В ході Другої світової війни саме на Україні відбулися майже всі ключові битви зав визволення Європи від нацизму.
Сталінградська битва (листопад 1942 року – лютий 1943 року) докорінно змінила хід війни, в ході якої стався злам. Контрнаступ під Сталінградом розпочався 19 листопада 1942 року. Він закінчився оточенням і розгромом знесилених тривалими боями німецьких військ.
Першими на Україні в грудні 1942 р. були звільнені населені пункти східного Донбасу. 18 грудня 1942 року окупанти були вибиті з перших сіл на Луганщині. До квітня 1943 року німців відкинули на 700 км. від лінії їх максимального просування. Була звільнена значна частина Харківщини і Донбасу. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). Внаслідок успішних Харківсько-Білгородської (3-23 серпня 1943 р.) та Донбаської операцій (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) радянські війська вдруге вибили німців з Харкова (23 серпня) і визволили Донецьк (8 вересня).
Розпочалася битва за Україну, яка тривала 680 діб.
Того ж 1943 року були визволені Суми (20 вересня), Чернігів (21 вересня), Полтава (23 вересня), Запоріжжя та Дніпропетровськ (25 жовтня). У вересні радянські війська вийшли на Дніпро на 700-кілометровому фронті. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців. Від цієї битви залежала доля України.
Сталін дав вказівку зайняти столицю України до жовтневих свят (до 7 листопада). Київ дійсно
взяли на світанку 6 листопада, але ціною колосальних жертв, з якими ніхто не хотів рахуватися. Солдат не шкодували, незважаючи на відсутність належної кількості плавзасобів.
Письменник В.Астаф'єв, який брав участь у форсуванні Дніпра, згадував: "Двадцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум - п'ять". Інші учасники форсування згадували, що Дніпро під Києвом на окремих ділянках був загачений солдатськими трупами настільки, що можна було форсувати річку , ступаючи по них.
Особливо важко було так званим чорносвиточникам. Так називали простих українських селян, часто підлітків, яких мобілізовували нашвидкуруч польові військові комісаріати. Без навчання та підготовки, навіть без зброї ("зброю здобудете в бою!") їх кидали в бій на німецькі кулемети й гармати. Спокутуючи свою "провину" - перебування в окупації, ці люди гинули на передовій або ставали мішенню для загороджувальних загонів, якщо насмілювалися відступати без команди. Всього в битві за Київ загинуло 417 тис. воїнів. Визволивши Київ, радянські війська пішли далі. Склалися передумови для успішних дій на Правобережній Україні.
У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом грудня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Серед нихних були: Житомирсько-Бердичівська (січень 1944 р., - 1-й Український фронт (генерал М.Ватутін)).
Варто особливо відзначити Корсунь-Шевченківську операцію (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ). Розпочалася вона 24 грудня 1943 року стрімким наступом військ 2-го Українського фронту під командуванням генерала І.Конєва, після чого розпочався наступ ударної групи військ 1-го Українського фронту. В результаті були оточені значні сили гітлерівців, в тому числі добірні есесівські дивізії "Адольф Гітлер" і "Мертва голова". 17 лютого ця запекла битва, яка згодом була названа "Сталінград на Дніпрі", завершилася повним розгромом німецьких військ. Більшість із 80 тис. оточених гітлерівців було вбито або потрапило в полон. Майже водночас сили 3-го (генерал Р.Малиновський) та 4-го (генерал Ф.Толбухін) Українських фронтів проводили наступальні дії на півночі (Рівненсько-Луцька операція (лютий 1944 р.) та півдні (Нікопольсько-Криворізька операція (30-31 січня 1943 р.) України і вибили німецькі війська з Рівного, Нікополя й Кривого Рогу. Продовженнями цих дій на півдні стала Березнегувато-Снігурівська операція (6-18 березня 1944 р.), внаслідок
якої радянські війська просунулись до лінії р.Південний Буг і визволили Херсон (10 березня), Миколаїв (28 березня), Одесу (10 квітня). Навесні 1944 р. розгорнувся загальний наступ радянських військ по всій території України. 5 березня-17 квітня 1944 р. війська 2-го фронту провели Умансько-Ботошанську операцію, в ході якої радянські війська просунулися на 200–250 км, відвоювавши значні території Правобережної України та Молдавії і вийшли в північно-східні райони Румунії. У квітні - на початку травня 1944 р. війська 4-го Українського фронту разом з окремою Приморською армією, яка наступала з боку Таманського півострова і оволоділа Керчю, очистила Крим від гітлерівців. Після цього розпочалася трагедія кримськотатарського народу, який і раніше зазнав чимало горя від більшовицької Москви. Тепер татари були огульно звинувачені у співробітництві з гітлерівцями. Насправді чисельність татар, які служили в німецькій поліції чи військових з'єднаннях була набагато меншою, ніж тих самих росіян. В радянській армії служило багато представників кримськотатарського народу. Серед них були нагороджені бойовими орденами й медалями, були навіть удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Кримський татарин, уродженець Алупки, льотчик Ахмет-Хан Султан був удостоєний цього звання двічі. Поки основна маса чоловіків-татар служила в Радянській армії, їхніх батьків, дружин і дітей з волі сталінського керівництва депортували в Середню Азію та на Поволжя. Майже 200 тис. виселених татар, не витримавши поневірянь, померла. Пізніше депортували й татар-солдатів, які повернулися з фронту. Кримські татари були реабілітовані радянською владою лише у 1967 р., але в Криму їм було заборонено проживати до кінця 80-х рр. минулого століття. Ще гірша доля випала кримчакам (маленькому тюркомовному народу іудейського віросповідання). За гіркою іронією долі гітлерівці винищували їх як іудеїв, а радянська влада вислала з Криму як татар. До Сибіру та Середньої Азії з Криму були виселені греки, вірмени і болгари (німців-колоністів виселили ще в 1941 р.). Ці народи, а також кабардинці, балкарці, калмики, чеченці, інгуші, тати поповнили чорний список народів СРСР, несправедливо звинувачених у співробітництві з нацистськими окупантами.
