Лекція 6
Тепер потрібно звернути увагу на той ключовий момент - як так сталося, що дві країни, Німеччина й СРСР, які були приязно нейтральні один до одного, несподівано стали ворогами.
В цей момент Гітлер постає перед колосальним вибором: він розгромив Францію, витіснив британські війська з континенту на острови. 16 липня 1940 р. фюрер віддає наказ про підготовку операції "Морський лев" - штурм Британський островів, але при всьому цьому, віддаючи розпорядження, він залишається нерішучим, що йому було, в принципі не притаманно. В розпорядженні про підготовку операції
"Морський лев"вказувалось: "Через те, що Англія, незважаючи на своє безнадійне у військовому відношенні становище, не виявила досі жодних ознак готовності до ведення переговорів, я вирішив підготувати і, якщо буде потрібно, здійснити десантну операцію проти Англії. Метою цієї операції буде усунення британської монополії, як бази проти подальшої війни з Німеччиною, а якщо знадобиться, повна її окупація." В розпорядженні звучить дуже нерішуче: "...Якщо знадобиться..." Раніше Гітлер не відзначався такою нерішучістю. Виявляється фюрера дуже почав турбувати його східний партнер - Радянський Союз.
Німеччина почала турбуватися, чи не почне Радянський Союз подальше просунення в напрямку румунської нафти, в напрямку Балкан, з яких Німеччина отримувала продовольство. Чи не примусить це Німеччину бути цілком залежною від прямих поставок з СРСР. Тому через п'ять днів після того, як фюрер віддав наказ німецьким військовим розробити план нападу на Британію, 21 липня він одночасно наказує Головнокомандувачу Сухопутними військами Вальтеру фон Браухічу продумати план можливої війни на Сході з метою при потребі захистити румунську нафту від СРСР.
І тут перед німецьким генералітетом, який відповідав за планування, виникає проблема - Румунія не має спільних кордонів із Німеччиною, в Румунії - гориста місцевість і мало доріг, перекидати війська туди незручно. Генерали, плануючи операцію захисту румунської нафти, почали розробляти план нанесення удару з території окупованої Польщі по Радянському Союзу у випадку наступу Червоної армії на Румунію. Спочатку на картах "прогнали"10, 15, 25 дивізій, які можна було використати на території України чи Білорусі, але всього цього було замало. І німецький Генштаб дійшов висновку, що у випадку зіштовхнення з Червоною армією потрібно буде задіяти весь Вермахт, а це означало, що проводити одночасно операцію проти Британії й Радянського Союзу Німеччина не зможе, оскільки не має жодних резервів.
Німеччина знову постала перед примарою війни на два фронти, яку вона не виграла в Першу світову війну і так і не змогла виграти і Другу світову. Гітлеру потрібно було з кимось миритися - або з британцями, або знову домовлятися зі Сталіним. Спроби домовитися з Британією не приносили успіхів, бо новий прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль відверто заявив, що Британія буде воювати до кінця - до останнього патрона й до останнього солдата. Залишався лише один варіант - спробувати по-новому домовитися зі Сталіним і по-новому розділити сфери впливу в Європі.
12 листопада 1940 р. радянська делегація на чолі з Молотовим прибуває до Берліна. Офіційно делегація мала з'ясувати, яку мету переслідує підписання так званого "Потрійного Пакту" між Німеччиною, Італією й Японією, створення так званої осі "Берлін-Рим-Токіо", і чи ця угода не спрямована проти Радянського Союзу (хоча у означеній угоді чітко зазначалося, що вона не несе антирадянського навантаження). І чи може Радянський Союз і на яких умовах приєднатися до цієї угоди. Переговори 12-13 листопада 1940 р. між Молотовим, Ріббентропом і Гітлером були надзвичайно цікавими. Завдяки тому, що збереглися німецькі протоколи цих перемовин, історики знають їх в деталях.
