Київське Богоявленське Братство

На початку XVII ст. з розповсюдженням панування польської шляхти й Католицької церкви на українських землях православні культурні осередки зазнавали розорення й занепадали. Становище ускладнилось після Берестейської 1596 року унії. У православних відбиралися церкви, чимало братств і братських шкіл в Україні, Білорусі, на Побужжі й Холмщині припиняли свою діяльність. В цих умовах українська православна інтелігенція, особливо із західних українських земель, шукала притулку й захисту в більш надійному місці, ніж край полонізовані території. Цим місцем виявився Київ. 

Київ протягом віків відігравав  важливу роль в історії українського народу. Традиція міста як давньої столиці Руси-України, його храми, архітектурні споруди й пам'ятні місця зберігали історичну пам'ять. Постійні зв'язки Києва з різними містами і землями України формували відчуття національної єдності і незборимості українського народу. 

Київське братство, громадська організація православних міщан Києва, виникло 1615 року. Містилось у Києво-Братському монастирі, збудованому на земельній ділянці, що її подарувала монастиреві Галшка Гулевичівна. З 26 травня 1620 року мало права ставропігії, надане єрусалимським патріархом Теофаном III під час перебування в Україні.

До Київського братства, як і до інших братств, входили представники різних станів: ремісники, крамарі, незаможна православна шляхта, духівництво і козацтво. Наявністю представників духівництва і козацтва Київське братство відрізнялось від інших братств. Факт входження представників саме цих станів до братства свідчив про процес консолідації різних верств населення , який посилюється національно-визвольними настроями. Духівництво, ослаблене безкінечною боротьбою за виживання в умовах католицької експансії, шукає захисту й підтримки громади. Козацтво на той час починає усвідомлювати себе не лише збройним товариством, а й вагомою політичною силою, воно стає на захист соціальних  і національних інтересів українського народу.

Про склад Київського Богоявленського братства можна дізнатися з його Упису (реєстру). Його оригінал не зберігся. Серед тих, хто вписалися до Братства, є представники Лаврського гуртка першого покоління: Захарія Копистенський, Тарасій Земка й інші, і другого (з кола Петра Могили) - сам Петро Могила, Ісайя Трофимович-Козловський, Софроній Почаський, Сильвестр Косов та інші. Більшість із тих, хто записувався до Братства, висловлювала своє ставлення до цієї події так: "Захарія Копистенський, сповідник, ненавидячи зло, що супроводить добро, створене в Києвіграді братство сприймаю і вітаю, на цьому й руку свою прикладаю. Писано дня 4-го січня за старим праведним стилем, року 1616".

Ієзекіїль Курцевич-Булига: "Бачу справу добру - створення братства у граді Києві. І того ради готовий з ним постраждати, добро і зло, і кров мою за благочестиву справу віддати і для того руку мою підписую власною рукою".

Вступаючи до Братства, його члени зобов'язувались "до кінця днів своїх" подавати Братству допомогу. Внески братчиків були різними, залежали від їхніх матеріальних статків.

Отже, до Київського Богоявленського братства, як і до інших братств України входили як світські, так і духовні особи. Духовною і моральною основою його був Статут, який починався євангельським заповітом Ісуса Христа: "Сіє заповідаю вам, да любите один одного, по тому й пізнаю вас, що ви мої учні, якщо між вами буде любов". Цим духовним заповітом Братство керувалося в церковних і світських діяннях: "вихованє християнських учнів як духовних, так для примноження й укорінення християнських доброчинностей... для подавання наук корисних й навчання дітей народу християнського, так і мирських - для захисту вдів, сиріт і для надання допомоги різним збіднілим людям".

Подальша історія Київського Богоявленського Братства і школи при ньому свідчить, що братчики сумлінно ставилися до своїх обов'язків і заповіді Братства втілювали в життя.

Використано матеріал з книги: Хижняк З.І., Маньківський В.К. Історія Києво-Могилянської академії.