Болгарія в міжвоєнний період

До попередньої статті про історію Болгарії. В обох світових війна ця країна виступила союзником Німеччини, що призвело до не зовсім позитивних наслідків для неї.  

У Першу світову війну Болгарія вступила на боці австро-німецького блоку в жовтні 1917 р. і вже на 1918 р. майже повністю виснажила людські й матеріальні ресурси. Внаслідок означених причин і супутніх їм економічній кризі, корупції, зловживання владою в Болгарії виникає внутрішньополітична криза. На фронті – воєнні поразки і масове дезертирство. Через поєднання внутрішньо- і зовнішньополітичних факторів Болгарія першою з країн Четверного союзу ви  йшла з війни. Цар Фердинанд відрікся від престолу на користь свого сина, який був проголошений царем під іменем Борис III. Сформований коаліційний уряд Тодорова почав здійснювати демократичні перетворення. В країні все більше поширювався вплив лівих партій, здебільшого селянської партії Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) та Болгарської комуністичної партії (БКП).

     На перших післявоєнний парламентських виборах перемогу й отримали ліві сили – БЗНС та БКП. Лідер БЗНС Олександр Стамболійський сформував уряд разом із Народною і Прогресивно-ліберальною партіями.

27 листопада 1919 року держави Антанти підписали в Нейї-сюр-Сен сирний договір з Болгарією. За цим договором, Південна Добруджа передавалася Румунії, Західна Фракія – Греції, чотири округи на заході країни – Королівству сербів, хорватів і словенці. Болгарія втратила вихід до Егейського моря. Запроваджувалися обмеження для армії і флоту, Болгарія повинна була виплатити 2250 млн. золотих франків репарацій. Такою була ціна участі країни на боці Четверного союзу в Першій світовій війні. Проти грабіжницьких умов договору в Софії відбулася демонстрація протесту. Незадоволені люди виступали не лише проти умов Нейського договору, а й проти дорожнечі та високих податків. Почалися страйки. 27 грудня 1919 р. страйк залізничників переріс у загальний політичний страйк, після поразки якого Стамболійський сформував однопартійний уряд БЗНС. Болгарія йшла ляхом утворення селянської республіки.

Навесні 1922 р. в країні сформувалася «Народна змова» - організація, яка об’єднала праві сили  болгарського суспільства і ставила своїм завданням скинути уряд БЗНС і встановити авторитарний режим. Влітку 1922 р. три провідні партії створили Конституційний блок, що ставив за мету відновити «зневажені конституційні права й свободи». Опору ця політична сила бачила у «Військовій лізі», створеній у 1919 р., яка об’єднала незадоволених владою та своїм матеріальним й суспільним становищем офіцерів.

У ніч з 8 на 9 червня 1923 р. керівництво «Народної змови» і «Військової ліги», таємно скеровані царем Борисом III здійснило державний переворот. Олександра Стамболійського було вбито, міністри й депутати БЗНС були заарештовані. До влади прийшов уряд О.Цанкова.  Новий режим носив авторитарний характер.

В ніч з 22 на 23 вересня 1923 р. в Болгарії почалося збройне повстання під керівництвом БКП (Г.Димитров, В.Коларов, Г.Генов) з метою захоплення влади в країні. Повстання повністю було підготовлене й скероване Комінтерном. На 30 вересня воно було повністю придушене урядовими військами. У 1924 р. діяльність БКП, яка після придушення повстання перейшла до терористичної діяльності, була заборонена.

У 1926 р. після невдалих реформ уряд Цанкова пішов у відставку, був сформований уряд «Демократичної змови» (об’єднання центристських партій) на чолі з А.Ляпчевим, який мав давні ділові й політичні зв’язки з країнами Заходу. Він проголосив програму, яка базувалася на поверненні до конституційного порядку й парламентських методів управління. Комуністи зареєстрували свою партію під новою назвою – Болгарська робітнича партія (БРП) й відновили діяльність.

Цар Болгарії Борис і Адольф Гітлер

19 травня 1934 р. в Болгарії відбувся військовий переворот, що призвів до особистої диктатури царя Бориса. Спочатку він не перешкоджав зближенню своїх пронімецьких міністрів з Гітлером в 1930-ті і залученню Болгарії в коло сателітів Німеччини.

У 1938 р. цар Борис був у числі прихильників політики «умиротворення» Гітлера: перед підписанням Мюнхенської угоди він відправив особистий лист Чемберлену, в якому виклав свою позицію щодо розчленування Чехословаччини: «Слід пожертвувати Судетською областю, щоб врятувати чехословацьку державу і мир в Європі».

У 1940 р. за погодженням із Німеччиною та Румунією Болгарії перейшла Південна Добруджа, а в 1941 р. – райони історичної Македонії, втрачені Болгарією за Нейським договором, які належали Югославії та Греції, і були на той момент окуповані німцями. Болгарія знов отримала вихід до Егейського моря.

Борис неодноразово зустрічався з Гітлером, в тому числі, в його гірській резиденції Бергхоф. Однак, враховуючи проросійські настрої значної частини народу і будучи пацифістом за переконаннями, під час Другої світової війни не оголошував війни СРСР і не посилав болгарських військ на Східний фронт. Крім того, цар зміг врятувати 50 тис. болгарських євреїв, мобілізувавши їх на громадські роботи (пам’ять царя Бориса увічнена в Ізраїлі). Німецькі війська були присутні в Болгарії лише вздовж залізниці, що вела до окупованої Греції. Цар Борис раптово помер 28 серпня 1943 р. через кілька днів після повернення в Софію з Східної Пруссії після зустрічі з Гітлером, за офіційною версією – від інфаркту.