Про що ж ішлося в перемовинах? Ріббентроп і Гітлер вказували на те, що Радянський Союз
отримав дуже багато вигод із договору з Німеччиною. Фактично без жодного пострілу СРСР зайняв пів-Польщі, три прибалтійські держави. Радянський Союз навіть не віддав Німеччині декілька шматочків литовської території, які вона просила. Радянський Союз зайняв стратегічно важливу територію Фінляндії, зайняв Бессарабію й Буковину, яка не передбачалася ніякими угодами, і німці на все це погодились. Тому Гітлер з Ріббентропом вказували на те, чому б Радянському Союзу не продовжити тісної співпраці з Німеччиною, звернувши свою увагу на південь, в напрямку Індійського океану - на Іран, Афганістан, Індію, сучасний Пакистан. Тут переслідувалася двояка мета: з одного боку Гітлер хотів мінімалізувати радянський вплив в Європі, він бажав, щоб Сталін відмовився від Європи і залишив її Німеччині, з іншого боку Гітлер підштовхнути СРСР до експансії в напрямку британських колоній, що автоматично втягувало б СРСР у війну проти Британії.
Молотов уважно все те вислухав, мудро кивав головою, але не давав остаточних відповідей. Коли він повернувся до Москви і, відповідно, порадився зі Сталіним, до Німеччини прийшло повідомлення про вимоги Радянського Союзу щодо можливої співпраці з Німеччиною і відповідного приєднання СРСР до "Пакту трьох". Ці вимоги були не маленькими. Радянський Союз вимагав від Німеччини погодитись з подальшою цілковитою окупацією Червоною Армією Фінляндії, щоб Німеччина в жодному випадку, ні військовим втручанням, ані дипломатично не противилась (а німці мали у Фінляндії свої важливі економічні інтереси). Взамін СРСР обіцяв поставляти з Фінляндії деревину й кольорові метали, яких бракувало Німеччині, і які німцям поставляла Фінляндія. Ще Сталін вимагав, щоб територія всієї Румунії, Болгарії, Югославії відійшла до радянської сфери впливу, щоб Туреччина офіційно дозволила в протоках Босфор і Дарданелли спорудити радянські військові бази, з яких Радянський Союз міг би виходити в Середземне море. Ще Радянський Союз попросив дозвіл на спорудження баз в протоках Великий Бельт, Малий Бельт, Скагеррак. Це протоки, які перекривали вихід з Балтійського в Північне море з Данії, які контролювалися на той час Німеччиною.
Коли в Берліні почули про ці вимоги і нанесли їх на карту, керівники Німеччини схопилися за голови. Якщо виконати всі ці вимоги, Радянський Союз ставав монополістом у поставках Німеччині сільськогосподарської продукції, нафти, а головне, що вся Німеччина буде оточеною радянськими військово-морськими й сухопутними базами. Фактично без жодного пострілу Сталін здобував би пів-Європи і ставив Німеччину в незручне становище, в такий собі геополітичний шпагат, на якому, Гітлер мав би воювати з Британією, маючи в тилу ненадійного союзника, будучи від нього цілком залежним.
Проаналізувавши ситуацію, нацистський лідер відмовився від подальших переговорів про включення СРСР до "Пакту трьох" і віддав наказ своєму Генштабу готувати війну проти Радянського Союзу. 18 грудня 1940 р. ним була підписана директива № 21, відома як "Барбаросса", про війну на сході.
Залишається відповісти на питання, чому Сталін, якому, як стверджують історики, вже наприкінці грудня 1940 р. або на початку січня 1941 р. розвідка вже доповіла про існування плану "Барбаросса", не готувався до обори своєї країни належним чином, або до наступальної війни проти Німеччини. Очевидно, Сталін і його аналітики розцінили "Барбароссу" як фальшивий документ, підсунутий британською розвідкою. В плані йшлося про те, що війна проти Радянського Союзу триватиме до кінця літа 1941 р., а почнеться вона у квітні. Сталін не вірив, що німецькі генерали могли подумати, що за літні місяці можна розгромити багатомільйонну Червону армію і зайняти велетенські території Радянського Союзу аж до Волги. Він, як вже говорилося, вважав, що цей план - фальшивка британської розвідки, яка хоче передчасно втягнути СРСР до війни. Очевидно, що Сталін розраховував вступити у війну тоді, коли сам би забажав цього, коли Німеччині буде незручно воювати проти СРСР, наприклад коли вона воюватиме проти Британії, але аж ніяк не починати війну, коли німецькі війська не будуть задіяні у бойових операція проти Британії. Тому Сталін і відкинув цю "грубу фальшивку".
