четвер, 6 серпня 2015 р.

10 шокуючих фактів про табір смерті Освенцим

  ХХ сторіччя назавжди запам'ятається людству жахливими подіями Другої світової війни і кривавими злочинами гітлерівського тоталітаризму. Одним із символів злодіянь нацистів по праву вважають табір смерті "Аушвіц-Біркенау" (Konzentrationslager Auschwitz-Birkenau), який був розташований біля польського міста Освенцим. Цей табір став місцем наймасовішого знищення мирного населення за всю історію людства.


  Комплекс концентраційних таборів і таборів смерті Освенцим прийнято називати Аушвіц - саме цю назву використовувала нацистська адміністрація. Загальна площа табору становила більше ніж 500 гектарів. Аушвіц являв собою комплекс , що складався з концентраційного табору, табору смерті й табору примусової праці, який було розташовано біля польського міста Краків. Табірний комплекс Аушвіц мав назви: Аушвіц I, Аушвіц II (Біркенау) і Аушвіц III (Моновіц). Територію кожного з трьох таборів оточував чотириметровий паркан з колючим дротом, по якому було пущено електричний струм, навколо були викопані великі рови. На відстані одного кілометру були виставлені додаткові караульні пости, тож втекти з табору було практично неможливо. 

  Табір Аушвіц I було відкрито у 1940 році біля містечка Освенцім для утримання політичних в'язнів з окупованої Польщі, згодом він став адміністративним центром всього комплексу таборів. Умови утримання в ньому були відносно м'якими. За свідченнями очевидців, на території табору було організовано драматичний і музичний театри, щотижня проходили концерти класичної музики, в'язні могли відвідувати басейн, бібліотеку, а також отримувати та відправляти посилки.
  Через рік, у вересні 1941 року, нацисти створюють другий табір - Аушвіц II, відомий як Біркенау. Його головним призначенням якраз і стало  знищення в'язнів. Саме цей табір весь світ знає як Освенцім. Ще через рік почав функціонувати третій табір - Аушвіц III, або Моновіц, в'язні якого працювали на заводах по виробництву каучуку. За п'ять років на фабриках по виробництву зброї та каучуку працювали близько 405 тис. в'язнів, 340 тис. з яких померли від виснаження і хвороб, або були страчені.
З 1940 по 1943 рр. комендантом табору був Рудольф Хьосс. Він мав зробити Освенцім центром по виробництву зброї, а влітку 1941 року рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер віддав Хьоссу наказ почати знищення євреїв. З цього часу починається найстрашніша історія Освенціма. Загалом в Освенцімі загинуло більше мільйону людей, дев'ять десятих з яких - євреї.
  Надпис над входом в табір сповіщав: "ARBEIT MACHT FREI", що означало "Праця робить вільними".
  Перші в'язні з'явилися в Аушвіці 14 червня 1940 року. 728 осіб, політичних в'язнів, доставили з в'язниці в Тарнуві (Польща). Але напередодні з табору Заксенгаузен в Аушвіц I перевели 30 німців, засуджених за карні злочини. Щоденно в Освенцім прибувало близько 10 ешелонів, в кожному з них знаходилося до 50 тис. осіб з усієї окупованої Європи.

ФАКТ 1. Освенцім став місцем наймасовішого знищення людей за всю історію людства.

  Головним завданням німецьких концтаборів було фізичне знищення в'язнів після використання їх рабської праці. Тих, кого було визнано непрацездатними знищували  негайно й жорстоко. В категорію смертників одразу ж потрапляли діти, старі, інваліди, поранені й хворі. Матерів, що були визнані придатними до роботи, силою відривали від дітей.
Загальна кількість жертв табору смерті Аушвіц-Біркенау досі не визначена. За різними підрахунками - від 1 до 4 мільйонів осіб. В'язні табору знищувалися в крематоріях, гинули від нелюдських умов праці, голоду, холоду, медичних експериментів.
Комендант табору Рудольф Хьосс на Нюрнберзькому трибуналі оцінював загальну кількість жертв - 2,5 мільйони осіб. "Я ніколи не знав загального числа жертв і не мав достатніх можливостей встановити точну цифру. В мене в пам'яті збереглися лише деякі цифри, які стосуються найбільших операцій по знищенню", - казав він.
Серед двох десятків інших великих концтаборів, створених в часи Третього Рейху, саме Аушвіц-Біркенау тримав пальму першості за кількістю жертв. Для порівняння - в таборі Дахау було закатовано 60 тис. осіб, в Бухенвальді - 70 тис., в Майданеку - 1,5 млн., в Треблінці - 800 тис. Важливість Аушвіцу як місця масового знищення людей була проілюстрована відвідуванням концтабору самого рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Гіммлер тричі відвідував концтабір - у 1941, 1942 і 1944 роках. Після першого відвідування, влітку 1941 р.,
  Гіммлер доручає Хьоссу розширити територію табору і почати масове знищення євреїв, в ході другої інспекції він особисто знайомиться з повним процесом знищення євреїв, починаючи від прибуття ешелону на вокзал Освенцім і закінчуючи витягненням трупів з газових камер. У 1944 р. Гіммлер наказує ліквідувати всіх циган, лишивши найбільш працездатних.

