Слово "націоналізм" ми чуємо чи не щодня по радіо, телебаченню, читаємо в газетах. Причому поняття, пов'язані з цим словом, часто мають зовсім протилежний зміст. Одні вважають, що націоналізм - це добре , інші розуміють як велике зло. Часто слово "націоналізм" подається як синонім слова "фашизм", інші ототожнюють його зі словом "патріотизм". В газеті "День" (№ 67-68 від 15-16 квітня 2011 року) є стаття Володимира Монастирського "Націоналізм: чим він є - злом чи добром?", на яку було багато відгуків, що спонукало автора ще раз виступити на цю тему (№ 100 - 101 від 10-11 червня 2011 р.), де він досить грунтовно роз'яснює, що означає слово "націоналізм", а також інші слова, такі як "фашизм", "нацизм", "шовінізм", "комунізм", "расизм", пов'язуючи їх з конкретними ідеологами і політиками, як Шовен, Муссоліні, Гітлер.
Опитування показують, що слово "націоналізм" більшість ототожнюють зі словом "патріотизм", а слово "фашизм" розуміють як щось, безумовно, погане, але конкретно не знають, що воно означає. В наших медіа слово "фашизм" ототожнюється зі словом "нацизм". Мовляв, "нацизм" - це німецький різновид фашизму. Однак треба відповісти на
питання: чому одне й те ж поняття характеризується різними словами? Слова
«фашизм», «нацизм», «шовінізм», «комунізм», «расизм» відображають певні
суспільні явища, і їх потрібно розрізняти. Так, скажімо, як ми добре
розрізняємо такі природні явища як сніг, дощ, град, туман.
Отже, що ж таке
націоналізм? Слово «націоналізм» пов’язане з імперською державою. В імперській
державі влада силою підкорює різні нації, і представники великодержавної нації
зверхньо ставляться до підкорених націй. Для існування імперської держави
потрібна уніфікація — спільна (державна) мова, якась об’єднуюча
(інтернаціональна) культура тощо. В імперії без спільної мови представникам
різних націй важко порозумітися. Але в кожної нації є свої традиції, своя
культура, своя мова як основа культури. І люди тієї чи іншої нації не схильні
зрікатися свого. Серед них знаходяться активні діячі, які беруться відстоювати
інтереси нації. Це і є націоналісти. Звісно, націоналісти є патріотами своєї
нації. Причому патріотами активними, дієвими. Ступінь активності залежить від суспільних
і політичних умов. Націоналіст є ворогом імперії. Найбільшим ворогом, бо він,
відстоюючи інтереси своєї нації, намагається зруйнувати імперську державу. Тому
кожна імперія бореться з націоналістами і переслідує їх як найбільших своїх
ворогів. Імперія має своїх захисників. Це шовіністи. Шовіністами є представники
великодержавної нації. Вони пройняті ідеєю своєї винятковості. Добре це чи
погано, але захисники імперії теж є патріотами своєї імперської держави.
