Від етносу до нації; від Малоросії та Галицької Русі до України. Українське питання - проблема визискуваної та панівної націй

Українська окремішність від часів князівської України-Рус, через добу Литовської та польської держави, до козацької доби нашої історії існувала завжди, набуваючи різних за своїми виявами форм. Згадаємо протистояння південної України-Русі з північною Руссю-Московщиною від часів Андрія Боголюбського (середина XII ст.), тяжіння підлитовської України й Білорусі до європейського цивілізаційного напряму на противагу до орієнтального, спрямованого на Орду вектору Московщини, опір литовько-українсько-білоруських феодалів просуванню польської держави на схід (виступ Свидригайла XIV ст. проти католицького союзу Гедиміновичів з Річчю Посполитою), повстання князя Глинського, спроба закріпити удільну традицію Олельковичів в Києві та Київський землі XV ст., відрубне панування княжат Рюриковичів і Гедиміновичів на Волині й панування "некоронованого короля" Костянтина Острозького в Острозі.  Ще є й козацький період історії XVII - XVIII ст. з формуванням елементів козацької державності. Тож для восьмиста років маємо підстави казати про політичну історію Старої України - України князівської, литовсько-польської та козацької.

Варто зазначити, що саме політична складова відрізняє етнос від нації. Етнос - це лише єдність народу, що грунтується на побуті, мові, культурі й традиціях, то націю характеризує усвідомлення кожним її членом або переважною більшістю представників політичних завдань, своєї окремішності від сусідніх націй-держав та їхніх еліт.

Йоган-Готфрид Гердер

Національна проблема постала на порядок денний у Європі лише наприкінці XVIII ст. після Французької революції 1789 р. і в результаті поширення ідей романтичної ідеалістичної німецької філософії початку XIX ст. (Й.-Г. Гердер, Ф.-В. Шеллінг, Й.-Г. Фіхте та інші).
Безпосередній вплив на Україну мали відповідні національні рухи в Чехії, Словаччині, Хорватії, Сербії, діяльність західно- й південнослов'янських будителів Я. Колара, П. Шафарика, В. Караджича, В. Ганки, Л. Штура та інших.

Але це не означає, що до кінця XVIII - початку XIX ст. не існувало націй і не було національних проблем. Та нуртували ці проблеми на рівні верхнього прошарку суспільства - землевласників, шляхти, які так само політично розглядали проблему легітимації своєї влади й свідомо вели боротьбу з іншими національними елітами за забезпечення свого панування на українських теренах. Так В. Липинський вважав, що нація в Україні існувала в часи революційних збурень, передусім у період козаччини від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, бо козацька старшина, розуміючи свою окремішність, і своє право на земельну власність, будувала свою станову (не всенародну) державу, на противагу польській шляхті та російському дворянству.

Бабин Яр: 82 роковини трагедії. Інфографіка

82 роки тому в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли євреїв Києва. Упродовж війни на цьому трагічному місці були вбиті понад 100000 людей. І не лише євреї, а й багато військовополонених, комуністів, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії, українських націоналістів та патріотів, зокрема Олену Телігу, різноманітних підпільників і в’язнів…

Сьогодні це місце є всесвітньо-відомим символом звірств та Голокосту. Незважаючи на це, 1 березня 2022 року приблизно о 17:10 російська ракета, що була направлена на телевізійну вишку в Києві, влучила у територію Бабиного Яру. Ми, українці, інші. Пам’ятаймо та шануймо загиблих мучеників Бабиного Яру!

Джерело: https://t.me/ukraine_history

Трохи про "братні" народи

Російські політики, політологи, культурні, релігійні, опозиційні та інші діячі люблять на широкий загал підкреслювати надзвичайно толерантне ставлення до всіх народів, які населяють безмежні простори російської держави. Не будемо загострювати увагу на тому твердженні, що це зовсім не є правдою, а розглянемо питання  взаємовідносин росіян з іншими народами на початку їх взаємоіснування. І наведемо приклад співіснування росіян з тим народом, керівники якого зараз з ентузіазмом клянуться в вічній вірності й любові до "старшого" російського брата. І проілюструє ці стосунки російський же письменник Лєв Толстой. (З книги Л. Толстого "Хаджи-Мурат")

"Аул, разоренный набегом, был тот самый, в котором Хаджи-Мурат провел ночь перед выходом своим к русским.