ФАКТ 2. В концтаборі Аушвіц-Біркенау  випробовувались найновіші засоби масового знищення людей.

  Одним із результатів колективної думки кращих техніків й інженерів Рейху щодо найдешевшого й наймасовішого знищення цілих народів стало "винайдення" своєрідного тандему - газова камера і крематорій.
  Практика їх використання була доведена до автоматизму. Після прибуття в табір в'язнів сортували на придатних і непридатних до роботи. Дітей, старих, інвалідів прямо із залізничних платформ переганяли до газових камер і крематоріїв.
Інтер'єр газової камери
Жертв заганяли в так звану "роздягальню". Людям наказували повністю роздягтися, тоді їх вели в "душ". Насправді нещасних відправляли в газові камери. За наказом чергового лікаря відкривалися балони з отруйним газом "Циклоном-Б", їх вміст через вентиляційні труби поступав в газові камери. Через лічені хвилини жертви помирали від задухи й отруєння. Потім трупи відправляли на спалення до крематоріїв, а отриманий в результаті спалення попіл використовувався як добрива для полів. На Нюрнберзькому процесі Хьосс розповідав про свої "досягнення": "У червні 1941 року я отримав наказ встановити в Аушвіці обладнання для винищення євреїв. Коли я обладнав будинок для винищувань в Аушвіці, то пристосував його для використання газу «Циклон Б»,
Розсіювач душової установки в газовій камері
який являв собою кристалічну синильну кислоту. Іншим удосконаленням, зробленим нами, було будівництво газових камер з разовою пропускною спроможністю в 2 тисячі чоловік, у той час як у десяти газових камерах Треблінки можна було винищувати за один раз тільки по 200 чоловік у кожній". За його власними зізнаннями, в крематоріях за час роботи табору було знищено близько 2,5 млн. осіб.
  В'язні, яким "повезло" пройти селекцію й не потрапити до газових камер негайно, розподілялись по табірних бараках. Вижити в Аушвіці-Біркенау було практично неможливо. Тільки випадок, везіння, дивовижна сила волі могли дати в'язню надію на порятунок.

ФАКТ 3. Надзвичайно тяжка праця в'язнів була малоефективною, а нерідко й безглуздою.

  Основним завданням в'язнів концтабору була важка праця на благо Рейху. І незважаючи на надпис на воротах табору "Праця робить вільними", звільнення рабська праця не приносила. Смертність працюючих в перші ж 3-4 місяці після прибуття складала близько 80%.
 Людей примушували вручну переносити тягарі, працювати на сильному морозі й під палючим сонцем. Подібні умови паці, помножені на напівголодне животіння і постійні побої моментально підривали здоров'я навіть найвитриваліших і найміцніших в'язнів. Наслідками втрати працездатності для них могло бути лише одне - смерть в крематоріях і газових камерах. Нацистам не потрібні були "зайві роти", які не можуть більше приносити користі.
Коли не було конкретних виробничих задач, в'язням придумували будь-яку, найбезглуздішу роботу, аби ті не сиділи без діла. Доходило іноді до абсурду. В 1944 р., коли Третій Рейх відчував величезний дефіцит сільськогосподарських працівників, нацисти почали запрягати в плуги замість коней ув'язнених жінок. Звісно, що змучені голодом  не справлялися з непосильною роботою й ставали новими жертвами газових камер.
  Також в'язні працювали на приватних і державних підприємствах, розташованих у Сілезії. Вони працювали на металургійних, хімічних, навіть військових підприємствах. Але й тут ефективність праці в'язнів була надзвичайно низькою. Керівники підприємств констатували, що такі працівники відробляють лише 40-60% від передбаченої для них продуктивності.

