ХХ століття в історії українського народу (продовження)

 Кордони України напередодні та після Другої світової війни

У 1939 - 1940 і 1945 рр. територія УРСР істотно зросла за рахунок українських земель у складі сусідніх держав. Протилежний ракурс у політиці Кремля пояснювався аж ніяк не турботами про возз'єднання українських земель. Це зайвий раз підкреслювали події навколо Карпатської України, яка на короткий час опинилася в епіцентрі європейської політики.

Після того, як гітлерівській Німеччині за рішенням Мюнхенської конференції чотирьох держав було передано Судетську область, чеський уряд втратив вплив навіть у власній країні. Услід за Словаччиною політичні партії Підкарпатської Русі домоглися від нього згоди на автономію. Наприкінці грудня 1938 року у складі Чехо-Словацької федерації з'явилася Карпатська Україна - край, автономія якого наближена до державної самостійності.

Після поглинення Чехії в березні 1939 року і надання примарної самостійності Словаччині А. Гітлер мав намір погодитися з анексією Закарпаття Угорщиною, щоб зміцнити з нею союзницькі відносини. На перешкоді було лише одне - можлива негативна реакція з боку Й. Сталіна. З Радянським Союзом Гітлер теж мав намір установити на певний час союзницькі відносини. Коли Сталін прилюдно висловив незаінтересованість долею Закарпатської України, Гітлер дозволив угорцям окупувати її. 

23 серпня 1939 року в Москві підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. Він мав додаток - секретний протокол, який розмежовував сфери "обопільних інтересів" у Центральній та Східній Європі. Більша частина міжвоєнної Польщі опинилася в "сфері інтересів" СРСР, у тому числі, автоматично, - всі українські етнічні землі. Через тиждень Гітлер напав на Польщу, після чого Велика Британія та Франція оголосили йому війну. Щоб не бути втягнутими у світову війну на боці Німеччини, Сталін за кілька днів змінив узгоджений з Гітлером план спільних дій: відмовився від окупації польської етнічної території і вторгся в Польщу вже під гаслом  "визвольного походу" на допомогу втягнутим у війну "єдинокровним братам-українцям і білорусам". Переглянуту лінію розмежування "сфер інтересів" було закріплено в радянсько-німецькому договорі "Про дружбу й кордон" від 28 вересня 1939 р. Так у складі УРСР з'явилося шість нових областей, а її територія зросла з 450 до 540 тис. кв. км. Ніхто в Кремлі, однак, не потурбувався довести до кінця справу захисту "єдинокровних братів": Підляшшя, Надсяння, Лемківщина й Холмщина залишилися на окупованій Німеччиною території.

Радянсько-німецькі договори та територіальний перерозподіл Східної Європи

Користуючись можливостями, які випливали з пакту Молотова-Ріббентропа, Сталін висунув Румунії ультиматум і в червні 1940 р. зайняв без бою Бессарабію та Північну Буковину. Об'єднанням Хотинського повіту Бессарабії з Північною Буковиною було створено Чернівецьку область УРСР. Кордони між Молдавською РСР і УРСР було визначено за етнографічним принципом. УРСР втратила райони лівобережного Придністров'я у складі Молдавської АРСР, але здобула два південні повіти Бессарабії.

Улітку 1942 року Велика Британія та Франція заявили, що не вважають себе зв'язаними Мюнхенською угодою 1938 року. Це означало, що Закарпатська Україна  мусила стати частиною окупованої тоді Чехословаччини. Проте після звільнення Закарпаття радянськими військами в жовтні 1944 року, реальну владу стали перебирати на себе народні комітети. Вони створювалися під контролем Кремля, але на хвилі народного піднесення.  З'їзд народних комітетів у листопаді 1944 р. проголосив про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини і про її возз'єднання з УРСР.

"Велика трійка" у складі Ф.-Д. Рузвельта, В. Черчилля та Й. Сталіна, яка визначала кордони повоєнної Європи, не втрутилася в діалог Радянського Союзу та Чехословаччини відносно долі Закарпаття. Чехословацький уряд у червні 1945 р. погодився з возз'єднанням краю цього краю з УРСР.

Остання зміна кордонів УРСР сталася в лютому 1954 р. У Кремлі вирішили напередодні 300-річчя "возз'єднання" Росії з Україною передати українцям Кримську область. Багато хто в сучасній Росії вважає цю передачу "царським дарунком" М. Хрущова українській компартійно-радянській номенклатурі, яка підтримувала першого секретаря ЦК КПРС в його боротьбі за абсолютну владу. Проте зміна кордонів на користь України була спільним рішенням кремлівського "колективного керівництва". Воно було зумовлене докорінною зміною політичної ситуації в СРСР після смерті Сталіна. Неможливість використовувати масовий терор в постсталінську епоху змушувала кремлівських вождів, хто б вони не були персонально, робити акцент на переконуванні, а не залякуванні. Українців треба було переконати що принципи інтернаціоналізму й дружби народів є засадничим в політиці КПРС. 

Кордони післявоєнної України

Вагомим чинником у політичному житті Європи українські кордони знову стали вже після здобуття Україною незалежності. Вони були поставлені під сумнів Росією та Румунією. У зв'язку з цим захиталися підвалини всієї системи післявоєнного європейського устрою, непорушність якої задекларовано Гельсінськими угодами 1975 року.

Російська політична еліта не бажала змиритися зі здобуттям Україною незалежності. Верховна Рада Російської Федерації у липні 1993 року навіть ухвалила рішення про надання Севастополю статусу міста Російської Федерації. Роботу з підготовки договору між Україною та Росією було загальмовано через неготовність російської сторони заявити про те, що обидві країни не мають одна до одної територіальних претензій. Лише після п'ятирічних переговорів справа зрушила з місця. 31 травня 1997 року під час візиту президента РФ Б. Єльцина до Києва відбулося підписання Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російською Федерацією. Основною для України в ньому є стаття 2, у якій зазначено: "Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів".

Кордони  України 1991 - 2012 рр.

У 1993 р. Румунія оголосила "таким, що втратив актуальність" Договір про режим радянсько-румунського кордону 1961 р. У 1995 р. був оголошений нечинним "Протокол про уточнення лінії державного кордону", підписаний СРСР і Румунією в 1948 р. Ц односторонні кроки відбувалися на тлі керованої урядом галасливої громадської кампанії, яка вимагала повернення Чернівецької області та Південної Бессарабії, наголошуючи, що Україна морально зобов'язана повернути ці території, якщо не хоче солідаризуватися з пактом Молотова-Ріббентропа. Підготовці договору між Україною та Румунією перешкоджала невирішеність, як здавалося румунській стороні, проблеми кордону.

Коли Румунія взяла курс на вступ до НАТО і Європейського Союзу, то для неї стало неможливим залишати нерозв'язаними питання про кордон із сусідніми країнами. Румунський уряд вжив заходів до припинення громадських виступів за повернення втрачених територій. Адже зрозуміло, що передача Бессарабії та Північної Буковини Радянському Союзу була легітимізована Паризьким мирним договором, який у лютому 1947 р. Румунія змушена була укласти з Об'єднаними Націями.

Джерело: Станіслав Кульчицький. ХХ століття в історії українського народу. З циклу "Український внесок в історію ХХ ст." /Журнал "Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. - с. 45-46