга.

Все починалося з народження, коли новонародженого малюка батько повинен був показати раді старійшин. Якщо дитина була квола - її скидали з високої скелі недалеко від Спарти: місця в Спарті таким не було.

Не будь пасивним!

"Бездіяльність - це передчасна смерть"

П'єр Буаст

Французький лексикограф і поет П'єр-Клод-Віктор Буаст жив у 1765 - 1824 роках. У юнацькі роки здобув юридичну освіту в Королівській академії Даммартена. Однак згодом зрозумів: "Щоби змінити розум, потрібно спочатку змінити серце". А серце П'єра прагнуло до гуманітарних наук. Тож юрист вирішив: настав час діяти. Покинув правничу кар'єру "за станом здоров'я", щоб присвятити себе омріяній діяльності лінгвіста й письменника.

І недарма. Пішовши за велінням серця, Буаст створив свої найвидатніші праці, серед яких - Універсальний словник французької мови, вперше виданий у 1800 році. Словник набув популярності, і до 1866 року його перевидавали аж 15 разів! Особливо цьому успіху сприяли революція й науково-технічний прогрес. Багато малоосвічених людей прагнуло ознайомитися із новими науковими, політичними та юридичними термінами. А Буастова просвітницька робота допомогла широкому загалу.

Якби П'єр Буаст залишився на нелюбій посаді, він би став ще одним посереднім адвокатом. Однак не прогадав, обравши чітку мету - і залишив слід в історії. Радив іншим не витати у хмарах, а діяти планомірно. Бо сам вчасно зрозумів: "Ледарями часто стають люди з дуже великими планами".

Як довести до кінця розпочаті справи

1. Складайте списки запланованих справ. Візьміть ручку й папір і складіть список усіх справ, які необхідно владнати. Відволічіться хвилин на 10, розслабтеся, ви вже записали все, що вас хвилює, на папір або введи до електронного пристрою. Тоді поверніться до свого списку, критично на нього подивіться, визначте, які причини заважають довести кожну з справ до кінця?

2. Викреслюємо непотрібне. Прочитайте список ще раз. Подумайте, чи справді всі ті

справи, які ви написали, так вам потрібні? Справи недоцільні просто викресліть із списку. Краще витратьте свій час на щось потрібне і корисне.

3. Запам'ятайте "правило двох хвилин". Є в тайм-менеджменті такий принцип - "правило двох хвилин": справи, які займуть у вас не більш ніж 2-5 хвилин, здійснюються одразу й викреслюються. Наприклад, розібрати полички в шафі, навести порядок на поличці у ванній кімнаті, завантажити пральну машину білизною, тощо. Все це займає не більш ніж 5 хвилин (максимум 10). Пройшло всього півгодини, а у вас вже зроблено від 5 до 10 справ.

Ваша величносте, УРОК

Переглядаючи нещодавно свою педагогічну колекцію на вінчестері свого комп'ютера, натрапила на цікавезну статтю прекрасного педагога. Всім нас час від часу приходиться атестуватися, звітувати перед різноманітними комісіями, тощо. І ми в пошуках адекватних звітів починаємо в лихоманковому темпі переривати скарбнички googlа або yandexа, намагаючись натрапити на те, що нас по-справжньому цікавить, адже в дидактиці, як і в природі немає нічого нового. Хтось колись вже озвучував поставлені нами питання. Звісно, деякі, обклавшись фаховими журналами й іншою методичною літературою, намагаються зліпити творчі звіти самі, причому отримують непоганий результат. Творчих вчителів на Україні-неньці багато, про що свідчить велика кількість переможців олімпіад і лауреатів різних конкурсів. Тож про статтю. Знайшла я її давно, і не знаю, ані імені, ані регалій педагога, який її написав. Тож не приписую собі чужих звершень, просто викладаю для ознайомлення. Сподіваюсь, колеги, вам буде цікаво, як було цікаво мені.

Ваша величносте, УРОК!

Трагічна доля єпископа Михаїла Мельника

Події 69-річної давності, тобто сумнозвісний Львівський псевдособор 1946-го року і те, що йому передувало, обернулося важкою трагедією для багатьох людей. Це, в першу чергу, духовенство УГКЦ, яке у своїй більшості стало на хресний шлях сповідництва віри, це і тисячі простих людей, які в тій чи іншій формі не схвалювали того, що робила влада, і через те зазнавали різноманітних утисків. І як не дивно ці події стали трагедією і для тих людей, які з різних причин опинились у цей час по другий бік барикад. Тобто мова йде про тих людей, які брали участь у цьому соборі, або в різний спосіб йому сприяли. Більшість із читачів напевно вже знає про досить загадкові вбивства голови ініціативної групи, котра готувала псевдособор о. Гавриїла Костельника та головного антикатолицького пропагандиста – письменника Ярослава Галана. Сьогодні і піде мова про ще одного діяча ініціативної групи, колишнього греко-католицького священика, а пізніше єпископа Російської Православної Церкви – владику Михаїла Мельника. 

