Мовою документів (до Дня захисника України)

Присяга вояка Української Повстанчої Армії

Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7. з 1.VІІ.1944.

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Унраїнським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: 

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. 

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української. 

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. 

Буду виконувати всі накази зверхників. 

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. 

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї. 

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу. 

До Дня захисника України

Українська Повстанська Армія (історична довідка)

Час створення УПА

Перші загони під назвою УПА-«Поліська Січ» створив на початку Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець в районі поліського Олевська для боротьби з більшовиками. У кінці 1941 року окупаційна адміністрація змусили Тараса Бульбу ліквідувати «Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля, де створив нову повстанську формацію, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т.Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду УНР в екзилі. З Т.Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А.Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем’янеччини та Володимирщини.

Восени 1942 року почали також утворюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, що також прийняли назву УПА. Ці загони 18 серпня 1943 року роззброїли УПА-«Поліська Січ» Т. Бульби. Її організаторами були провідні члени ОУН: Д. Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА став Дмитро Клячківський (Клим Савур), шефом штабу – полковник УНР Леонід Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР Микола Омелюсік. 

Протягом зими 1942-1943 років тривала розбудова структури підпільної армії. Організаційне формування УПА, як діючого військового формування, завершилося навесні 1943 року. 

Символічну дату створення УПА 14 жовтня 1942 року було затверджено проводом ОУН(Б) вже у повоєнні роки. 

Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1943 - 1944 рр.

Лекція 1

Внаслідок завершення Сталінградської битви Червоній армії вдалося наприкінці 1942 року знову повернутися на територію України, зайнявши декілька районів сучасної української території. Проте, ситуація в 1943-44 рр. складалася доволі неоднозначно. Незважаючи на перевагу в людях і техніці, Червоній армії довелося з важкими боями просуватися територією України. Якщо в 1941 р. Вермахт пройшов практично всю територію України від кінця червня до кінця грудня, то Червона армія долала ті самі відстані з боями впродовж всього 1943 р і аж до кінця жовтня 1944 р., тобто, майже два роки. Як бачимо, темпи просування військ Червоної армії були надзвичайно низькими.

Упродовж січня-лютого 1943 р. війська Південно-Західного фронту, якими тоді командував генерал Ватутін, у жорстоких боях просунулися на 200-250 км на захід, вийшовши на лінію Красноград-Новомосковськ-Синельникове. Червона армія вела масштабний наступ на фронті шириною 1600 км. В лютому 1943 р. вдалося відбити Луганськ, і Червона армія 12 лютого 1943 р. вийшла до міста Червоноармійськ Дніпропетровської області. Це прорив до Дніпропетровської області створив серйозну загрозу захоплення цього важливого промислового міста, а 16 лютого Червона армія несподіваним потужним ударом захопила Харків - першу столицю радянської України. Рятуючи свій Східний фронт від повної катастрофи взимку 1943 р. німецьке командування активізувало перекидання свіжих сил до Радянського Союзу.

Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1941 - 1942 рр.

Лекція 6

До кінця осені - початку зими 1941 р. дедалі очевидніше ставало, що німецькі плани блискавичної війни починають пробуксовувати. Німецький Вермахт застряг у радянській багнюці на дорогах, а крім того, в середині жовтня фактично вже почалася зима, температура по ночах почала падати до -10 - -15 градусів, німецькі військові були геть не готові до такої ситуації. Але так само провалилися спроби радянського командування зупинити німецькі війська в прикордонній смузі. Червона армія втратила велетенські території гігантської країни. До грудня 1941  р. Вермахт із союзниками розбив 300 дивізій  Червоної армії, до полону потрапило 3 млн. 900 тис. червоноармійців, 1 млн. 200 тис. загинули, німці ж із союзниками втратили лише 300 тис. вбитими.

Незважаючи на зрив графіку виконання плану "Барбаросса", німецькі війська отримали колосальні перемоги, і до листопада 1941 р. вони зайняли стратегічно важливі позиції, вигідні позиції в околицях радянської столиці, мали перевагу в людях в 1,3 рази над Червоною армією, що обороняла Москву в гарматах - в 1,9 разів, в танках - в 1,2 рази, однак, незважаючи на це все, операція "Тайфун", спрямована на захоплення Москви, зазнала невдачі. До початку грудня 1941 р. Верховне командування радянських військ зуміло перекинути на фронт під Москвою 400 сформованих на сході дивізій, які 5 грудня 1941 року зуміли переламати ситуацію під Москвою, розпочати контрнаступ, відкинувши Вермахт на 100-200 км на захід. Значною мірою успіхи радянських військ були пов'язані  колосальними дисциплінарними заходами, здійсненими радянським командуванням: масовими розстрілами, формуванням в кожній дивізії загороджувального загону чисельністю одного батальйону, який мав розстрілювати без будь-якого суду кожного запідозреного в боягузтві або втечі. Звичайно, ще Червоній армії допомогли кліматичні умови. Радянські війська після невдалою Фінської кампанії були навчені й підготовлені до війни в умовах жорстоких морозів. Німецький Вермахт не виніс натомість уроків фінсько-радянської кампанії, тому опинився без захисту перед "генералом зимою".

Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1941 - 1942 рр.

Лекція 5

Однак успіхи під Одесою не врятували ситуацію на півдні України. До 20 серпня 1941 року німецькі війська захопили весь вигин р.Дніпро від Черкас до Херсона. Окрім Кременчуцького плацдарму німці до кінця серпня 1941 р. захопили плацдарми на лівому березі Дніпра в районі Запоріжжя й Дніпропетровська. 2 вересня 1941 р. 11-та німецька армія за підтримки

румунських частин розпочала свій форсований наступ в напрямку Криму. Тили німецької армії спробували атакувати радянські війська, зосереджені в районі Запоріжжя, проте німці відбили ці контратаки. Одна частина німецьких військ рушила на Мелітополь, інша - на Крим. До кінця вересня 1941 року радянські війська в Приазов'ї були оточені і до 10 жовтня 1941 року полонені. В полон потрапило до 100 тис. осіб, німці захопили 212 танків, 672 гармати. Користуючись тим, що радянські війська в Приазов'ї були знищені, і контратаки звідти очікувати було неможливо, німці розпочали 29 вересня 1941 р. повноцінне вторгнення до Криму через Перекопський перешийок. Несподівано легко вдалося подолати радянські укріплення на Перекопі і увійти до Кримського півострова. 7 жовтня 1941 р. в районі Сімферополя було полонено ще близько 100 тис. червоноармійців, а німецько-румунські війська швидко просувались на південь півострова. З'явилася реальна загроза головній базі Чорноморського флоту - Севастополю. Враховуючи цю обставину, радянське Верховне Головнокомандування віддало наказ про евакуацію Одеси і перевезення військ Приморської армії з Одеси для оборони Севастополя.

Бойові дії між Вермахтом і Червоною Армією на території України в 1941 - 1942 рр.

Лекція 4

Бажання воювати на чужій території і малою кров'ю відіграло злий жарт із радянським командуванням. Броньовані кулаки, призначені для наступу в Європу, виявилися безсилими у захисті власної території. Бездарні помилки командування, яке вводило війська в бій неправильно, відсутність зв'язку, паніка, дезертирство, бомбардування з повітря прирекли танкові війська Червоної армії в 1941 р. на безславну поразку.

Німці просувалися територією України в 1941 р. так само швидко, як за рік до того просувалися територією Франції. До кінця літа 1941 р. на території України вермахт втратив тільки 186 танків. Завдяки перемозі на Волині і Північній Галичині, німецькі війська вийшли на оперативний простір в напрямку Новоград-Волинського - Житомира і 6 липня 1941 р. в Києві, столиці України, вже було створено штаб оборони міста. Того самого 6 липня керівник Генштабу сухопутних військ Німеччини Гальдер занотував у своєму щоденнику: "До цього часу доволі складно визначити, чи вдасться противнику  організувати стійкий та ефективний спротив на укріплених рубежах західніше від Києва, про які ми тепер маємо точні дані аерофотозйомки. Твердість і енергійність російського командування, що проявилась на південь від Пінських боліт дозволяє очікувати на рішучий спротив".

Незважаючи на подібні оцінки, німецьке командування вирішило розгорнути потужний наступ в напрямку Дніпра, і 7-8 липня гітлерівські танкові з'єднання прорвали оборону радянський військ в районі Бердичіва та Житомира.У фронті радянських частин з'явилася діра шириною 70 км.Через цей розрив німецькі війська рушили на Київ і 10 липня дійшли до оборонних рубежів столиці на р.Ірпінь. 11 липня в зовнішньому секторі оборони Київського укріпрайону зав'язалися перші бої за місто, почалася  тривала й складна оборона Києва. Слід відзначити колосальну роль, яку відіграли оборонні інженерні спорудження в обороні міста. На будівництво укріплень влада мобілізовувала щодня 160 тис. киян. Завдяки важкій праці цих людей навколо Києва за короткий час було зведено до існуючих укріплень Київського укріпрайону 230 км. протитанкових ровів, побудовано 1650 дзотів та укріплень. Спираючись на цю потужну лінію оборони, червоноармійці в кровопролитних боях 11-14 липня 1941 р. зуміли зупинити німецькі війська і не дали їм сходу оволодіти Києвом. Ситуацію під Києвом в липні 1941 р. майбутній маршал Москаленко в своїх спогадах характеризував так: "Цей наступ німецьких танкових і моторизованих частин забезпечений надійним прикриттям з повітря. Супроводжений масовими бомбовими ударами по наших військах, комунікаціях і глибоких тилових об'єктах створив пряму загрозу захоплення Києва і переправу через Дніпро".