Етапи українського національно-визвольного руху та їхні визначальні риси

За істориком Мирославом Грохом, кожен національно-визвольний рух має три фази: етнографічний (романтичний), академічний (науковий) та політичний (партійний).

На першому етапі лідери національного руху мають завдання ствердити на підставі зібраного фольклорного матеріалу існування оригінальної народної культури та культурних відмінностей, що відрізняють один народ від іншого. Для цього етапу характерним є творення національної міфології - месіанської ідеї нації, її "божественого призначення", особливої ролі серед інших народів. Наприклад, на романтичному етапі національного руху в поляків було утверджено образ польської нації, як такої, що дарує собі й іншим народам свободу, визволення від тиранії; вона стражденна й самопосвітна нація, кожний відданий член якої готовий померти за ідеали волі. На романтичному етапі твориться мистецький образ народу, до чого причетні зачинателі національних літератур. У поляків, приміром, таким був Адам Міцкевич, у росіян - Алєксандр Пушкін, в українців - Тарас Шевченко.

На другому етапі лідери національного руху обгрунтовують наукові підстави існування нації, її "споконвічності". Це етап розквіту історичних наук, що розвивався в межах ідей позитивістської філософії з її тезою про поступ й еволюційний розвиток суспільства від примітивних до розвинутіших форм. Позитивісти обстоюють принцип пізнаваності соціуму, прагнуть закласти фундамент знань про минуле нації, основу якихї складають фундаментальні дослідження минулого на підставі документальних джерел, вивченні архівного матеріалу. Дослідження мови, літератури та історії, як основи суспільствознавчих знань, дають підстави для "відкриття" націй у минулому, яке провіщає та освячує життєдайність націй у теперішньому і майбутньому часі. Саме на цьому науковому підгрунті політики роблять висновок про потребу "відродження" нації в нинішньому часі.

На третьому етапі національна еліта, що формується завдяки середній і вищій школі, проголошує політичний етап національного руху. Засновуються партії, політичні видання, громадські союзи. Розпочинається політичне життя, мета якого - опанувати суспільне життя, звільнитися з колоніальної залежності від "історичних" (державних) націй, домогтися повної політичної сепарації.

Український національний рух пережив перелічені етапи, які припадають на певні хронологічні періоди.

Перший етап розпочинається від виходу першої книпжки народною мовою - "Енеїди" Івана Котляревського - та початку збирання етнографічного матеріалу й публікації етнографічних збірників Миколи Цертелєва, Зоріана Доленга-Ходаковського та Михайла Максимовича. Вихід друком "Малоросійських пісень..." Максимовича у 1827 р. М. Грушевський уважав початком наукового українознавства. Але головною фазою першого періоду треба вважати вихід у світ в 1837 р. альманаху Маркіяна Шашкевича, Івана Вагілевича та Якова Головацького "Русалки Дністрової", 1840 р. "Кобзаря" Тараса Шевченка та діяльність у 1846 - 1847 рр. Кирило-Мефодіївського братства у Києві, а в 1848 р. - Головної Руської Ради у Львові під час "весни народів" - європейської революції в Австрії. У "Законі Божому" Миколи Костомарова сформульовано й український  мессіанський національний міф про демократичний, найвільніший і громадолюбивий український народ, що має показати іншим слов'янським народам зразки самоорганізації й справедливості.

Другий етап визвольного руху, академічний (українофільський), можна розпочати від заснування Археографічної комісії - прообраху найвищої наукової дослідної інституції України - у 1853 р. та заснування перших українських громад у Петербурзі та Києві і діяльність київських хлопоманів - студентів універсистету св. Володимира Володимира Антоновича, Тадея Рильського і Костя Михальчука в 1859 - на початку 1860-х рр. Етапним явищем другого періоду слід уважати наукову працю Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, його етнографічні дослідження, зредаговані Павлом Чубинським. На другий період припадають перші офіційні репресії проти українського руху й сумнозвісні Валуєвський та Емський циркуляри 1863 та 1876 рр. Завершився цей етап спробою пошуку контакту з діячами народовського руху в Галичині, впровадження в життя політики "Галицького П'ємонту" та угоди з поляками - політики "нової ери", яка дала змогу здобути перші політичні успіхи й знаменувала собою кінець москвофільського панування в Західній Україні.

Від початку 90-х рр. доречно вести мову про третій - політичний (український) - етап національно-визвольного руху. Його початковою датою слід вважати створення Русько-української радикальної партії (РУРП) в Галичині й політичний трактат Юліана Бачинського "Україна irredenta", а також виникнення в Наддніпрянщині у 1893 р. "Братства тарасівців" - першої самостійницької організації у Великій Україні. Етапними роками для третього періоду треба вважати 1899 - 1900 рр, коли було написано "Самостійну Україну" Миколи Міхновського - програмний документ Революційної української партії (РУП), першої масової політичної партії в Наддніпрянщині та створено Українську національно-демократичну партію (УНДП) в Західній Україні - провідну політичну силу галицьких українців до Першої світової війни. Завершенням третього етапу стала Українська революція 1917 - 1921 рр., в результаті якої постали Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка, що об'єдналися 22 січня 1919 року в єдину УНР - ЗУНР.

Джерело: Джерело: Ігор Гирич. Формування модерної української нації. Теорія і суспільні виклики (перша половиа XIX ст.). /Журнал "Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. - с. 35-37