За планом "Барбаросса"німці декілька разів переносили дату нападу, однією з ймовірних дат нападу було 20 травня 1941 р. Британські урядові кола напередодні, 19 травня 1941 р. повідомили радянське керівництво, що наступного дня німецький Вермахт нападе на СРСР.
Але сталося інакше. Нацисти постійно відтягували свій наступ на СРСР по одній простій причині. Справа в тому, що у Гітлера був такий специфічний союзник, як Муссоліні, який заздрив, що Гітлер завойовує одну країну за другою, а йому в Європі нічого не дістається. І тому Муссоліні, не консультуючись з Гітлером, розпочав війну на Балканах. Він захопив Албанію, а потім вторгся в Грецію. Але греки так успішно оборонялися, що італійська армія була розбита і ледь не втратила Албанію. Тож Муссоліні був змушений звернутися до Гітлера по допомогу, а Гітлер був змушений розпочати війну в Югославії, окупувати її, а потім окупувати Грецію. Цілком очевидно, що відтягнення військ на Балкани призвело до відтягнення термінів нападу на Радянський Союз. І коли 19 травня Лондон попереджає Москву, що завтра СРСР буде атакований німецьким Вермахтом, реально відбувається наступне - о 8 ранку 20 травня 1941 р. німці атакують британські війська на о.Крит. Через це Сталін ще раз впевнився, що "Барбаросса" - це план, підкинутий британською розвідкою. Він посміявся, подякував британцям, мовляв, британці так дбають про безпеку Радянського Союзу, що ставлять її вище, ніж безпеку власних військ на острові Крит.
Він не знав, що німці просто перемістили дату нападу на СРСР на 15 червня, а потім відтягли
її ще на тиждень до 22 червня. Гітлер був абсолютно впевнений, що Вермахт впорається з Червоною армією до осені 1941 р. Ця впевненість базувалася на тому, що німецька розвідка мала дуже обмежену інформацію про Червону армію, тільки інформацію про дислокацію радянських військ лише в межах 500-км прикордонної смуги із західного боку Радянського Союзу. Німці не мали достатніх уявлень ні про радянську індустрію, ні про мобілізаційні ресурси. Уже 19 серпня 1941 р, через якісь два місяці війни, Йозеф Геббельс, міністр пропаганди Третього Райху, писав у своєму щоденнику: "Ми, очевидно, абсолютно недооцінили радянську ударну силу, насамперед оснащеність Червоної Армії. У нас навіть віддалено не було уявлення про те, що мали більшовики на озброєнні. Звідси й наші помилкові оцінки".
Цю ж точку зору підтримує відомий німецький історик Йоахім Гоффман. Він пише: "Німці до 22 червня 1941 р. "не виявили" близько 100 танкових і моторизованих дивізій Червоної армії, а вважали, що матимуть справу з 7 танковими дивізіями, 38 моторизованими бригадами противника. Їх після початку війни дуже здивувала маса танкових танкових дивізій, яка стала їм раптом протидіяти. Маючи лише приблизні уявлення про Червону армію, німецькі штабісти надто оптимістично оцінювали перспективи майбутньої війни, вважали, що Німеччина зможе наявними ресурсами перемогти Радянський Союз в блискавичній кампанії". Але, фактично, ситуація була не такою простою. Червона армія на той момент мало чим поступалася німецькому Вермахту, а в багатьох компонентах його переважала. Механізм війни був запущений, і це найбільше в історії людства військове протистояння було лише справою часу.
І тут перед німецьким генералітетом, який відповідав за планування, виникає проблема - Румунія не має спільних кордонів із Німеччиною, в Румунії - гориста місцевість і мало доріг, перекидати війська туди незручно. Генерали, плануючи операцію захисту румунської нафти, почали розробляти план нанесення удару з території окупованої Польщі по Радянському Союзу у випадку наступу Червоної армії на Румунію. Спочатку на картах "прогнали"10, 15, 25 дивізій, які можна було використати на території України чи Білорусі, але всього цього було замало. І німецький Генштаб дійшов висновку, що у випадку зіштовхнення з Червоною армією потрібно буде задіяти весь Вермахт, а це означало, що проводити одночасно операцію проти Британії й Радянського Союзу Німеччина не зможе, оскільки не має жодних резервів.
