пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

Націоналізм чи шовінізм

Слово "націоналізм" ми чуємо чи не щодня по радіо, телебаченню, читаємо в газетах. Причому поняття, пов'язані з цим словом, часто мають зовсім протилежний зміст. Одні вважають, що націоналізм - це добре , інші розуміють як велике зло. Часто слово "націоналізм" подається як синонім слова "фашизм", інші ототожнюють його зі словом "патріотизм". В газеті "День" (№ 67-68 від 15-16 квітня 2011 року) є стаття Володимира Монастирського "Націоналізм: чим він є - злом чи добром?", на яку було багато відгуків, що спонукало автора ще раз виступити на цю тему (№ 100 - 101 від 10-11 червня 2011 р.), де він досить грунтовно роз'яснює, що означає слово "націоналізм", а також інші слова, такі як "фашизм", "нацизм", "шовінізм", "комунізм", "расизм", пов'язуючи їх з конкретними ідеологами і політиками, як Шовен, Муссоліні, Гітлер.

Опитування показують, що слово "націоналізм" більшість ототожнюють зі словом "патріотизм", а слово "фашизм" розуміють як щось, безумовно, погане, але конкретно не знають, що воно означає. В наших медіа слово "фашизм" ототожнюється зі словом "нацизм". Мовляв, "нацизм" - це німецький різновид фашизму. Однак треба відповісти на питання: чому одне й те ж поняття характеризується різними словами? Слова «фашизм», «нацизм», «шовінізм», «комунізм», «расизм» відображають певні суспільні явища, і їх потрібно розрізняти. Так, скажімо, як ми добре розрізняємо такі природні явища як сніг, дощ, град, туман.


Отже, що ж таке націоналізм? Слово «націоналізм» пов’язане з імперською державою. В імперській державі влада силою підкорює різні нації, і представники великодержавної нації зверхньо ставляться до підкорених націй. Для існування імперської держави потрібна уніфікація — спільна (державна) мова, якась об’єднуюча (інтернаціональна) культура тощо. В імперії без спільної мови представникам різних націй важко порозумітися. Але в кожної нації є свої традиції, своя культура, своя мова як основа культури. І люди тієї чи іншої нації не схильні зрікатися свого. Серед них знаходяться активні діячі, які беруться відстоювати інтереси нації. Це і є націоналісти. Звісно, націоналісти є патріотами своєї нації. Причому патріотами активними, дієвими. Ступінь активності залежить від суспільних і політичних умов. Націоналіст є ворогом імперії. Найбільшим ворогом, бо він, відстоюючи інтереси своєї нації, намагається зруйнувати імперську державу. Тому кожна імперія бореться з націоналістами і переслідує їх як найбільших своїх ворогів. Імперія має своїх захисників. Це шовіністи. Шовіністами є представники великодержавної нації. Вони пройняті ідеєю своєї винятковості. Добре це чи погано, але захисники імперії теж є патріотами своєї імперської держави. Щоправда, вони люблять не тільки свою національну батьківщину, але також підкорені землі. Слід, однак, розрізняти любов до імперської держави і любов до національної батьківщини. Бо імперії таки розпадаються — тобто для людської спільноти вони є небажаними. Термін «шовініст» виник, коли Франція вела завойовницькі війни в Африці, і можна зрозуміти, чому з’явилася ідея про винятковість великодержавних націй. Були ідеологи й прихильники цього виду патріотизму. У Франції войовничим патріотом був наполеонівський солдат Шовен, від якого й пішла ця назва. Тут доречно зауважити, що саме шовіністична імперська політика породжує націоналізм, а не навпаки. Отже, ототожнювати націоналізм з патріотизмом не слід. У незалежній неімперській мононаціональній державі нема грунту для націоналізму ні в доброму, ні в поганому його тлумаченні. Але за такою логікою виникає питання: чому ж тоді в теперішній суверенній Україні, яка вже не в імперії, є націоналісти? Причому, є законні націоналістичні партії. Більше того, Україна — унітарна держава, в якій біля 80% населення — етнічні українці. Мабуть, справа в тому, що Україна не стала ще справді незалежною державою. В ній існують постімперські синдроми і є сили, ноги яких зав’язли в імперському минулому. Є й колишні шовіністи — солдати вчорашньої імперії, які не визнають України як окремої держави. Отже, є й сили, які прагнуть утвердити національну державу. Вони й називають себе націоналістами. Якби Україна справді була незалежною державою, то в ній більшість громадян стояли б за українську націю, українську культуру, українську мову як основу культури і як засіб єднання всіх громадян. Як це є в Німеччині, Польщі, Чехії, Швеції та інших демократичних країнах. Але в Україні є політичні сили, які називають націоналістів фашистами. А що ж таке фашизм, який ідеологи і політики ототожнюють з нацизмом? Чому німецьких солдатів Другої світової війни в Радянському союзі називали, а тепер в Україні якось аж затято й далі називають і фашистами і нацистами одночасно? Слово «фашизм» італійського походження і формально означає «в’язка хмизу», а по суті символізує згуртованість людей певного типу. Як ідеологія фашизм означає, що нацією мають правити особливі люди. Може б, воно й нічого, бо ж і ми намагаємося вибрати у владу особливих, найкращих людей. Але біда в тому, що фашисти самі себе вважають особливими і самі себе вибирають. Вони створюють організацію орденського типу, а це призводить до диктатури і тоталітаризму з усіма негативними і страшними наслідками. Характерно, що фашизм властивий для будь-якої спільноти і може виникнути в будь-якій країні. Перед війною фашизм розвинувся в Італії. Правда, якось не доводилось чути чи читати про створення італійськими фашистами таборів смерті і фізичного знищення ними євреїв, як це робили німецькі нацисти. Хто ж такі нацисти? Якщо фашисти вважають, що спільнотою мають правити особливі люди, то нацисти пішли значно далі — вони були переконані, що світом мають керувати особливі нації. Звичайно ж, для них такою винятковою була їхня нація. Як бачимо, нацизм вже має расові особливості. Попри все це зауважимо, що і фашисти і нацисти теж були патріотами своїх держав. Так що ототожнювати націоналізм з патріотизмом не слід.

Отже, до відповіді на питання, що таке націоналізм — добро чи зло — кожен об’єктивно може підійти сам. Для цього треба відповісти самому собі на паралельне питання: чи потрібно нації відстоювати право на власний розвиток? Якщо таке право міжнародною спільнотою надається, то питання націоналізму взагалі відпадає. Сили, які не визнають права нації на свою національну державність, активізують націоналізм.

А як же ж бути у мононаціональній державі представникам інших етносів, які у меншості? У демократичних країнах представники інших націй є рівноправними громадянами і мають право вільного розвитку своєї культури, мови, звичаїв. У Конституції України також право вільного розвитку гарантується всім громадянам, якого б походження вони не були. Тобто держава у вибір способу життя громадян не втручається. Так само як і в справу віросповідання. У демократичній державі є лише одна вимога до всіх своїх громадян — жити за законом.

Таким чином, ми визначили поняття націоналізму як суспільного явища з поміж інших понять — шовінізму, фашизму, нацизму. Переважно це збігається з міркуваннями автора статті «Націоналізм — це добре чи погано?» Не можна тільки погодитися з твердженням, що шовінізм, фашизм і нацизм є хвороби націоналізму. Бо націоналізм є природною захисною реакцією нації на агресивні дії шовінізму, фашизму чи нацизму. Отже, для кого націоналізм добре, а для кого погано — читач сам може визначити.

Богдан СУСЬ, професор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», доктор педагогічних наук


Немає коментарів :

Дописати коментар