Щоправда, вони люблять не тільки свою національну батьківщину, але також
підкорені землі. Слід, однак, розрізняти любов до імперської держави і любов до
національної батьківщини. Бо імперії таки розпадаються — тобто для людської
спільноти вони є небажаними. Термін «шовініст» виник, коли Франція вела
завойовницькі війни в Африці, і можна зрозуміти, чому з’явилася ідея про
винятковість великодержавних націй. Були ідеологи й прихильники цього виду
патріотизму. У Франції войовничим патріотом був наполеонівський солдат Шовен,
від якого й пішла ця назва. Тут доречно зауважити, що саме шовіністична
імперська політика породжує націоналізм, а не навпаки. Отже, ототожнювати
націоналізм з патріотизмом не слід. У незалежній неімперській мононаціональній
державі нема грунту для націоналізму ні в доброму, ні в поганому його
тлумаченні. Але за такою логікою виникає питання: чому ж тоді в теперішній
суверенній Україні, яка вже не в імперії, є націоналісти? Причому, є законні
націоналістичні партії. Більше того, Україна — унітарна держава, в якій біля
80% населення — етнічні українці. Мабуть, справа в тому, що Україна не стала ще
справді незалежною державою. В ній існують постімперські синдроми і є сили,
ноги яких зав’язли в імперському минулому. Є й колишні шовіністи — солдати
вчорашньої імперії, які не визнають України як окремої держави. Отже, є й сили,
які прагнуть утвердити національну державу. Вони й називають себе
націоналістами. Якби Україна справді була незалежною державою, то в ній
більшість громадян стояли б за українську націю, українську культуру, українську
мову як основу культури і як засіб єднання всіх громадян. Як це є в Німеччині,
Польщі, Чехії, Швеції та інших демократичних країнах. Але в Україні є політичні
сили, які називають націоналістів фашистами. А що ж таке фашизм, який ідеологи
і політики ототожнюють з нацизмом? Чому німецьких солдатів Другої світової
війни в Радянському союзі називали, а тепер в Україні якось аж затято й далі
називають і фашистами і нацистами одночасно? Слово «фашизм» італійського
походження і формально означає «в’язка хмизу», а по суті символізує
згуртованість людей певного типу. Як ідеологія фашизм означає, що нацією мають
правити особливі люди. Може б, воно й нічого, бо ж і ми намагаємося вибрати у
владу особливих, найкращих людей. Але біда в тому, що фашисти самі себе вважають
особливими і самі себе вибирають. Вони створюють організацію орденського типу,
а це призводить до диктатури і тоталітаризму з усіма негативними і страшними
наслідками. Характерно, що фашизм властивий для будь-якої спільноти і може
виникнути в будь-якій країні. Перед війною фашизм розвинувся в Італії. Правда,
якось не доводилось чути чи читати про створення італійськими фашистами таборів
смерті і фізичного знищення ними євреїв, як це робили німецькі нацисти. Хто ж
такі нацисти? Якщо фашисти вважають, що спільнотою мають правити особливі люди,
то нацисти пішли значно далі — вони були переконані, що світом мають керувати
особливі нації. Звичайно ж, для них такою винятковою була їхня нація. Як
бачимо, нацизм вже має расові особливості. Попри все це зауважимо, що і фашисти
і нацисти теж були патріотами своїх держав. Так що ототожнювати націоналізм з
патріотизмом не слід.
Отже, до відповіді на
питання, що таке націоналізм — добро чи зло — кожен об’єктивно може підійти
сам. Для цього треба відповісти самому собі на паралельне питання: чи потрібно
нації відстоювати право на власний розвиток? Якщо таке право міжнародною
спільнотою надається, то питання націоналізму взагалі відпадає. Сили, які не
визнають права нації на свою національну державність, активізують націоналізм.
А як же ж бути у
мононаціональній державі представникам інших етносів, які у меншості? У
демократичних країнах представники інших націй є рівноправними громадянами і
мають право вільного розвитку своєї культури, мови, звичаїв. У Конституції України
також право вільного розвитку гарантується всім громадянам, якого б походження
вони не були. Тобто держава у вибір способу життя громадян не втручається. Так
само як і в справу віросповідання. У демократичній державі є лише одна вимога
до всіх своїх громадян — жити за законом.
Таким чином, ми визначили
поняття націоналізму як суспільного явища з поміж інших понять — шовінізму,
фашизму, нацизму. Переважно це збігається з міркуваннями автора статті
«Націоналізм — це добре чи погано?» Не можна тільки погодитися з
твердженням, що шовінізм, фашизм і нацизм є хвороби націоналізму. Бо
націоналізм є природною захисною реакцією нації на агресивні дії шовінізму,
фашизму чи нацизму. Отже, для кого націоналізм добре, а для кого погано — читач
сам може визначити.
Богдан СУСЬ, професор
Національного технічного університету України «Київський політехнічний
інститут», доктор педагогічних наук
Немає коментарів :
Дописати коментар