понеділок, 21 жовтня 2024 р.

Операція "Запад"

Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/21/1947-pochatok-operaciyi-zapad-masovoyi-deportaciyi-chleniv-rodyn-ounivciv-ta-povstanciv-do-sybiru-ta-kazahstanu

Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.

неділя, 20 жовтня 2024 р.

ХХ століття в історії українського народу (продовження)

 Кордони України напередодні та після Другої світової війни

У 1939 - 1940 і 1945 рр. територія УРСР істотно зросла за рахунок українських земель у складі сусідніх держав. Протилежний ракурс у політиці Кремля пояснювався аж ніяк не турботами про возз'єднання українських земель. Це зайвий раз підкреслювали події навколо Карпатської України, яка на короткий час опинилася в епіцентрі європейської політики.

Після того, як гітлерівській Німеччині за рішенням Мюнхенської конференції чотирьох держав було передано Судетську область, чеський уряд втратив вплив навіть у власній країні. Услід за Словаччиною політичні партії Підкарпатської Русі домоглися від нього згоди на автономію. Наприкінці грудня 1938 року у складі Чехо-Словацької федерації з'явилася Карпатська Україна - край, автономія якого наближена до державної самостійності.

Після поглинення Чехії в березні 1939 року і надання примарної самостійності Словаччині А. Гітлер мав намір погодитися з анексією Закарпаття Угорщиною, щоб зміцнити з нею союзницькі відносини. На перешкоді було лише одне - можлива негативна реакція з боку Й. Сталіна. З Радянським Союзом Гітлер теж мав намір установити на певний час союзницькі відносини. Коли Сталін прилюдно висловив незаінтересованість долею Закарпатської України, Гітлер дозволив угорцям окупувати її. 

23 серпня 1939 року в Москві підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. Він мав додаток - секретний протокол, який розмежовував сфери "обопільних інтересів" у Центральній та Східній Європі. Більша частина міжвоєнної Польщі опинилася в "сфері інтересів" СРСР, у тому числі, автоматично, - всі українські етнічні землі. Через тиждень Гітлер напав на Польщу, після чого Велика Британія та Франція оголосили йому війну. Щоб не бути втягнутими у світову війну на боці Німеччини, Сталін за кілька днів змінив узгоджений з Гітлером план спільних дій: відмовився від окупації польської етнічної території і вторгся в Польщу вже під гаслом  "визвольного походу" на допомогу втягнутим у війну "єдинокровним братам-українцям і білорусам". Переглянуту лінію розмежування "сфер інтересів" було закріплено в радянсько-німецькому договорі "Про дружбу й кордон" від 28 вересня 1939 р. Так у складі УРСР з'явилося шість нових областей, а її територія зросла з 450 до 540 тис. кв. км. Ніхто в Кремлі, однак, не потурбувався довести до кінця справу захисту "єдинокровних братів": Підляшшя, Надсяння, Лемківщина й Холмщина залишилися на окупованій Німеччиною території.

Радянсько-німецькі договори та територіальний перерозподіл Східної Європи

Користуючись можливостями, які випливали з пакту Молотова-Ріббентропа, Сталін висунув Румунії ультиматум і в червні 1940 р. зайняв без бою Бессарабію та Північну Буковину. Об'єднанням Хотинського повіту Бессарабії з Північною Буковиною було створено Чернівецьку область УРСР. Кордони між Молдавською РСР і УРСР було визначено за етнографічним принципом. УРСР втратила райони лівобережного Придністров'я у складі Молдавської АРСР, але здобула два південні повіти Бессарабії.

субота, 19 жовтня 2024 р.

ХХ століття в історії українського народу

 Проблема українського внеску в поступальний розвиток людства давно цікавить учених і публіцистів. Тож варто схарактеризувати український внесок в історію ХХ ст.

Кордони України після Першої світової війни

У першій половині ХХ ст. найважливіші події на світовій арені визначалися, як і раніше, в Європі, а важливим подразником політичної ситуації на континенті залишалася конфігурація кордонів.

Українські землі. Адміністративний поділ в середині XIX ст.

