Імена Михайла Єгорова та Мелітона Кантарії у нас усіх асоціюються з перемогою СРСР у Другій світовій війні, так як і з червоним прапором, який було установлено на дах Рейхстагу 1 травня 1945 року. Але мало хто знає, як склалася подальша доля цих людей - Героїв Радянського Союзу після війни.
Михайло Єгоров повернувся в рідне село лише у 1947 році. До того він, разом із Кантарією, за завданням партії, їздили по військових частинах, розповідаючи про свій подвиг. Так як Герою Радянського Союзу бути простим сільським мужиком не належало, його спочатку стали просувати по службі а потім відправили на навчання у Смоленську партшколу. Але не дивлячись на нібито непогані кар'єрні успіхи, жив Єгоров дуже бідно. До 1966 року він разом з родиною мешкав у старенькій халупці, яку Кантарія прийняв за господарську прибудову, і вимушений був носити дітей у дитячий садок на руках, оскільки асфальтованої дороги до його будинку не було.
Потім в народі поповзли чутки, що Єгоров - алкоголік, отримує величезну зарплату, і, взагалі, ніякого прапора на Рейхстаг не ставив взагалі. За місцевою легендою, одного разу в музей Єгорова залізли грабіжники, і, не знайшовши там нічого цінного, з горя розпили пляшку.
Михайло Єгоров загинув у автокатастрофі 20 червня 1975 року. "Волга", на якій він їхав, врізалася в фуру. Швидка допомога, що приїхала через 40 хвилин, вже нічим допомогти йому не змогла.
Вдову Єгорова після смерті чоловіка позбавили усіх пільг. В 90-х роках родина знаходилася на межі злиденності. Не вистачало грошей на оплату компослуг, було відключено телефон. Вдова писала в Адміністрацію Президента з проханням допомогти - збільшити пенсію, але в в цьому їй було відмовлено. Обласний воєнком, до якого вона також зверталася, теж нічим не допоміг. Лише глава Смоленської обладміністрації відгукнувся на прохання - призначив жінці стипендію в розмірі 417 крб., 17 коп. Але вона цієї виплати вже не дочекалась.
Мелітон Кантарія жив в Абхазії. До 1965 року працював теслею, був бригадиром. У 1971 р. отримав квартиру в Сухумі. Був призначений членом Верховної Ради Абхазької АРСР. Під час грузино-абхазького конфлікту у 1993 р. родина Кантарії вимушена була тікати в Тбілісі. У грудні цього ж року Кантарія помер у поїзді, в якому їхав до Москви, щоб отримати статус біженця. Столичні газети обмежились коротким некрологом: "Помер Герой Радянського Союзу Мелітон Кантарія" без висловлення співчуття. Гроб з тілом Кантарії було виставлено в залі однієї з московських лікарень. Ніхто з офіційних осіб попрощатися з Героєм не прийшов.
Після смерті Кантарії його рідних позбавили права пільг на житло й відправили в невеличке селище Рязанської області, де виділили їм невеличку квартирку в будинку для біженців. Наступні 10 років родина виживала за рахунок випадкових заробітків.
Видно, російській владі не потрібні не те що українські герої, без яких, за словами нинішнього Президента РФ, можна було б і обійтися, але й свої власні? А як же ж "діди воювали"? А ми пам'ятаємо, і власних героїв, як того ж Олексія Береста, якого незаслужено забули згадати як такого, що встановлював Прапор Перемоги, і грузинських, і російських.
Син Кантарії одного разу сказав: "У Мелітона і Єгорова - дорослі онуки, вже правнуки підростають, так чому ж ніхто не запропонує нам пронести у свято Червоною площею Прапор Перемоги? Прапор, який несли наші батьки й діди?.."
А 1 травня 2015 року у Тбілісі російських байкерів примусили зняти георгіївські стрічки. Серед тих, хто примушував їх зробити це був онук Мелітона Кантарії. Видно, нащадок Кантарії вже ніколи не захоче нести Прапор Перемоги по Червоній площі міста Москви - столиці Російської Федерації.
Немає коментарів :
Дописати коментар