Тимчасом, після того як Радянський Союз успішно приєднав до себе без великої війни великі
території колишньої Східної Польщі - Західну Білорусь і Західну Україну, Сталін продовжив реалізацію таємного протоколу Пакту про ненапад, підписаного 23 серпня 1939 р. Почалася радянсько-фінська, або зимова війна 1939 - 1940 рр. Здавалося б, ця війна не має ніякого відношення до України, але це не зовсім так. Значною мірою війська Ленінградського військового округу, які воювали у Фінляндії, були доукомплектовані призовниками з Київського і Харківського військових округів. Тому, українці в цій війні мають свій рахунок, втративши щонайменше за офіційними даними 22 тис. осіб убитими. Ця агресивна війна з боку СРСР хоча й змусила фінів віддати СРСР території, які вимагав Сталін, але дозволила їм відстояти свою незалежність.
Після кривавої фінської кампанії були політичні й військові маневри навколо Прибалтики, яку врешті-решт приєднали до СРСР, потім почалася так звана "бесарабська криза", яка теж була безпосередньо пов'язана з Україною. Влітку 1940 р. радянська дипломатія з кожним днем все сильніше розкручує румунську кризу. Радянський Союз виставляє Румунії претензії на землі Бессарабії, на землі між Дністром і Прутом, які належали свого часу Російській імперії, і одночасно несподівано заявляє про претензії на територію Буковини. Бессарабія була обумовлена договором Молотова-Ріббентропа, за таємним протоколом, але але жодного слова про Буковину в договорі не було сказано. Буковина колишня Австро-Угорська провінція, і вона розглядалася Німеччиною як важлива територія німецької сфери інтересів, але аж ніяк не радянської. Тому коли Радянський Союз виставив свої претензії на Бессарабію і на Буковину, на північну й на південну її частини, північну, заселену українцями, південну - румунами, в Берліні неабияк злякалися. Чому злякалися в Берліні, можна зрозуміти, поглянувши на тодішню геополітичну ситуацію в Європі.
Літо, червень 1940 рік. Німеччина добиває Францію в буквальному сенсі цього слова. Німецькі війська, розгромили французьку армію, відбувається окупація Франції, вся німецька армія - на заході - у Франції, Бельгії, Норвегії, Данії. Німеччина на 90% залежить від постачання румунської нафти з нафтоносного району Плоєшті. У цей момент Радянський Союз погрожує Румунії відторгнути не тільки Бессарабію, передбаченою договорами з Німеччиною, але й Буковину з південною її частиною. А від Південної Буковини до Плоєшті залишається всього 180 км, тобто радянським військам - декілька годинних переходів тогочасних танків, і Плоєшті буде відрізано від Румунії, а німецька армія, відповідно, втрачає всі постачання бензину без бензину воювати неможливо, тож Німеччина стає цілком залежною від радянських поставок. Це надзвичайно налякало німецьке керівництво, тому протягом всього червня 1940 р. Шуленбург, посол Німеччини в Москві, намагається схилити Кремль до дотримання договору, відмовитися від претензій на Буковину й обмежитися Бессарабією.
23 червня 1940 р. Молотов повідомив Шуленбургу, що Румунія поступить розумно, якщо
передасть без опору всю територію Бессарабії і Буковину, тут уже Радянський Союз обмежився північною частиною Буковини, вказуючи на те, що Буковина є єдиним районом, заселеним українцями, який залишається за межами Радянського Союзу. Врешті-решт Берлін погодився на ці вимоги СРСР. 26 червня 1940 р. між послом Шуленбургом і Молотовим було домовлено, що Червона армія не буде просуватися далі від Північної Буковини, далі за місто Чернівці, не буде заглиблюватися на південь. Зрозуміло, що Радянський Союз висловив територіальні претензії Румунії, офіційно їх оголосив 26 червня, того самого дня, коли було досягнуто домовленості із німцями. В Москві румунському послу Ґеорґе Давідеску було вручено ноту із вимогою передати Бессарабію й Північну Буковину Радянському Союзу.
Коли радянські політики говорили про те, що ці території були заселені українцями, вони відверто лукавили, тому що в Бессарабії 56% населення були румунами або молдаванами, 11% - українцями, 12% - росіянами і 7% - євреями. Решта були німцями, вірменами й іншими національними групами. Українці домінували лише в декількох повітах Північної Буковини і в декількох повітах Північної й Південної Бессарабії, тобто підстав етнічних для того, щоб відібрати в румунів ці території, Радянський Союз не мав.Проте, Румунія була надто слабкою у воєнному й економічному плані державою, тому коли вранці 26 червня румунський посол отримав радянський ультиматум, Румунія погодилася здійснити евакуацію з цих територій, яка мала розпочатися о 14.00 28 червня і завершитися о 14.00 3 липня 1940 р.
Якраз 28 червня 1949 р. рівно о 14.00 радянські війська перетнули Дністер і вступили на територію Бессарабії і північної частини Буковини. До 3 липня 1940 р. Червона армія зайняла всю територію Бессарабії й Північної Буковини. Таким чином, територія Радянського Союзу зросла на 50762 кв. км, а населення збільшилося на 3776000 осіб. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Бессарабії й Північної Буковини до складу Радянського Союзу. Південна й Північна Бессарабія були передані Радянській Україні разом із Північною Буковиною, з них було утворено Чернівецьку та Ізмаїльську області (Ізмаїльська область нині - південна частина Одеської області), а з решти Бессарабії було утворено Молдавську РСР із центром в Кишиневі, до якої приєднали також територію колишньої Радянської України, відому зараз як Придністров'я.
Зрозуміло, що в контексті приєднання цих територій одразу ж відбулася їх радянізація за зразком Галичини й Волині, так само відбувалися масові депортації, знищення політичних партій, репресії, встановлення так званого робітничого контролю над підприємствами, економічні зміни.
Таким чином, територія Радянської України до середини 1940 р. від вересня 1939 р. суттєво розширилася. На території Західної України з'явилося шість областей, на Буковині - сьома і на півдні - восьма область. Чисельність населення збільшилася приблизно на 8 млн. осіб, що теж було дуже суттєво.
Немає коментарів :
Дописати коментар