Народився він 21 жовтня 1903 року в селі Суха Воля Любачівського району. Початкову освіту здобув у парохіяльній школі свого села. Пізніше поступив до гімназії міста Перемишля, яку закінчив у 1925 році. У тому ж році він поступає в Перемишльську Духовну Семінарію, через два роки студій, тобто у 1927 році його відсилають на богословські студії до Інсбруку (Австрія). Ще в часі студій, а конкретніше в 1929 році Перемишльський греко-католицький єпископ – Йосафат Коциловський уділив йому єврейські свячення. У 1931 році, вже о. Михаїл Мельник завершив богословські студії в Інсбруку з титулом доктора богослов’я. Опісля повернувся до Перемишля. У 1932 році бл. Йосафат Коциловський призначив о. д-ра Мельника настоятелем церкви в селі Нижанковичі, а одночасно викладачем Перемишльської Духовної Семінарії з предмету моральне богослов’я. Так на цих двох посадах він і протримався до початку трагічних для нашої Церкви і народу подій. 

Тепер, щоб краще зрозуміти ситуацію, в якій опинився в роки війни о. Михаїл Мельник, згадаємо дещо із тодішніх історичних подій. У 1939 році, коли розпочалась Друга світова війна і Західна Україна була зайнята Червоною армією, то Перемишльська єпархія опинилась у дуже складній ситуації. І не тільки з причини ворожості нової влади до Церкви, хоч це, зрозуміло, було очевидним. Проблема була ще і в тому, що єпархія була розділена кордонами: одна частина під німецькою займанщиною, друга – під совєтською. І вже тоді ординарій єпархії бл. Йосафат вирішив утворити на підрадянській території єпархії Генеральний вікаріят. Але в 1941 році ця потреба відпала, бо вся Україна опинилась в зоні німецької окупації, єпархія знову стала об’єднаною. Але в 1944 році ситуація знову змінюється: Західна частина єпархії, включно із Перемишлем, опиняється в складі Польської Республіки, а Східна – Радянського Союзу.

Йосиф Сліпий

Патріарх і Кардинал Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в Галичині. Гімназію закінчив у Тернополі (1911 р.), згодом студіює у Львівській Духовній Семінарії, а з 1912 р. в — Інсбруці, де й одержує ступінь доктора богослов'я в 1916 р.

Святу Тайну Священства приймає 30 вересня 1917 р. з рук Слуги Божого Митрополита Андрея. Продовжує студії в Інсбруці і в Римі в Орієнтальному Інституті, Анджелікум і Грегоріянум. Стає габілітованим професором догматики. Від 1922 р. є професором догматики в Духовній Семінарії у Львові, а від 1925 р. її ректором. Був співзасновником Богословського Наукового Товариства, а згодом його постійним головою. Львівську Семінарію розвиває так, що вона від 1928 р. стає Богословською Академією, а о. Йосиф її постійним ректором аж до свого ув'язнення. Реформує навчання в Богословській Академії за найновішими зразками і вимогами рідної Церкви, пише наукові праці, редагує богословський журнал "Богословія", видає наукові твори, відбуває наукові подорожі до університетів різних країн, бере участь у Велеградських Унійних Конгресах та інших наукових з'їздах.

Друга світова війна не перериває діяльності о. Ректора Сліпого серед важких обставин. 22 грудня 1939 р. під час першої більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує о. Йосифа на єпископа з правом наслідства. Після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 р. серед руїн нашої Церкви і Народу архієпископ Йосиф стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу.

11 квітня 1945 р. арештований, за віру засуджений в Києві на 8 років примусових робіт у сибірських таборах. У 1953 р. засуджений знову на заслання. Третій раз засуджений в 1957 р. на сім років ув'язнення і каторжних робіт і четвертий раз в 1962 р. засуджений на ув'язнення в Мордовії. Разом — 18 літ ув'язнення, заслання, тюрем, каторжних робіт. Папа Іван XXIII у 1960 р. номінує Митрополита Йосифа Кардиналом "іn ресіоrе".

9 листопада 1963 р. звільнений з каторги стараннями папи Івана XXIII прибуває до Риму. Бере участь у II Ватиканському Соборі. 25 лютого 1965 р. папа Павло VI номінує Його кардиналом.

Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об'єднує український єпископат у Синод Української Церкви, в 1975 р. приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів-студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український Католицький Університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою Церкву і Нарід і на славу Бога та благо Народу.

Помер 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі Патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.