Болгарія в міжвоєнний період

До попередньої статті про історію Болгарії. В обох світових війна ця країна виступила союзником Німеччини, що призвело до не зовсім позитивних наслідків для неї.  

У Першу світову війну Болгарія вступила на боці австро-німецького блоку в жовтні 1917 р. і вже на 1918 р. майже повністю виснажила людські й матеріальні ресурси. Внаслідок означених причин і супутніх їм економічній кризі, корупції, зловживання владою в Болгарії виникає внутрішньополітична криза. На фронті – воєнні поразки і масове дезертирство. Через поєднання внутрішньо- і зовнішньополітичних факторів Болгарія першою з країн Четверного союзу ви  йшла з війни. Цар Фердинанд відрікся від престолу на користь свого сина, який був проголошений царем під іменем Борис III. Сформований коаліційний уряд Тодорова почав здійснювати демократичні перетворення. В країні все більше поширювався вплив лівих партій, здебільшого селянської партії Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) та Болгарської комуністичної партії (БКП).

Болгарія у XVIII - початку XX ст.

 

 Сучасна шкільна програма з всесвітньої історії передбачає оглядове вивчення країн Східної і Південно-Східної Європи, історія яких завжди проходила в затінку розвинених країн Західної Європи чи Російської імперії, пізніше СРСР. З одного боку, перевантажувати шкільну програму безліччю фактів про країни, що не відігравали провідної ролі в історичному процесі, не варто. З іншого, ці країни мають надзвичайно багату і своєрідну історію і культуру, тож вивчати їх, на мій погляд, варто. 

 Намагаючись виправити цю, певною мірою, несправедливість, пропоную невелике дослідження про цікаву і самобутню країну - Болгарію другої половини XVIII - початок XX ст.

Болгарія XVIII – початку XX ст.

Внутрішня нестабільність Османської імперії другої половини XVIII – XIX ст. не могла не позначитися на становищі підкорених нею країн, зокрема Болгарії. Відбувається криза тімарської системи, чим відразу скористалася болгарська сільська та міська верхівка, а, в першу чергу, керівники самоврядних громад чорбаджії[1]. Вони зосереджують в своїх руках весь значний капітал, тим самим перетворюючись в найбільш впливову силу. В такий спосіб, з цієї найзаможнішої верстви формується болгарська еліта, до котрої увійшло і освічене духовенство. Завдячуючи зв’язкам з греками та австрійськими сербами, на терени Болгарії разом з панеллінською пропагандою поступово відбувається проникнення ідей Просвітництва. Відбувається поступове відродження національної культури, історії, мови. У 1762 р. чернець Хіландарського монастиря на Афоні Паїсій видає слов’яно-болгарську історії «Про царів і святих болгарських і всіх діяннях болгарських»[2]. Його патріотична праця справила величезне враження на тогочасне болгарське патріотично налаштоване суспільство. Поширенню ідей просвітництва й гуманізму сприяла також праця учня Паїсія, єпископа Врачанського Софронія «Збірка повчань, перекладених зі старослов’янської та грецької мови»[3]. Діяльність Паїсія і Софронія стала першим паростом болгарського відродження, яке знайшло нових послідовників серед болгарських купців у Валахії, на кошти яких Петром Бероном у Брашові було видано перший буквар болгарською мовою.

Секрети підпільної боротьби УПА

УПА єдині, хто в роки Другої світової війни боролися, як проти гітлерівців, так і проти радянських військ. УПА проіснувала понад 10 років, бо мала чітку ієрархію та дисципліну.

Зброя

Зазвичай її здобували як трофей у боях або ж купували на чорному ринку. УПА була піхотною армією, тож в арсеналі переважала стрілецька зброя. Щоправда, траплялися поодинокі випадки, коли використовували захоплені танки, але лише доки в них були боєприпаси і доки вони не виходили з ладу. Тільки так можна було зберегти свій основний козир — маневреність.

Уніформа

На початках вона теж була трофейною. Упівців можна було побачити в одностроях польської, німецької, чеської, італійської армій. Втім аби не наражати бійців на небезпеку, командування дало наказ ніколи не носити повної форми чужої армії. У свої підпільних майстернях для хлопців шили зимові маскувальні плащі та шапки-петлюрівки.

Дисципліна

Вживання алкоголю без дозволу керівництва могло закінчитися розстрілом. Розпорядок дня чіткий і незмінний: підйом, молитва, фізичні вправи, сніданок, військові заняття. В умовах війни на дозвілля багато часу не залишалось. Втім ,у загоні завжди при собі були музичні інструменти і навіть існували цілі хори та духові оркестри.