Найслабшою ланкою в таборах, які протистояли один одному  в Першій світовій війні, виявилися багатонаціональні держави: в Антанті - Росія, у Четверному союзі - Австро-Угорщина й Османська імперія. Першою не витримала випробування світовою війною Російська імперія. Після краху самодержавства країна стала розпадатися. Утворенням Центральної Ради українці почали боротьбу за державні права. У травні 1917 року цей орган революційної влади поставив перед петроградським урядом питання про автономію України в межах "губерній Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської та Таврійської".

середа, 16 жовтня 2024 р.

Еріх Марія Ремарк про війну


Німецький письменник Еріх Марія Ремарк, народжений 22 червня 1898 року, — мабуть, один з найвідоміших пацифістів у літературі. Він належить до представників "втраченого покоління", тих майстрів пера, що пройшли страхіття Першої світової війни й побачили мирне життя зовсім не таким, яким воно здавалося на фронті. Смерть, страх, несправедливість, пережитий досвід назавжди закарбувалися не лише в пам’яті цих письменників, а й на сторінках їхніх творів. Ремаркові ж вдалося особливо просто й водночас глибоко описати, про що насправді говорять і думають в окопах звичайні солдати.

вівторок, 15 жовтня 2024 р.

Етапи українського національно-визвольного руху та їхні визначальні риси

За істориком Мирославом Грохом, кожен національно-визвольний рух має три фази: етнографічний (романтичний), академічний (науковий) та політичний (партійний).

На першому етапі лідери національного руху мають завдання ствердити на підставі зібраного фольклорного матеріалу існування оригінальної народної культури та культурних відмінностей, що відрізняють один народ від іншого. Для цього етапу характерним є творення національної міфології - месіанської ідеї нації, її "божественого призначення", особливої ролі серед інших народів. Наприклад, на романтичному етапі національного руху в поляків було утверджено образ польської нації, як такої, що дарує собі й іншим народам свободу, визволення від тиранії; вона стражденна й самопосвітна нація, кожний відданий член якої готовий померти за ідеали волі. На романтичному етапі твориться мистецький образ народу, до чого причетні зачинателі національних літератур. У поляків, приміром, таким був Адам Міцкевич, у росіян - Алєксандр Пушкін, в українців - Тарас Шевченко.

На другому етапі лідери національного руху обгрунтовують наукові підстави існування нації, її "споконвічності". Це етап розквіту історичних наук, що розвивався в межах ідей позитивістської філософії з її тезою про поступ й еволюційний розвиток суспільства від примітивних до розвинутіших форм. Позитивісти обстоюють принцип пізнаваності соціуму, прагнуть закласти фундамент знань про минуле нації, основу якихї складають фундаментальні дослідження минулого на підставі документальних джерел, вивченні архівного матеріалу. Дослідження мови, літератури та історії, як основи суспільствознавчих знань, дають підстави для "відкриття" націй у минулому, яке провіщає та освячує життєдайність націй у теперішньому і майбутньому часі. Саме на цьому науковому підгрунті політики роблять висновок про потребу "відродження" нації в нинішньому часі.

На третьому етапі національна еліта, що формується завдяки середній і вищій школі, проголошує політичний етап національного руху. Засновуються партії, політичні видання, громадські союзи. Розпочинається політичне життя, мета якого - опанувати суспільне життя, звільнитися з колоніальної залежності від "історичних" (державних) націй, домогтися повної політичної сепарації.

пʼятниця, 11 жовтня 2024 р.

Чим поняття "українська нація" відрізняється від поняття "український народ" або "український етнос"

Найістотніша відмінність між поняттями "український народ" і "українська нація" - момент самоусвідомлення: член суспільного колективу визнає свою належність до певної національної спільноти, тож коли це відбувається, можна говорити, що народ починає перетворюватися на націю.

Процес визрівання самосвідомості триває досить довго. Спочатку національне самоусвідомлення відбувається на рівні окремих індивідуумів, які складають національну інтелектуальну еліту. Згодом, коли представників цієї еліти стає більше, значення першочергового набуває завдання захопити ідеями національного розвитку широкий загал. Національна ідея, серед іншого й українська ідея - це постулат, згідно з яким кожна нація має право на свій всебічний культурний, суспільний і політичний розвиток й окремішє суспільно-культурне буття. 

