Характеристика пам'яток архітектури та образотворчого мистецтва, обов'язкових для розпізнавання абітурієнтами

СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

1. Браслет з меандровим орнаментом. Мізинська стоянка

Мізинська стоянка розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин, Коропського району, Чернігівської області. Датується віком близько 18 000 років до н.е. Однією з найхарактерніших особливостей діяльності носіїв культури стали неймовірно талановиті вироби з кісток мамонта та перші відомі у світі орнаменти та символи, нанесені на вироби: перший у світі ансамбль музичних інструментів, браслети з кісток мамонта, на яких, як вважають дослідники, вирізані перший зафіксований календар та ще низка неймовірних знахідок. 

Стоянка була відкрита восени 1907 р. на подвір'ї козака Кошеля з села Мізин, де було знайдено якісь великі кістки. Новина швидко поширилася й зацікавила археологів. Як з'ясувалося згодом, тут було поселення давніх людей (кроманьйонців пізнього палеоліту). За 100 років дослідження археологи відкопали 5 круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на "чуми" північних народів: вони були споруджені з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин, а ззовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них знаходилися місця обробки каменю та кісток. Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Один із браслетів вкритий першим відомим зображенням меандру, інший — вкритий першим відомим свастичним зображенням. Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамонта, зігнутих у невідомий науці спосіб.

Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), після аналізу яких стало зрозуміло, що це - музичні інструменти, які застосовувалися під час ритуалів. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи.

Джерело: http://starozytnosti.blogspot.com/2013/02/blog-post_868.html

2. Кераміка трипільської культури

Найбільш прикметною для трипільської культури (IV - III ст. до н.е.)  була її кераміка, адже Трипільська культура не залишила по собі ані величних храмів, ані кам'яних палаців, її матеріальна спадщина схована в землі. Незважаючи на доволі тонкі стінки, трипільський посуд був доволі міцним. Орнамент трипільських глечиків і мисочок мав вигляд спіралі в поєднанні з зображеннямт сонця, місяця, тварин і рослин. Через цей барвистий і цікавий розпис Трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки, яка вражає досконалістю форм і орнаментації.
Ще одним із досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика - різні за стилем і формою жіночі та чоловічі зображення, у яких утілено образи божеств, що уособлюють ідею родючості й загального добробуту. Інший тип фігурок - більш реалістична жіноча фігура, уже з позначеними, але не до кінця доведеними ногами. Третій тип - постать жінки, яка сидить. Призначені вони були для ритуальної мети й пов'язувалися з культом жінки-матері.

3. Золота пектораль із кургану Товста Могила. IV ст. до н.е.

Скіфська золота пектораль вважається поряд із скарбами Тутанхамона найбільшою археологічною знахідкою XX ст., шедевром світового мистецтва. Її знайшов археолог Б.М.Мозолевський у 1971 році в скіфській могилі царя, в кургані Товства Могила біля міста Покрова (в минулому - Орджонікідзе), Дніпропетровської області. Пектораль - нагрудна прикраса скіфського царя IV ст. до н.е. - вагою 1148 грамів, 30,6 см в діаметрі, виконана із золота 958 проби в техніці литва із застосуванням паяння, карбування, зерні, скані та інкрустації кольоровими емалями. Майже відразу після її виявлення за особистим розпорядженням В.В.Щербицького золота пектораль, як безцінна археологічна знахідка, була перевезена до Києва, де й зберігається по сей день в музеї історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України).

Латинське слово "пектораліс" означає "нагрудний". Проте, не кожну нагрудну прикрасу називали пектораллю, а лише ту, яку мали право носити єгипетські фараони, римські імператори, інші високі чиновники Стародавнього світу. На думку вчених, ця пектораль була виготовлена грецькими майстрами-торевтами (граверами, ювелірами) на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV ст. до н.е. в ювелірних майстернях Афін чи Пантікапея. Надзвичайна краса й ювелірна цінність пекторалі з Товстої Могили свідчать про могутність Скіфського царства. Археологи пов'язують скарби Товстої Могили з часом правління Скіфією царя Атея.

Композиційно пектораль — це три рогоподібні яруси, з’єднані між собою скрученими «ланцюжками» золотих порожніх трубочок. На кінцях — крихітні литі голівки левів. Леви тримають в пащах кільця для шнурка, за допомогою якого цар вішав прикрасу на шию.