Пропаганда

Їй упівці приділяли особливу увагу. В підпільних типографіях лише з 1948-го до 1952-го видали 350 тисяч примірників книжок і брошур. У них закликали не вступати в комсомол, не піддаватися русифікації та висміювали сталінський режим. На свята надсилали вітальні листівки. Керував типографіями Ніл Хасевич, він розробив увесь візуальний стиль — плакати, агітки, шрифти та дизайн відзнак. Існувало й своє радіо "Вільна Україна", але тільки до 1945 року, коли його викрили працівники НКВС.

Валюта

Власні грошові одиниці називали бофонами, скорочено від "бойовий фонд". Це грошові квитанції, які бійці видавали селянам за харчі й одяг.

Криївки

Виконували роль як таємних укриттів, так і шпиталів, типографій, складів зі зброєю та провіантом. Місця розташування — ліс, сільські хати, криниці й горища церков.

Іноземці

В рядах упівців було багато грузинів, узбеків, литовців, вірменів. Деякі з них формували окремі курені. Зазвичай це були дезертири німецької армії і радянські полонені, що іноді цілими групами приєднувалися до руху опору. На упівському радіо до прикладу працював бельгієць Альберт Газенбрукс, який вів програми англійською та французькою мовами.

Джерело: Телеканал новин "24"

10 шокуючих фактів про табір смерті Освенцим

  ХХ сторіччя назавжди запам'ятається людству жахливими подіями Другої світової війни і кривавими злочинами гітлерівського тоталітаризму. Одним із символів злодіянь нацистів по праву вважають табір смерті "Аушвіц-Біркенау" (Konzentrationslager Auschwitz-Birkenau), який був розташований біля польського міста Освенцим. Цей табір став місцем наймасовішого знищення мирного населення за всю історію людства.

  Комплекс концентраційних таборів і таборів смерті Освенцим прийнято називати Аушвіц - саме цю назву використовувала нацистська адміністрація. Загальна площа табору становила більше ніж 500 гектарів. Аушвіц являв собою комплекс , що складався з концентраційного табору, табору смерті й табору примусової праці, який було розташовано біля польського міста Краків. Табірний комплекс Аушвіц мав назви: Аушвіц I, Аушвіц II (Біркенау) і Аушвіц III (Моновіц). Територію кожного з трьох таборів оточував чотириметровий паркан з колючим дротом, по якому було пущено електричний струм, навколо були викопані великі рови. На відстані одного кілометру були виставлені додаткові караульні пости, тож втекти з табору було практично неможливо. 

Науково-методичні матеріали "Революція Гідності та агресія Росії проти України"

  Починаючи з осені 2013 року в Україні відбува­ються революційні зміни. Громадяни відстояли пра­ва людини і демократичні свободи, зроблено реальні кроки на шляху до європейської інтеграції. Разом із тим, Україна стала об’єктом російської агресії. Тим­часово окупований Крим, військовослужбовці й на­йманці з Російської Федерації вторглися на Донбас. 

  Багато подій вже стали історією, інші ще тривають, а відтак перед вчителями постала надскладна про­блема: як викладати учням неоднозначні та трагічні події 2013–2014 рр.

Усвідомлюючи складність та важливість про­блеми авторський колектив пропонує науково­-мето­дичні матеріали для вчителів «Революція Гідності (2013–2014 рр.)», які за задумом можуть слугу­вати своєрідною платформою для синхронізації індивідуальних історій багатьох людей та історії країни. Виклад деяких сюжетів може видати­ся дискусійним, що недивно у випадках, коли аналізуються драматичні, ще свіжі у пам’яті, події нещодавнього минулого й сьогодення.

  Науково-­методичні матеріали розроблялися за проблемно-­хронологічним підходом, фокусують­ся на чотирьох аспектах: 

  1) Угода про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, відмова від підписання якої тодішнім Президентом України Віктором Януковичем стала причиною масових акцій протесту. 

  2) Революція гідності та Євромайдан як прояви прямої демократії. 

  3) Події березня – жовтня 2014 р., коли в умовах економічної кризи та російської агресії 

відбулися демократичні вибори та було повністю пе­реформатовано владні інституції.

  4) втручання у внутрішні справи України з боку Російської Федерації.

  Наприкінці наведений орієнтовний перелік літератури та історичних сайтів, що можуть стати додатковими джерелами інформації для висвітлення теми. 

  Загальну редакцію науково-методичних матеріалів здійснив Павло Полянський.

Науково-методичні матеріали "Революція Гідності та агресія Росії проти України"

Інформаційно-аналітичні матеріали "Революція гідності 2013-2014 та агресія Росії проти України"