ФАКТ 4. Серед в'язнів Освенціму були люди різних національностей і етнічних груп.

  Жорна смерті концтабору Аушвіц-Біркенау перемололи мільйони людей різного віку, національностей, віросповідань, політичних поглядів. За оцінками польського історика Францішека Піпера в таборі було знищено близько 1 млн. євреїв, 150 тис. поляків, близько 100 тис. громадян СРСР, 23 тис. циган. До речі, кількість українців, загиблих в Аушвіці встановити важко, адже наших співвітчизників, які проживали на території СРСР, записували як росіян, а тих, хто проживав на землях довоєнної Польщі - як поляків. Але за різними підрахунками це близько 15 тис. осіб. 

Серед в'язнів концтабору було немало й етнічних німців. Деякі з них потрапляли в табір як карні злочинці, інші - як політичні в'язні або в результаті нетрадиційної сексуальної орієнтації. Була також категорія німецьких ув'язнених, яких відправляли туди для перевиховання на двомісячний термін. Але навіть такий, здавалося б, невеликий строк, часто для людей теж закінчувався смертю від непосильної праці, голоду, холоду, жорстоких покарань, інфекційних хвороб.
  В'язнів сортували за категоріями на дев'ять основних груп: євреїв, політв'язнів, радянських військовополонених, порушників громадського порядку, гомосексуалістів, злочинців, антисуспільних елементів, тимчасово ув'язнених поліцією й в'язнів совісті (за релігійними поглядами) Візуально всі категорії були відображені нашивками на одязі: політичні в'язні носили червоні трикутники, "венкелі", злочинці - зелені, антисоціальні елементи - чорні, євреї зобов'язані були носити жовтий трикутник в поєднанні з венкелем.


ФАКТ 5. Тисячі в'язнів стали жертвами нелюдських медичних експериментів.

  В Аушвіц-Біркенау широко використовувалась практика медичних дослідів над ув'язненими, які стали проводити в липні 1942 р. Однією з основних завдань експериментів був пошук методів максимально швидкої й масової стерилізації. Ідеологи нацизму планували позбавити цілі народи здатності до самовідтворення, досягаючи тим самим їх повного знищення.
  "Проявлявся виключний інтерес до розробок дешевого й швидкого метода стерилізації, який можна було б використати проти ворогів Рейху - росіян, поляків, євреїв. Німці припускали, що таким чином можна буде не лише підкорити собі ворога, але й знищити його. Німеччина могла б використати робочу силу стерилізованих осіб, які втратили здатність до розмноження. Масова стерилізація була складовою частиною расової теорії Гіммлера. Тому дослідам по стерилізації приділялося так багато часу й зусиль", - свідчив в ході Нюрнберзького процесу начальник особистого штабу Гітлера Рудольф Брандт.
  Масштаби псевдомедичних експериментів були воістину страхітливими. Сотні чоловіків і жінок піддавали великим дозам рентгенівського опромінення з подальшим видаленням статевих органів. Наслідками опромінення й подальших операцій по кастрації були жахливі криваві рани, які приводили до смерті більшості піддослідних. Нацистські "медики" також тестували на в'язнях нові ліки, вакцини й нові методи лікування. Також в лабораторіях в'язням тяжко калічили для того щоб експериментальним шляхом виявити оптимальні шляхи лікування тяжких поранень. З цією метою жертвам в тіло вживлялися різні предмети: металічні осколки, скло, іржаві гвіздки, тріски, сміття. Вивчався також і розвиток різноманітних інфекційних захворювань. Хворих оперували без анестезії. Більшість дослідів приводило до болісної смерті піддослідних. Велику кількість жертв становили діти, на яких випробовувались смертельні дози транквілізаторів. Також в дітей забирали кров для німецьких солдат. Дитяча кров вважалася чистою, тож дітей повністю знекровлювали. 
  Одного з таких садистів звали Йозеф Менгеле, його було визнано найстрашнішим німецьким злочинцем. В'язні прозвали його "Ангелом Смерті" - високий, красивий, підтягнутий, він особисто зустрічав потяги з в'язнями. Лікар за освітою, він сам одних відбирав для своїх дослідів, других відправляв на роботу, а інших - в газові камери. Найбільший інтерес для Менгеле становили близнюки й карлики. З трьох тисяч близнюків, які потрапили до блоку № 10, де проводив свої експерименти доктор Менгеле, вижити змогли лише 300. В живих лишилася й родина єврейських ліліпутів-музик Овіц. Менгеле брав у них на аналізи кров, волосся, зуби, кістковий мозок. Таким чином доктор-садист намагався знайти в них причини спадкової хвороби.
  Жертвами страшних експериментів Менгеле стали десятки тисяч осіб, практично ніхто з них не вижив. Але сам він зумів уникнути покарання - у 1945 році його було затримано, він утримувався як військовополонений в таборі поблизу Нюрнберга, але особу його не було встановлено. Він зумів втекти в Латинську Америку, де жив до 1979 року, коли під час купання в морі з ним стався інсульт.