У нижньому ярусі — жорстока боротьба травоїдних тварин із хижаками. Особливим драматизмом наповнена боротьба коней з кровожерливими грифонами. А от лев і леопард напали на дикого кабана і оленя, пси женуться за зайцем. А у верхньому ярусі пекторалі — спокій і лад. У центрі двоє чоловіків шиють одяг. Справа — кобила із лошам, корова із телям, вівця, коза із козеням і злітаючий птах. Хлопець, підібравши під себе ноги (по східному звичаю) доїть вівцю. Ліворуч — ті ж тварини з молодим приплодом (але в іншій композиції), а юний скіф, подоївши вівцю, затикає амфору з молоком зірваною травою: так зберігали молоко від швидкого скисання. Обличчя людей на пекторалі вельми індивідуальні. Не виключено, що це портрети замовників.Точною й довершеною є кожна золота скульптурка, — і, вочевидь, створена з натури. Навіть амфора, куди збирає молоко юний дояр, цілком конкретна. Такі посудини виготовляли тільки в Криму.

Використана інформація: http://museum.dp.ua/pektoral.html

4. Золотий гребінь з кургану Солоха

Відомий у світі витвір ювелірного мистецтва грецьких ремісників на скіфську батальну тему. Відноситься до V - початку IV ст. до н.е.
Гребінь знайдено під час археологічних розкопок на початку XX ст. у скіфському кургані Солоха на Запоріжжі. Висота пам'ятки 12,3 см, ширина - 10,2 см, вага - 294,1 г.  Гребінь має дев'ятнадцять чотиригранних зубців. Його верхня частина прикрашена фігурками лежачих левів.Над левами зображено трьох воїнів: один - верхи на коні долає іншого воїна, який нападає на нього спереду; його поранений кінь лежить під ногами вершника. Третій воїн із мечем поспішає на допомогу вершникові. Усі фігурки, а також окремі деталі обладунку відлито й докарбовано окремо, а потім спаяно та відшлифовано.

5. Збруцький ідол

У 1848 році у річці Збруч біля с. Личківці (нині село Гусятинського району на Тернопільщині) знайдено язичницького ідола, який отримав назву за місцем знахідки. Це чотиригранний стовп з вапняку висотою 2,57 м, з витесаним зображенням чотириликої голови, тулуба з трьох ярусів. Він є втіленням язичницьких уявлень слов'ян про будову Всесвіту. Слов'яни вірили, що Всесвіт складається з трьох світів: неба - світу богів, земного світу людей та підземного світу. Збруцький ідол зберігається у Краківському археологічному музеї.

6. Херсонес Таврійський

Територію стародавнього грецького міста Херсонес археологи досліджують ось уже 180 років. За цей час відкрито більше третини міста й знайдено понад 200 тис. пам'яток. з-поміж знахідок чимало унікальних: присяга громадян Херсонеса, викарбувана на камені, твори  мистецтва, різноманітне хатнє начиння. Добре збереглися споруди театру й жител, фортечні стіни, храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, рибозасолювальне обладнання, колодязі. Нині на території давнього міста створено Національний заповідник "Херсонес Таврійський".
Як і кожне велике місто, Херсонес був оточений міцними оборонними мурами з вежами та мав укріплену гавань. Усередині місто поділялось на квартали, які складалися з 3-4 садиб. У центрі міста була розташована головна площа-агора, поряд із нею - священне місце з храмами, капищами, жертовниками. Навколо головної площі споруджували важливі громадські споруди. У деяких містах їх розташовували на украпленому пагорбі - акрополі. Вулиці були прямими й перетиналися під прямим кутом. Їх забруковували каменем або череп'ям. У місті було кілька громадських лазень-терм, водогін, каналізація. Будинки зводили з каменю, стіни тинькували, дах накривали черепицею.

РУСЬ-УКРАЇНА (КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА)

1. Софійський собор у м. Київ. Перша половина XI ст. Сучасний вигляд

Софійський собор у Києві - перлина давньоруської архітектури, найвеличніша споруда стольного граду й усієї держави. Це найдавніший християнський храм, що зберігся на східнослов'янських теренах. Літописні джерела, а також свідчення "Слова про Закон і Благодать" митрополита Іларіона не полишають сумнівів у тому, що будівничим Софії Київської, як і всього нового міста, був князь Ярослав Мудрий. Писемні джерела подають дві дати заснування собору: 1017 р. та 1037 р. Софійський собор будували як головний храм держави, який було призначено не лише для богослужінь, а й проведення найурочистіших державних церемоній.

На межі XVII - XVIII ст. за часів гетьмана Івана Мазепи Софію перебудовано. "Вбраний у барокові шати" собор набув вигляду, який у своїх основних рисах зберігається донині. Софійський собор в XI ст. був увінчаний 13 банями, що утворювали пірамідальний силует. На межі XVII - XVIII ст. за часів гетьмана Івана Мазепи Софію перебудовано. Над собором звели 6 новихбань, і їх стало 19. Баням надали грушоподібної форми. Фасади потинькували і побілили, бані позолотили.

2. Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів. 1036 р. Сучасний вигляд

Спасо-Преображенський собор у Чернігові - єдина мурована пам'ятка Лівобережної України часів розквіту Русі-України, що збереглася до наших днів у первісному, хоча й дещо перебудованому вигляді. На час смерті Мстислава Володимировича у 1036 році, згідно з літописом, "церкву святого Спаса" зведено а висоту до рівня, якого міг досягти рукою вершник на коні (до 4 метрів)

3. Успенський собор Києво-Печерської лаври. 1073 - 1078 рр. Сучасний вигляд

Головну церкву найавторитетнішого монастиря Русі-України заклав навесні 1073 року преподобний Феодосій Печерський, на той час ігумен Печерського монастиря. "Велика Церква Печерська" - так називали її печеряни - започаткувала нову сторінку архітектури старокиївської традиції. З будівництвом Успенського собору остаточно утвердився тип церкви, що панував і за наступних часів - однобанний, тринавний, хрещатий у плані храм. Будівельні роботи завершено в 1078 році. У 20-х рр. XVIII ст. храм отримав новий вигляд і нові архітектурні риси: церква колись скромних розмірів, зведена за візантійською традицією, перетворилася на величну, розкішно декоровану споруду. Саме тоді склався той бароковий архітектурний ансамбль монастиря, що зберігся до 40-х рр. XX ст. 3 листопада 1941 р. Успенський собор був висаджений в повітря. Руйнація собору завдала непоправної шкоди не лише архітектурному ансамблю Заповідника, а й історичному обличчю Києва.

Сучасна версія причини руйнування собору розповідає, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор було таємно заміновано саперною командою спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвано. Деякі сучасні публіцисти, згідно з радянською офіційною версією 1960-х років, досі приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі. Собор було відбудовано 2000 року. З часу освячення храму в ньому відбуваються урочисті відправи в дні великих церковних свят.

4. Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в м. Київ. 1108 - 1113 рр. Сучасний вигляд

Храм збудував упродовж 1108 - 1113 рр. великий князь київський Святополк-Михайло Ізяславович (онук Ярослава Мудрого) за зразком Успенської соборної церкви Києво-Печерського монастиря - він являв собою зменшені й трохи спрощену її копію. Усередині собор був оздоблений мозаїками й фресками, які так само наслідували розписи Успенського собору. Михайлівський Золотоверхий собор відомий як останній храм Києва і всієї Русі-України, інтер'єр якого, окрім фресок, прикрашали ще й мозаїки. Унаслідок масштабного будівництва в першій половині XVIII ст. архітектурне оздоблення собору набуло барокових рис; храм став семибанним. У 1937 р. під час так званої "безбожної п'ятирічки" храм висадили в повітря. Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки перевезли до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» перенесли до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. 

Собор відновлено до 200-річчя Різдва Христового у 199 році у барокових формах XVIII ст. Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був Олесь Гончар, меморіальну дошку якому відкрито 17 травня 2011 року на будівлі собору. Відкриття собору відбулося на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир.

5. П'ятницька церква в м. Чернігів. Кінець XII - початок XIII ст.

П'ятницька церква в Чернігові, споруджена наприкінці XII ст., - найяскравіший зразок нового, оригінального архітектурного напряму, втіленого в однобанних храмах пірамідальної побудови. Через витонченість форми та пропорцій дослідники порівнюють П'ятницьку церкву з сучасним їй літературним шедевром - "Словом о полку Ігоревім", називаючи поемою в архітектурі. Споруджена церква на Чернігівському посаді, біля торговельної площі. Освячена на честь святої великомучениці Параскеви (П'ятниці) - покровительки торгівлі, сільського господарства, сім'ї. Храм зазнав чимало руйнувань і перебудов. Вперше — у 1239 році під час нашестя монголо-татар. Перебудована в 1670 р. В роки Другої світової війни зруйнована. Протягом 1943-45 рр. було проведено консерваційні роботи, а в 1962 р. завершено реставрацію в гаданому первісному вигляді.

6. Вишгородська ікона Богородиці

Шедевр візантійського малярства Вишгородська ікона Богородиці привезена до Києва з Константинополя, очевидно, в середині 30-х рр. XII ст. До 1155 року ікона перебувала у Вишгороді - одній із резиденцій київських князів. 1155 року син Юрія Долгорукого володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та, викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її спочатку до своєї резиденції в селі Боголюбово, а пізніше - до Володимира-на-Клязьмі, де вона стала головною святинею збудованого цим князем Успенського собору. Відповідно, ікону почали називати «Володимирська». Від стародавнього малярства збереглися лише голови Богородиці й Христа і невелика частина постаті Христа.

7. Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерськими

Ікона Богородиці зі святими Антонієм і Феодосієм Печерськими, знайдена у Свенському  Успенському монастирі поблизу м. Брянськ (нині - територія Росії), є найдавнішою з відомих ікон київської мистецької школи. Створена вона в іконописній майстерні Києво-Печерського монастиря. Зіставлення з михайлівською мозаїкою "Євхаристія" дає підсави припускати, що створено пам'ятку на початку XII ст., а не наприкінці XIII ст., як вважали раніше. На іконі зображено Богоматір на престолі з немовлям. Обабіч неї - засновники Києво-Печерської Лаври Антоній і Феодосій.

8. Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору в м. Київ. Перша половина XI ст.

У Софійському соборі зберігся найбільший в світі комплекс автентичних, першої половини XI ст. мозаїк (260 кв. м) та фресок (3000 кв. м).

На мозаїці Богоматері Оранти зображено Богоматір, яка здіймає до небес руки й підносить до Сина невпинну молитву за людей: Оранта - та, що молиться. Ця велична мозаїчна постать є першим в історії українського мистецтва монументальним зображенням Богородиці, яка започатковує національну богородичну іконографію.

Окрім мозаїки Богоматері Оранти, Софійський собор прикрашають грандіозна постать Христа ВСедержителя у головній бані, мозаїки апостолів, святителів та інших святих, зображених на сяючому золотому тлі.

9. Мініатюра "Євангеліст Лука" з Остромирового Євангелія. 1056 - 1057 рр.

Остромирове Євангеліє є найдавнішою точно датованою (з тих, що дійшли до нас) і найвизначнішою за мистецьким оздобленням пам'яткою писемності не тільки східних слов'ян, а й усього слов'янського світу. Створили цю книгу (переписали) в київському великокнязівському скрипторії писар, дяк Григорій, та його помічник на замовлення новгородського посадника Остромира, родича великого київського князя Ізяслава Ярославича, впродовж неповних семи місяців (21 жовтня 1056 року - 12 травня 1057 року), про що свідчить спеціальний запис. Мініатюру євангеліста Луки подано на звороті 87-го аркуша.

10. Мініатюра "Родина князя Святослава Ярославовича" з "Ізборника". 1073 р.

Серед мініатюр у найдавніших книгах, що збереглися донині, надзвичайно цінною (як історичне джерело) є сторінкова мініатюра на звороті другого аркуша "Ізборника Святослава" 1073 року, на якій зображено князя Святослава, сина Ярослава Мудрого, із родиною - один з перших групових портретів в українській спадщині. Дослідники вважають, що "Ізборник" 1073 року був переписаний не для князя Святослава, а для його брата Ізяслава, який під час написання книги ще посідав київський стіл. Захопивши Київ, Святослав наказав витерти в тексті "Похвали князеві" на звороті 263-ї та на 264-й сторінці ім'я брата і вписати своє. На першому плані мініатюри - князь Святослав і його дружина, перед якою стоїть їхній маленький син. У другому ряду - четверо дорослих синів Святослава.

КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ (ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА). МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА

1. Успенський собор у м. Володимир. 1160 р. Сучасний вигляд

Успенський собор у Володимирі - один із небагатьох найдавніших храмів Русі, що зберігся до наших днів на теренах Волині. Храм подібний до будівель Києва та Чернігова XII ст. (взірцем, за яким його збудовано, була Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря), проте з відмінностями: стіний стовпи собору тонші, пропорції інші. Збудовано Успенський соор з ініціативи князя (тоді волинського, а від 1167-1168 - великого київського) Мстислава Ізяславовича - правнука Володимира Мономаха, батька Романа Мстиславовича. 1160 р. храм осяченовін став кафедральним.

2. Церква святого Пантелеймона поблизу м. Галич. Кінець XII ст.

Церква святого Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу сучасного Галича, що виник на початку XIV ст. за 5 км на південь від зруйнованого монголами давнього Галича, - один з небагатьох храмів княжої доби і єдиний у Галичі, який зберігся до наших днів: збереглися, зокрема, стіни від 3 до 5 м заввишки, західний і південний портали і три апсиди. Церкву збудовано близько 1200 р. Граффіті на фасадах будівлі, досліджені на початку XX ст., дали підстави для висновку, що фундатором храму був "Самодержець всієї Руської землі", засновник Галицько-Волинської держави князь РОман Мстиславович. 