Німецький філософ
Карл Маркс

Усвідомлення себе членом національного колективу, добровільна самоідентифікація з певною нацією відбуваються ене завжди просто й однозначно. Для XIX ст. класики діалектичного матеріалізму К. Маркс і Ф. Енгельс запропонували класифікацію націй на державні (історичні) і бездержавні (неісторичні). Коли йдеться про належність до української нації, яка не є "історичною" (державною) нацією, тобто такою, що мала сталу державну традицію, то доречно говорити про подвійну часом і потрійну самоідентифікацію. Особливо для ранніх етапів національного руху. Людина визнавала себе особою українського походження, але політичним росіянином або поляком, австрійцем, угорцем, тощо. Русини-українці середини XIX ст. в Австро-Угорщині визнавали себе політичними австрійцями, членами польської спільноти Галичини й одночасно уналежнювали себе до єдиного "русского" світу з центром у столицях Російської імперії. На вищій стадії національного самоусвідомлення характерним було зараховувати себе одночасно до етнічної та політичної національних спільнот, тобто відмежовувати себе від панівних державних націй.

Чого не варто робити педагогу в соцмережах. Пам'ятка



«Обережно, соцмережа!» — подібний плакат усім нам варто повісити на видноті.

Педагогам також — бо до вашого акаунту мають доступ батьки та інші рідні вихованців. А то й самі вихованці! Адже діти зараз «оселяються» в соцмережах дуже рано, і навіть у старшому дошкільному віці в дитини може бути акаунт, наприклад, в інстаграмі або тіктоці. Отже, перейдімо до конкретних тез: чого не можна робити педагогу в соцмережі?

Розміщувати публікації в робочий час. Так ви порушуєте трудову дисципліну — навіть коли поширюєте якусь соціально-значущу інформацію або фото- та відеозаписи, що стосуються роботи.

Натомість варто…
…завжди публікувати матеріали поза робочим часом — і тоді, коли ви фотографуєте вихованців під час заняття чи святкового заходу або знімаєте їх на відео. І неодмінно отримайте дозвіл на публікацію матеріалів, де є діти, від їхніх батьків!

понеділок, 7 жовтня 2024 р.

Від етносу до нації; від Малоросії та Галицької Русі до України. Українське питання - проблема визискуваної та панівної націй

Українська окремішність від часів князівської України-Рус, через добу Литовської та польської держави, до козацької доби нашої історії існувала завжди, набуваючи різних за своїми виявами форм. Згадаємо протистояння південної України-Русі з північною Руссю-Московщиною від часів Андрія Боголюбського (середина XII ст.), тяжіння підлитовської України й Білорусі до європейського цивілізаційного напряму на противагу до орієнтального, спрямованого на Орду вектору Московщини, опір литовько-українсько-білоруських феодалів просуванню польської держави на схід (виступ Свидригайла XIV ст. проти католицького союзу Гедиміновичів з Річчю Посполитою), повстання князя Глинського, спроба закріпити удільну традицію Олельковичів в Києві та Київський землі XV ст., відрубне панування княжат Рюриковичів і Гедиміновичів на Волині й панування "некоронованого короля" Костянтина Острозького в Острозі.  Ще є й козацький період історії XVII - XVIII ст. з формуванням елементів козацької державності. Тож для восьмиста років маємо підстави казати про політичну історію Старої України - України князівської, литовсько-польської та козацької.

Варто зазначити, що саме політична складова відрізняє етнос від нації. Етнос - це лише єдність народу, що грунтується на побуті, мові, культурі й традиціях, то націю характеризує усвідомлення кожним її членом або переважною більшістю представників політичних завдань, своєї окремішності від сусідніх націй-держав та їхніх еліт.