 Садо, у которого останавливался Хаджи-Мурат, уходил с семьей в горы, когда русские подходили к аулу. Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик, который восторженно смотрел на Хаджи-Мурата, был привезен мертвым к мечети на покрытой буркой лошади. Он был проткнут штыком в спину. Благообразная женщина, служившая, во время его посещения, Хаджи-Мурату, теперь, в разорванной на груди рубахе, открывавшей ее старые, обвисшие груди, с распущенными волосами, стояла над сыном и царапала себе в кровь лицо и не переставая выла. Садо с киркой и лопатой ушел с родными копать могилу сыну. Старик дед сидел у стены разваленной сакли и, строгая палочку, тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с своего пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены; были поломаны и обожжены посаженные стариком и выхоженные абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все ульи с пчелами. Вой женщин слышался во всех домах и на площадях, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать. Взрослые дети не играли, а испуганными глазами смотрели на старших.

 Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищал ее.

 Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения.

 Перед жителями стоял выбор: оставаться на местах и восстановить с страшными усилиями все с такими трудами заведенное и так легко и бессмысленно уничтоженное, ожидая всякую минуту повторения того же, или, противно религиозному закону и чувству отвращения и презрения к русским, покориться им.

 Старики помолились и единогласно решили послать к Шамилю послов, прося его о помощи, и тотчас же принялись за восстановление нарушенного."

Як Москва винищувала "землі дикунів"

На середину XIX ст. Російська імперія збільшила свою територію майже на 412 311 тисяч квадратних кілометрів. Сталося це після того як вона силою приєднала до себе територію Північного Кавказу. Перед тим багато кавказьких народів присягнуло на вірність російському цареві, але при цьому насправді залишалися поза межами його влади. А владні еліти цього регіону провадили то проросійську, то протурецьку політику.

Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько 3/4 деяких корінних народів регіону. Можна сказати більше, експансія московитів на південь викликала спротив горян, які щораз частіше почали чинити набіги на російську територію. Така невизначеність не могла тривати вічно. І Московія рушила своїми військами на цей регіон. Почалася Кавказька війна 1817 - 1864 рр. 

На той час на території Північного Кавказу були два державні утворення корінних народів. Адигейське (адиги, черкеси, кабардинці, шапсуги) займало територію від узбережжя Чорного моря і до кордонів сучасної Інгушетії. Друге - Вайнахський імамат - включало терени Інгушетії, Чечні та Дагестану.

Імам Шаміль

Після приборкання Великої Кабарди (1825 р.) головними супротивниками російських військ виступили жителі Адигеї, а на сході - народи імамату Дагестану і Чечні, які очолив Шаміль.
Проти них Росія кинула чималі сили, які підкорювали Північний Кавказ із неабиякою жорстокістю. Опір кабардинців придушували генерали Булгаков та Єрмолов. Підсумком каральної експедиції стало спалення 200 селищ і 9585 осель, що супроводжувалось тотальним грабунком.

Урешті російський терор, епідемія чуми та вимушена еміграція привели до того, що чисельність одного з найбільших північнокавказьких етносів скоротилася з 300 тисяч (на кінець XVIII ст.) до 30 тисяч на 1822 рік.  

Опір горян Чечні і Дагестану було зламано лише лише в 1859 р., коли росіяни взяли в полон імама Шаміля. Після капітуляції імама відправили з сім'єю на заслання в Калугу. 

Як розширення Московії коментували безпосередні учасники та очевидці тих подій? Для кращого сприйняття тексту і збереження колориту епохи цитати далі наводяться мовою оригіналу. Ось як у 1844 році пояснював потребу поширення на кавказький регіон "руського міра" царський генерал Ніколай Слєпцов: "Какое имеют право эти дикари жить на такой прекрасной земле? Перстом Господа миров наш Августейший Император повелел нам уничтожить их аулы, всех мужчин, способных носить оружие, уничтожить,  сжечь посевы, беременным женщинам вырезать животы, чтобы они не рожали бандитов..."