12 листопада 1940 р. радянська делегація на чолі з Молотовим прибуває до Берліна. Офіційно делегація мала з'ясувати, яку мету переслідує підписання так званого "Потрійного Пакту" між Німеччиною, Італією й Японією, створення так званої осі "Берлін-Рим-Токіо", і чи ця угода не спрямована проти Радянського Союзу (хоча у означеній угоді чітко зазначалося, що вона не несе антирадянського навантаження). І чи може Радянський Союз і на яких умовах приєднатися до цієї угоди. Переговори 12-13 листопада 1940 р. між Молотовим, Ріббентропом і Гітлером були надзвичайно цікавими. Завдяки тому, що збереглися німецькі протоколи цих перемовин, історики знають їх в деталях.
Про що ж ішлося в перемовинах? Ріббентроп і Гітлер вказували на те, що Радянський Союз
Молотов уважно все те вислухав, мудро кивав головою, але не давав остаточних відповідей. Коли він повернувся до Москви і, відповідно, порадився зі Сталіним, до Німеччини прийшло повідомлення про вимоги Радянського Союзу щодо можливої співпраці з Німеччиною і відповідного приєднання СРСР до "Пакту трьох". Ці вимоги були не маленькими. Радянський Союз вимагав від Німеччини погодитись з подальшою цілковитою окупацією Червоною Армією Фінляндії, щоб Німеччина в жодному випадку, ні військовим втручанням, ані дипломатично не противилась (а німці мали у Фінляндії свої важливі економічні інтереси). Взамін СРСР обіцяв поставляти з Фінляндії деревину й кольорові метали, яких бракувало Німеччині, і які німцям поставляла Фінляндія. Ще Сталін вимагав, щоб територія всієї Румунії, Болгарії, Югославії відійшла до радянської сфери впливу, щоб Туреччина офіційно дозволила в протоках Босфор і Дарданелли спорудити радянські військові бази, з яких Радянський Союз міг би виходити в Середземне море. Ще Радянський Союз попросив дозвіл на спорудження баз в протоках Великий Бельт, Малий Бельт, Скагеррак. Це протоки, які перекривали вихід з Балтійського в Північне море з Данії, які контролювалися на той час Німеччиною.
Коли в Берліні почули про ці вимоги і нанесли їх на карту, керівники Німеччини схопилися за голови. Якщо виконати всі ці вимоги, Радянський Союз ставав монополістом у поставках Німеччині сільськогосподарської продукції, нафти, а головне, що вся Німеччина буде оточеною радянськими військово-морськими й сухопутними базами. Фактично без жодного пострілу Сталін здобував би пів-Європи і ставив Німеччину в незручне становище, в такий собі геополітичний шпагат, на якому, Гітлер мав би воювати з Британією, маючи в тилу ненадійного союзника, будучи від нього цілком залежним.
Проаналізувавши ситуацію, нацистський лідер відмовився від подальших переговорів про включення СРСР до "Пакту трьох" і віддав наказ своєму Генштабу готувати війну проти Радянського Союзу. 18 грудня 1940 р. ним була підписана директива № 21, відома як "Барбаросса", про війну на сході.
За планом "Барбаросса"німці декілька разів переносили дату нападу, однією з ймовірних дат нападу було 20 травня 1941 р. Британські урядові кола напередодні, 19 травня 1941 р. повідомили радянське керівництво, що наступного дня німецький Вермахт нападе на СРСР.
Він не знав, що німці просто перемістили дату нападу на СРСР на 15 червня, а потім відтягли
Цю ж точку зору підтримує відомий німецький історик Йоахім Гоффман. Він пише: "Німці до 22 червня 1941 р. "не виявили" близько 100 танкових і моторизованих дивізій Червоної армії, а вважали, що матимуть справу з 7 танковими дивізіями, 38 моторизованими бригадами противника. Їх після початку війни дуже здивувала маса танкових танкових дивізій, яка стала їм раптом протидіяти. Маючи лише приблизні уявлення про Червону армію, німецькі штабісти надто оптимістично оцінювали перспективи майбутньої війни, вважали, що Німеччина зможе наявними ресурсами перемогти Радянський Союз в блискавичній кампанії". Але, фактично, ситуація була не такою простою. Червона армія на той момент мало чим поступалася німецькому Вермахту, а в багатьох компонентах його переважала. Механізм війни був запущений, і це найбільше в історії людства військове протистояння було лише справою часу.
Немає коментарів :
Дописати коментар