Йоган-Готфрид Гердер
Національна проблема постала на порядок денний у Європі лише наприкінці XVIII ст. після Французької революції 1789 р. і в результаті поширення ідей романтичної ідеалістичної німецької філософії початку XIX ст. (Й.-Г. Гердер, Ф.-В. Шеллінг, Й.-Г. Фіхте та інші).
Безпосередній вплив на Україну мали відповідні національні рухи в Чехії, Словаччині, Хорватії, Сербії, діяльність західно- й південнослов'янських будителів Я. Колара, П. Шафарика, В. Караджича, В. Ганки, Л. Штура та інших.

Але це не означає, що до кінця XVIII - початку XIX ст. не існувало націй і не було національних проблем. Та нуртували ці проблеми на рівні верхнього прошарку суспільства - землевласників, шляхти, які так само політично розглядали проблему легітимації своєї влади й свідомо вели боротьбу з іншими національними елітами за забезпечення свого панування на українських теренах. Так В. Липинський вважав, що нація в Україні існувала в часи революційних збурень, передусім у період козаччини від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, бо козацька старшина, розуміючи свою окремішність, і своє право на земельну власність, будувала свою станову (не всенародну) державу, на противагу польській шляхті та російському дворянству.

неділя, 29 вересня 2024 р.

Бабин Яр: 82 роковини трагедії. Інфографіка

82 роки тому в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли євреїв Києва. Упродовж війни на цьому трагічному місці були вбиті понад 100000 людей. І не лише євреї, а й багато військовополонених, комуністів, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії, українських націоналістів та патріотів, зокрема Олену Телігу, різноманітних підпільників і в’язнів…

Сьогодні це місце є всесвітньо-відомим символом звірств та Голокосту. Незважаючи на це, 1 березня 2022 року приблизно о 17:10 російська ракета, що була направлена на телевізійну вишку в Києві, влучила у територію Бабиного Яру. Ми, українці, інші. Пам’ятаймо та шануймо загиблих мучеників Бабиного Яру!











Джерело: https://t.me/ukraine_history

субота, 28 вересня 2024 р.

Трохи про "братні" народи

Російські політики, політологи, культурні, релігійні, опозиційні та інші діячі люблять на широкий загал підкреслювати надзвичайно толерантне ставлення до всіх народів, які населяють безмежні простори російської держави. Не будемо загострювати увагу на тому твердженні, що це зовсім не є правдою, а розглянемо питання  взаємовідносин росіян з іншими народами на початку їх взаємоіснування. І наведемо приклад співіснування росіян з тим народом, керівники якого зараз з ентузіазмом клянуться в вічній вірності й любові до "старшого" російського брата. І проілюструє ці стосунки російський же письменник Лєв Толстой. (З книги Л. Толстого "Хаджи-Мурат")

"Аул, разоренный набегом, был тот самый, в котором Хаджи-Мурат провел ночь перед выходом своим к русским.

 Садо, у которого останавливался Хаджи-Мурат, уходил с семьей в горы, когда русские подходили к аулу. Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик, который восторженно смотрел на Хаджи-Мурата, был привезен мертвым к мечети на покрытой буркой лошади. Он был проткнут штыком в спину. Благообразная женщина, служившая, во время его посещения, Хаджи-Мурату, теперь, в разорванной на груди рубахе, открывавшей ее старые, обвисшие груди, с распущенными волосами, стояла над сыном и царапала себе в кровь лицо и не переставая выла. Садо с киркой и лопатой ушел с родными копать могилу сыну. Старик дед сидел у стены разваленной сакли и, строгая палочку, тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с своего пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены; были поломаны и обожжены посаженные стариком и выхоженные абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все ульи с пчелами. Вой женщин слышался во всех домах и на площадях, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать. Взрослые дети не играли, а испуганными глазами смотрели на старших.

 Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищал ее.

 Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения.

 Перед жителями стоял выбор: оставаться на местах и восстановить с страшными усилиями все с такими трудами заведенное и так легко и бессмысленно уничтоженное, ожидая всякую минуту повторения того же, или, противно религиозному закону и чувству отвращения и презрения к русским, покориться им.

 Старики помолились и единогласно решили послать к Шамилю послов, прося его о помощи, и тотчас же принялись за восстановление нарушенного."