ФАКТ 6. У "фабриці смерті" Освенцім утримувалось багато політичних в'язнів.

  Окрему групу в'язнів концтабору Аушвіц-Біркенау складали політичні. До цієї категорії відносили політиків і громадських діячів з окупованих Рейхом територій, провідні вчені, діячі культури і мистецтва, журналісти. Політичними в'язнями були й німецькі громадяни, незгодні з політикою Адольфа Гітлера. 
  Серед українських політичних в'язнів велику групу складали активісти ОУН-УПА. Через табірні жорна  пройшли більш як 200 активних членів організації, багато з них загинули від нелюдських умов утримання чи були страчені. В таборі загинули рідні брати лідера українських націоналістів Степана Бандери - Олександр і Василь. Виснажені в результаті непосильної праці, вони були знищені в медичному блоці як непридатні до роботи. 

ФАКТ 7. Серед найжорстокіших наглядачів табору смерті Освенцім було чимало жінок. 

  Згідно з оцінками експертів, приблизно 1/10 частину персоналу табору складали жінки. На кінець 1944 року їх налічувалось 3500-4000 осіб. Багато з них на таку службу йшли добровільно, причому не лише в медичній чи господарській частинах, але й в охоронну структуру. Робота в СС приваблювала молодих німкень можливостями кар'єрного зростання і високими заробітками.
  Однією з таких сумновідомих наглядачок стала Ірма Грезе. У 1943-45 рр. вона займала посаду старшої наглядачки жіночого відділення табору. У свої двадцять з гаком років дівчина відрізнялася неймовірною жорстокістю до в'язнів, отримавши прізвиська - "Білявий диявол", "Прекрасне чудовисько", "Янгол смерті". Вона особисто катувала в'язнів, використовуючи якнайширший арсенал методів - від психологічного залякування до витончених фізичних тортур. Іноді вона здійснювала "випадковий відстріл" або просто забивала своїх жертв до смерті. Заради розваги Грезе травила в'язнів собаками, відбирала людей для відправки до газових камер. Подібний ентузіазм в роботі високо цінувала начальниця жіночого табору в Аушвіці Марія Мандель, яка й сама із задоволенням катувала ув'язнених жінок, весь час вдосконалюючи методи катувань.

ФАКТ 8. Новонароджених дітей негайно знищували.

  Трагічно в таборі складалася доля вагітних жінок. Нацисти сприймали період вагітності як перешкоду для працездатності жінок, а немовлят - як небажаний "продукт". Тих дітей, що народжувались у таборі знищували особливо жорстоко - топили в металевих діжках. "Після пологів немовля відносили до кімнати..., де дитячий крик обривався і до породіллі долинав плюскіт води, а потім... породілля могла побачити тільце своєї дитини, яке викидалося з барака і розривалося пацюками", - згадувала Станіслава Ліщинська, польська акушерка і в'язень концтабору.
  Лише навесні 1943 року становище деяких дітей змінилося. Висока смертність на Східному фронті примусила вище керівництво Рейху дещо передивитися свою "демографічну" політику. Малюків з арійськими рисами зовнішності (білявих і блакитнооких) почали відбирати в матерів і відправляти в Німеччину для подальшої денаціоналізації.
  Дітей єврейської національності, а також новонароджених з неарійськими рисами зовнішності продовжували безжально вбивати. Немовлятка татуювали номером матері, після чого топили в діжці й викидали з бараку.

ФАКТ 9. В'язні концтабору проявляли чудеса гуманізму й самопожертви.

