На середину XIX ст. Російська імперія збільшила свою територію майже на 412 311 тисяч квадратних кілометрів. Сталося це після того як вона силою приєднала до себе територію Північного Кавказу. Перед тим багато кавказьких народів присягнуло на вірність російському цареві, але при цьому насправді залишалися поза межами його влади. А владні еліти цього регіону провадили то проросійську, то протурецьку політику.
Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько 3/4 деяких корінних народів регіону. Можна сказати більше, експансія московитів на південь викликала спротив горян, які щораз частіше почали чинити набіги на російську територію. Така невизначеність не могла тривати вічно. І Московія рушила своїми військами на цей регіон. Почалася Кавказька війна 1817 - 1864 рр.
На той час на території Північного Кавказу були два державні утворення корінних народів. Адигейське (адиги, черкеси, кабардинці, шапсуги) займало територію від узбережжя Чорного моря і до кордонів сучасної Інгушетії. Друге - Вайнахський імамат - включало терени Інгушетії, Чечні та Дагестану.
 |
| Імам Шаміль |
Проти них Росія кинула чималі сили, які підкорювали Північний Кавказ із неабиякою жорстокістю. Опір кабардинців придушували генерали Булгаков та Єрмолов. Підсумком каральної експедиції стало спалення 200 селищ і 9585 осель, що супроводжувалось тотальним грабунком.
Урешті російський терор, епідемія чуми та вимушена еміграція привели до того, що чисельність одного з найбільших північнокавказьких етносів скоротилася з 300 тисяч (на кінець XVIII ст.) до 30 тисяч на 1822 рік.
Опір горян Чечні і Дагестану було зламано лише лише в 1859 р., коли росіяни взяли в полон імама Шаміля. Після капітуляції імама відправили з сім'єю на заслання в Калугу.
Як розширення Московії коментували безпосередні учасники та очевидці тих подій? Для кращого сприйняття тексту і збереження колориту епохи цитати далі наводяться мовою оригіналу. Ось як у 1844 році пояснював потребу поширення на кавказький регіон "руського міра" царський генерал Ніколай Слєпцов: "Какое имеют право эти дикари жить на такой прекрасной земле? Перстом Господа миров наш Августейший Император повелел нам уничтожить их аулы, всех мужчин, способных носить оружие, уничтожить, сжечь посевы, беременным женщинам вырезать животы, чтобы они не рожали бандитов..."
Генерал Павел Ціціанов, один із завойовників Кавказу. 1804 рік. "Покоренный Кавказ": "Истреблю вас всех с лица земли, пойду с пламенем и сожгу все, чего не займу войсками; землю вашей области покрою кровью вашей, и она покраснеет, но вы, как зайцы, уйдете в ущелья, и там вас достану, и буде не от меча, то от стужи околеете..."
 |
| Генерал Алєксєй Єрмолов |
Письменник Александр Грібоєдов, який був у загоні генерала А. Вельямінова, в 1825 році писав у листі своєму приятелеві С. Бегічеву: "Имя Ермолова еще ужасает, дай Бог, чтобы это очарование не разрушилось... Будем вешать и прощать и плюем на историю..."
Декабрист Ніколай Лорер: "В разговоре с Зассом я заметил ему, что мне не нравится его система войны, и он мне тогда же ответил: "Россия хочет покорить Кавказ во что бы то ни стало. С народами, нашими неприятелями, чем взять, как не страхом и грозой?.. Тут не годится филантропия, и Ермолов, вешая беспощадно, грабя и сжигая аулы, только этим успевал более нашего".
Імператор Ніколай I писав 1829 року генералові, графу Івану Паскевичу, одному з героїв російссько-турецької війни: "Кончив, таким образом, одно дело, вам предстоит другое, в моих глазах столь же славное, а в рассуждении прямых польз гораздо важнейшее - усмирение навсегда горских народов или истребление непокорных".
Александр Пушкін, поет, 1829 рік. "Путешествие в Арзрум": "Мы вытеснили их из привольных пастбищ; аулы их разорены, целые племена уничтожены".Генерал Павєл Ціціанов. 4 квітня 1804 року. "Владельцам Кабардинским": "Кровь во мне кипит, как в котле, и члены все во мне трясутся от жадности напоить земли ваши кровью ослушников... ждите, говорю я вам, по моему правилу, штыков, ядер и пролития вашей крови реками. Не мутная вода потечет в ваших реках, а красная, ваших семейств кровью выкрашенная".
Алєксандр Фонвілль, журналіст. "Последний год войны Черкесии за независимость, 1863 - 1864": "Со всех мест, последовательно занимаемыми русскими, бежали жители аулов, и их голодные партии проходили страну в разных направлениях, рассеивая на пути своем больных и умирающих; иногда целые толпы переселенцев замерзали или заносились снежными буранами, и мы часто замечали, проезжая, их кровавые следы. Волки и медведи разгребали снег и выкапывали из-под него человеческие трупы".
Адольф Берже, історик. "Выселение горцев с Кавказа": "Мы не могли отступить от начатого дела только потому что черкесы не хотели покориться. Надо было истребить черкесов наполовину, чтобы заставить другую половину сложить оружие. Предложенный графом Евдокимовым план бесповоротного окончания Кавказской войны уничтожением неприятеля замечателен глубиною политической мысли и практической верностью..."
 |
| «Залишення горянами аула при наближенні російських військ», худ. П. Н. Грузинський, 1872 |
Міхаіл Вєнюков, військовий географ. "Кавказские воспоминания (1861 - 1863)": "Война шла с неумолимой беспошадною суровостью. Мы продвигались шаг за шагом, но бесповоротно, и очищали земли горцев до последнего человека. Горские аулы были выжжены целыми сотнями, посевы вытравливались конями или даже вытаптывались. Население аулов, если удавалось захватить его врасплох, немедленно было уводимо под военным конвоем в ближайшие станицы, и оттуда отправлялось к берегам Черного моря и далее в Турцию... Аулы абадзехов на Фарсе горели дня три, наполняя горечью пространство верст за 30. Переселение шло чрезвычайно успешно..."
Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько трьох чвертей всіх аварців та чеченців. Тисячі горян були змушені переселитися до Туреччини. Російська армія втратила у цій кровопролитній війні майже півмільйона солдатів.
Як бачимо, часи й народи різні, а методи Росії залишаються незмінними.
Джерело: Стаття Івана Гавриша. Газета "Історія", № 3 (40), березень 2017 р.
Немає коментарів :
Дописати коментар