Як Москва винищувала "землі дикунів"

На середину XIX ст. Російська імперія збільшила свою територію майже на 412 311 тисяч квадратних кілометрів. Сталося це після того як вона силою приєднала до себе територію Північного Кавказу. Перед тим багато кавказьких народів присягнуло на вірність російському цареві, але при цьому насправді залишалися поза межами його влади. А владні еліти цього регіону провадили то проросійську, то протурецьку політику.

Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько 3/4 деяких корінних народів регіону. Можна сказати більше, експансія московитів на південь викликала спротив горян, які щораз частіше почали чинити набіги на російську територію. Така невизначеність не могла тривати вічно. І Московія рушила своїми військами на цей регіон. Почалася Кавказька війна 1817 - 1864 рр. 

На той час на території Північного Кавказу були два державні утворення корінних народів. Адигейське (адиги, черкеси, кабардинці, шапсуги) займало територію від узбережжя Чорного моря і до кордонів сучасної Інгушетії. Друге - Вайнахський імамат - включало терени Інгушетії, Чечні та Дагестану.

Імам Шаміль
Після приборкання Великої Кабарди (1825 р.) головними супротивниками російських військ виступили жителі Адигеї, а на сході - народи імамату Дагестану і Чечні, які очолив Шаміль.
Проти них Росія кинула чималі сили, які підкорювали Північний Кавказ із неабиякою жорстокістю. Опір кабардинців придушували генерали Булгаков та Єрмолов. Підсумком каральної експедиції стало спалення 200 селищ і 9585 осель, що супроводжувалось тотальним грабунком.

Урешті російський терор, епідемія чуми та вимушена еміграція привели до того, що чисельність одного з найбільших північнокавказьких етносів скоротилася з 300 тисяч (на кінець XVIII ст.) до 30 тисяч на 1822 рік.  

Опір горян Чечні і Дагестану було зламано лише лише в 1859 р., коли росіяни взяли в полон імама Шаміля. Після капітуляції імама відправили з сім'єю на заслання в Калугу. 

Як розширення Московії коментували безпосередні учасники та очевидці тих подій? Для кращого сприйняття тексту і збереження колориту епохи цитати далі наводяться мовою оригіналу. Ось як у 1844 році пояснював потребу поширення на кавказький регіон "руського міра" царський генерал Ніколай Слєпцов: "Какое имеют право эти дикари жить на такой прекрасной земле? Перстом Господа миров наш Августейший Император повелел нам уничтожить их аулы, всех мужчин, способных носить оружие, уничтожить,  сжечь посевы, беременным женщинам вырезать животы, чтобы они не рожали бандитов..."

середа, 18 вересня 2024 р.

Шість кроків до продуктивного навчання

1. Оптимальні умови

  • Організація довкілля
  • Позитивний настрій учителя й учнів
  • Загострення, фіксація, зосередження уваги
  • Мета й результат: навіщо воно мені знадобиться?
  • Уявлення власних завдань
  • Сприймання помилок як зворотна реакція
  • Підготовка плакатів як периферійних стимулів

2. Правильне подання

  • Змалювання узагальненої картини, зокрема завдяки дослідженням конкретних ситуацій
  • Використання всіх навчальних стилів
  • Малювання асоціативної схеми, її уявлення
  • "Активні" й "пасивні" музичні концерти

3. Зважене обміркування

  • Творче мислення
  • Критичне мислення - концептуальне, аналітичне, рефлексивне
  • Творче розв'язання проблеми
  • Техніки стійкого запам'ятовування для цілковитого збереження інформації
  • Аналіз власного стилю мислення

4. Активізація збереженої інформації

  • Використання знань на практиці
  • Ігри, замальовки, дискусії, тощо для різних стилів навчання осіб із різним типом компетентності

5. Застосування

  • Використання шкільних знань поза школою
  • Практика
  • Учні в ролі вчителів
  • Поєднання нового з уже відомим

6. Повторення, оцінювання святкування

  • Усвідомлення того, що вже знає людина
  • Самооцінка, оцінка ровесників та викладачів
  • Безупинне повторення

Джерело: Садкіна В.І. 101 цікава педагогічна ідея. Як зробити урок. - Х.: Вид. група "Основа", 2010.