Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1943 - 1944 рр.

Лекція 1

Внаслідок завершення Сталінградської битви Червоній армії вдалося наприкінці 1942 року знову повернутися на територію України, зайнявши декілька районів сучасної української території. Проте, ситуація в 1943-44 рр. складалася доволі неоднозначно. Незважаючи на перевагу в людях і техніці, Червоній армії довелося з важкими боями просуватися територією України. Якщо в 1941 р. Вермахт пройшов практично всю територію України від кінця червня до кінця грудня, то Червона армія долала ті самі відстані з боями впродовж всього 1943 р і аж до кінця жовтня 1944 р., тобто, майже два роки. Як бачимо, темпи просування військ Червоної армії були надзвичайно низькими.

Упродовж січня-лютого 1943 р. війська Південно-Західного фронту, якими тоді командував генерал Ватутін, у жорстоких боях просунулися на 200-250 км на захід, вийшовши на лінію Красноград-Новомосковськ-Синельникове. Червона армія вела масштабний наступ на фронті шириною 1600 км. В лютому 1943 р. вдалося відбити Луганськ, і Червона армія 12 лютого 1943 р. вийшла до міста Червоноармійськ Дніпропетровської області. Це прорив до Дніпропетровської області створив серйозну загрозу захоплення цього важливого промислового міста, а 16 лютого Червона армія несподіваним потужним ударом захопила Харків - першу столицю радянської України. Рятуючи свій Східний фронт від повної катастрофи взимку 1943 р. німецьке командування активізувало перекидання свіжих сил до Радянського Союзу.

Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1941 - 1942 рр.

Лекція 6

До кінця осені - початку зими 1941 р. дедалі очевидніше ставало, що німецькі плани блискавичної війни починають пробуксовувати. Німецький Вермахт застряг у радянській багнюці на дорогах, а крім того, в середині жовтня фактично вже почалася зима, температура по ночах почала падати до -10 - -15 градусів, німецькі військові були геть не готові до такої ситуації. Але так само провалилися спроби радянського командування зупинити німецькі війська в прикордонній смузі. Червона армія втратила велетенські території гігантської країни. До грудня 1941  р. Вермахт із союзниками розбив 300 дивізій  Червоної армії, до полону потрапило 3 млн. 900 тис. червоноармійців, 1 млн. 200 тис. загинули, німці ж із союзниками втратили лише 300 тис. вбитими.

Незважаючи на зрив графіку виконання плану "Барбаросса", німецькі війська отримали колосальні перемоги, і до листопада 1941 р. вони зайняли стратегічно важливі позиції, вигідні позиції в околицях радянської столиці, мали перевагу в людях в 1,3 рази над Червоною армією, що обороняла Москву в гарматах - в 1,9 разів, в танках - в 1,2 рази, однак, незважаючи на це все, операція "Тайфун", спрямована на захоплення Москви, зазнала невдачі. До початку грудня 1941 р. Верховне командування радянських військ зуміло перекинути на фронт під Москвою 400 сформованих на сході дивізій, які 5 грудня 1941 року зуміли переламати ситуацію під Москвою, розпочати контрнаступ, відкинувши Вермахт на 100-200 км на захід. Значною мірою успіхи радянських військ були пов'язані  колосальними дисциплінарними заходами, здійсненими радянським командуванням: масовими розстрілами, формуванням в кожній дивізії загороджувального загону чисельністю одного батальйону, який мав розстрілювати без будь-якого суду кожного запідозреного в боягузтві або втечі. Звичайно, ще Червоній армії допомогли кліматичні умови. Радянські війська після невдалою Фінської кампанії були навчені й підготовлені до війни в умовах жорстоких морозів. Німецький Вермахт не виніс натомість уроків фінсько-радянської кампанії, тому опинився без захисту перед "генералом зимою".