  Не дивлячись на всі жахіття життя за колючим дротом, багатьом в'язням вдавалося не лише зберегти людське обличчя, але й демонструвати чудеса людинолюбства й самопожертви. Одним із таких неймовірних людей був католицький пастор польсько-німецького походження Максиміліан Кольбе. Заарештований на початку 1941 р. за протидію нацистським звірствам, він став в'язнем концтабору Освенцім.  Священник не лише стійко переносив всі тягарі табірного життя, але й намагався підтримувати сусідів по бараку проповіддю і добрим словом. 
В липні 1941 р. одному з сусідів Максиміліана Кольбе по бараку вдалося втекти. Реакція
адміністрації табору була безжальною - стратити десятьох осіб з бараку й жорстоко покарати інших. Серед випадкових жертв наглядачів СС опинився польський сержант Франтішек Гаєвничек, молода людина й багатодітний батько. Кольбе не зміг допустити смерті юнака, священник вийшов зі строю й запропонував своє життя в обмін на життя сержанта. Табірні кати прийняли пожертву пастора й відправили його в "голодну камеру", де йому та ще 9 в'язнів прийшлося провести близько трьох тижнів без їжі й елементарних санітарних умов. За цей час більшість із них померла з голоду, інших, в тому числі й Максиміліана Кольбе, стратили 14 серпня 1941 року смертельною ін'єкцією фенолу.
  Жертва католицького священника не була даремною, врятований ним Франтішек Гаєвничек вижив в цьому концтаборі, був визволений і прожив довге життя. Через деякий час Кольбе було віднесено до лику блаженних, а у 1982 р. Папа Йоанн-Павло II зарахував Максиміліана Кольбе до лику святих.

ФАКТ 10. В Аушвіц-Біркенау діяв свій рух Опору.

  Не дивлячись на жахливі умови утримання, деякі в'язні продовжували боротьбу за свої права й свободу і за колючим дротом. Опір набував різноманітних форм, однією з яких була взаємодопомога. Зусрічались також випадки фізичної протидії й саботажу. Будь-яка форма опору жорстоко придушувалась - спійманих в'язнів публічно розстрілювали, причому розправлялися не лише з ними, а й із сусідами по бараку. Таким чином нацисти намагалися залякати інших в'язнів й заохотити їх до виказування своїх товаришів.     
Учасниками руху Опору були люди різних національностей. Серед основних завдань підпільників було забезпечення людей медикаментами та їжею. Також учасники руху задокументовували злочини нацистів проти в'язнів табору, організовували втечі, акти саботажу. За п'ять років існування табору було зафіксовано 700 випадків втеч, лише 300 з них виявилися успішними. В той же час реалізувати плани загального повстання в'язнів не вдалося.
  На початку жовтня 1944 року повстала зондеркоманда з крематоріїв. В'язні своїми силами вивели з ладу один із "цехів" крематорію і газову камеру. Після бою з частинами СС всі учасники повстання крім однієї особи загинули. Після придушення повстання табірна охорона виявила, що група жінок з табору Моновіц, на чолі якої була Роза Робота, поставляла в табір порох з однієї з фабрик, що були розташовані поблизу Освенціма. Саме з нього й була виготовлена вибухівка, використана під час повстання. На початку січня 1945 р., за лічені дні до евакуації табору, чотири жінки, в тому числі й Роза Робота, були страчені.
  Величезну підтримку руху Опору надавало населення найближчих до табору польських сел. Люди допомагали в організації втеч, ховали втікачів, нелегально передавали продукти для голодних в'язнів. Навіть репресії та суворі покарання, які застосовувала нацистська адміністрація не могли зламати дух взаємодопомоги мирних жителів Польщі та в'язнів концтабору. В зв'язку з цим нацисти прийняли крайні заходи - польських селян виселили з околиць Освенціма, а на їх місце переселили лояльних німецьких переселенців із числа родин військовослужбовців СС. 

  27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в'язнів табору. Бої за місто Освенцім ішли декілька днів. 24 січня 107-а стрілкова дивізія під командуванням полковника Василя Петренка атакували село Моновіц, а 26 січня розпочався бій за сам табір. На момент звільнення в таборі перебувало 6 тис. осіб.
У 1947 р. на території табору було створено музей. День звільнення Освенціма - 27 січня - встановлено як Міжнародний день пам'яті жертв Холокоста.  

Використано інформацію:

Комендант Освенцима. Автобиографические записки Рудольфа Хёсса.

Лагерь смерти "Освенцим". Фотохроника
http://www.tvc.ru/news/show/id/60051/photo_id/147618#sl

Немає коментарів :

Дописати коментар