У липні 1944 році була почата Львівсько-Сандомирська операція (13 липня - 29 серпня 1944
р.). Війська 1-го Українського фронту змусили гітлерівців тікати зі Львова та Перемишля , вийшли на береги Вісли. 2-1 та 3-1 Українські фронти провели Ясько-Кишинівську операцію 20-29 серпня 1944 р.), внаслідок якої очистили від німецьких військ Південну Україну та Молдавію і вийшли на старий кордон із Румунією. 14 жовтня 1944 р. війська 4-го Українського фронту, діючи в Закарпатті (Східно-Карпатська операція (8 вересня-28 жовтня 1944 р.) повністю визволили українську землю від німецьких окупантів. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави.
В цей день, 28 жовтня, традиційно вшановують пам'ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій нацистських окупантів.
Всупереч ворожій пропаганді сусідньої держави, що українці майже нічого не внесли у справу перемоги над гітлерівською Німеччиною, зауважимо, що внесок українців в перемогу СРСР над Німеччиною та її союзниками важко переоцінити. Під час війни в Україні загинуло 5,5 млн. осіб (разом із жертвами серед мирного населення - 8 млн.). Олександр Довженко у своєму щоденнику ще в роки війни відзначив, що всупереч офіційній пропаганді загальні втрати українців становлять близько 13 млн. На фронтах втрати України оцінюються в 2,5 млн. осіб, тоді як втрати значно більшої Росії - в 3-4 млн. Українці посіли друге місце після росіян по кількості воюючих в лавах Радянської армії та по кількості осіб, які в 1941-1945 рр. були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Не слід забувати про те, що чимало українців воювали в арміях держав антигітлерівської коаліції (США, Канади та ін.), брало активну участь в русі Опору у Франції, Бельгії, Югославії, тощо.
Підсумовуючи, можна зробити висновок про величезну, але до кінця ще належно не оцінену роль України та українців у розгромі гітлерівської Німеччини.
Их расстреляли на рассвете,
Когда ещё белела мгла. Там были женщины и дети
И эта девочка была.
Сперва велели всем раздеться,
А после встать ко рву спиной,
Но прозвучал вдруг голос детский.
Наивный, чистый и живой:
«Чулочки тоже снять мне,дядя?»
- Не упрекая, не грозя
Смотрели, словно в душу глядя
Трехлетней девочки глаза.
«Чулочки тоже!»
И смятением на миг эсэсовец объят.
Рука сама собой в мгновенье
Вдруг опускает автомат.
Овеян он невольной дрожью,
Проснулась в ужасе душа.
Нет! Он ее убить не может,
Но дал он очередь спеша.
Упала девочка в чулочках.
Снять не успела, не смогла.
Солдат, солдат!
Что если б дочка
Твоя вот так же здесь легла?
И это маленькое сердце
Пробито пулею твоей!
Ты – Человек, не просто немец!
Или ты ведь зверь среди людей?! …
Шагал эсэсовец угрюмо
К заре, не поднимая глаз.
Впервые может эта дума
В мозгу отравленном зажглась.
И всюду взгляд светился синий,
И всюду слышалось опять
И не забудется поныне:
«Чулочки, дядя, тоже снять?"
Муса Джалиль
Використані матеріали:
Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: навчальний посібник
Гісем О.В., Мартинюк О.О., Трухан О.Ф. Історія України в схемах і таблицях
Кульчицький С.В., Мицик Ю.А., Власов В.С. Історія України: довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів
Немає коментарів :
Дописати коментар