Шість кроків до продуктивного навчання

1. Оптимальні умови

• Організація довкілля
• Позитивний настрій учителя й учнів
• Загострення, фіксація, зосередження уваги
• Мета й результат: навіщо воно мені знадобиться?
• Уявлення власних завдань
• Сприймання помилок як зворотна реакція
• Підготовка плакатів як периферійних стимулів

2. Правильне подання

• Змалювання узагальненої картини, зокрема завдяки дослідженням конкретних ситуацій
• Використання всіх навчальних стилів
• Малювання асоціативної схеми, її уявлення
• "Активні" й "пасивні" музичні концерти

3. Зважене обміркування

• Творче мислення
• Критичне мислення - концептуальне, аналітичне, рефлексивне
• Творче розв'язання проблеми
• Техніки стійкого запам'ятовування для цілковитого збереження інформації
• Аналіз власного стилю мислення

4. Активізація збереженої інформації

• Використання знань на практиці
• Ігри, замальовки, дискусії, тощо для різних стилів навчання осіб із різним типом компетентності

5. Застосування

• Використання шкільних знань поза школою
• Практика
• Учні в ролі вчителів
• Поєднання нового з уже відомим

6. Повторення, оцінювання святкування

• Усвідомлення того, що вже знає людина
• Самооцінка, оцінка ровесників та викладачів
• Безупинне повторення

Джерело: Садкіна В.І. 101 цікава педагогічна ідея. Як зробити урок. - Х.: Вид. група "Основа", 2010.

Перший Зимовий похід

  Сто два роки тому розпочався Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 років

Перший Зимовий похід - партизанський рейд Української армії, який тривав шість місяців з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років, за які українські вояки маршем здолали понад 2500 кілометрів тилами Червоної та Добровольчої армій, Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями, провівши понад 50 успішних боїв. Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення.

«Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.

 

100 чудес України

 Пархомівка, Київська обл., Володарський район

У 1902 - 1906 рр. на замовлення вченого-сходознавця Віктора Голубєва в маєтку промисловців Голубєвих була побудована дивовижна церква в стилі неоруськго модерну. Разом з оригінальними воротами, кам'яною огорожею, будинком священника і сторожкою вона становила унікальне поєднання. Своєрідність комплексу підкреслював великий парк, що, на жаль, не зберігся. Церква Покрови Пресвятої Богородиці з п'ятиярусною дзвінницею й каплицею-усипальницею Св. Віктора створює чудовий ансамбль. Архітектор В. Покровський вдало підібрав за фактурою й кольором оздоблювальні матеріали, а розміщені в нішах мозаїки, виконані В. Фроловим за ескізами М. Реріха, без сумніву, є шедеврами світового рівня. Центральний вхід прикрашає надзвичайна мозаїка "Покрова Богоматері" (4х6 м), що здіймається над воротами, вежами й містом. У ній М. Реріх, використовуючи традиції Візантії, зумів зобразити "Матір Світу", яка єднає всі країни. Не менш вражає й мозаїка "Спас Нерукотворний", що розміщена над входом у каплицю. Розглядаючи їх, розумієш, чому Реріх назвав мозаїку "уламком вічності".

Мозаїки М. Реріха мають дивну особливість - їхні вишукані кольори змінюються залежно від кута падіння сонячного світла, і створюється враження, що образи живуть окремим життям. Важливу роль у декорі відіграють і написи слов'янською в'яззю. А під куполом дзвінниці зображені християнські символи у незвичних сполученях - символ вогню, а нижче - молоток, кліщі, чотири цвяхи, сходи, спис, зерно, що проросло, півмісяць, ялинка, зірки, змія, червоний півень.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Мозаїка "Покрова Богоматері"

Каплиця Св. Віктора

Мозаїка "Спас Нерукотворний"