3. Холмська ікона Богородиці. XII ст.

Чудотворна ікона Божої Матері Холмської - найдосконаліша за мистецьким рівнем візантійська ікона константинопольської школи XII ст., збережена в Україні. На думку дослідників, ікона потрапила до Холма в період заснування й розбудови міста в 40-х рр. XIII ст. за князя Данила Романовича і від XVII ст. відома як Холмська ікона Богородиці. 

Найдраматичнішим в історії реліквії стало ХХ ст. Під час Першої світової війни ікону вивезли з Холма до Москви, потім до Києва. Згодом, щоб уникнути конфіскації у період войовничого атеїзму, її розібрали на три окремі дошки і переховували у різних родинах. У 1943 р. стараннями митрополита Іларіона (Огієнка) святиню повертають до Холма, де вона пробула до літа 1944 р. Понад п’ятдесят років образ Богородиці таємно зберігала родина православного священика з Холма Гавриїла Коробчука, переселеного в Україну. У 2000 р. його дочка Надія Горлицька передала Холмську чудотворну ікону Богородиці до Волинського краєзнавчого музею.

4. Дорогобузька ікона Богородиці. Остання третина XIII ст. 

Дорогобузька ікона Богородиці, створена в останній третині XIII ст. на Волині, є найвидатнішою та найхарактернішою пам'яткою малярської культури Галицько-Волинського князівства. На іконі зображено Богородицю, яка тримає Ісуса на лівій руці, правою вказуючи на нього. Монументальні розміри (збереглися лише фігури Богородиці та Христа) вказують, що це була ікона заввишки до 1,5 м.

РУСЬКІ УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ. КРИМСЬКЕ ХАНСТВО

1. Верхній замок у м. Луцьк. Друга половина XIV - XV ст.

Найвизначніша пам'ятка замкового будівництва в Україні. Один з найдавніших, найбільших і найкраще збережених в Україні замків, своєрідний символ литовської доби в історії України. Це найпотужніша фортеця на території Волині й перша в тих землях мурована фортеця з кількома вежами. У плані замок - нерегулярний трикутник , обмежений 12-метровими стінами  трьома вежами - Надбрамною (В'їзною), Стировою (Свидригайловою) та Владичою, які височать над мурами. Надбрамна та Стирова вежі мали майже однакову висоту - 27 м. Найнижчою була третя вежа - Владича, нині її висота становить 14 м. Будівництво мурованого Верхнього замку розпочалося в XIV ст. за князювання на Волині Любарта Гедиміновича (1340 - 1383 рр.) на місці старого дерев'яного.

2. Костел святого Варфоломія в м. Дрогобич. 1392 - XV ст.

Костел святого Варфоломія в Дрогобичі є одним з найкращих готичних храмів на галицьких землях. Будівництво розпочалося у 1392 р., завершилося в першому десятиріччі XV ст. Наприкінці XV ст. костел горів, після чого був відновлений і у 1511 р. освячений. У 1548 р. його оточено валом, ровом і парканом, збудовано кілька дерев'яних башт і одну муровану. За планом схожий на кафедральний костел у Львові без пізніших прибудов.

3. Хотинська фортеця

Хотинська фортеця - неприступна твердиня в середній течії правого берега Дністра (Чернівецька область). У плані фортеця - неправильний овал з мурами завтовшки в деяких місцях до 5 м) і п'ятьма вежами. Висота мурів сягає 40 м. Найдавніша мурована частина Хотинської фортеці збудована в XIII ст. Великі будівельні роботи в замку велися за молдовського господаря Штефана III Великого (1457 - 1504), адже замок був центром однієї з волостей Молдовського князівства. Саме тоді фортеця набула грандіозного вигляду: збільшилася її площа, прибудовано нові ділянки мурів, тощо.

4. Кам'янець-Подільська фортеця

Серед численних оборонних споруд Подільська фортеця вважалася однією з найнеприступніших. Комплекс її будівель на високому скелястому березі річки Смотрич формувався протягом століть. Перші укріплення на місці фортеці постали ще в XI ст. . Фортеця або Старий замок, належала до системи укріплень міста: Старий замок був головним її форпостом. Від кінця XV ст. до середини XVI ст. тривала модернізація укріплень з дерев'яних на кам'яні - потовщенням та підвищенням стін, будівництвом нових веж, тощо. В описі 1544 р., коли перевірялися роботи, які виконав в замку військовий інженер й архітектор Йов Претвич, про замок йдеться вже як про мурований. У середині XVI ст. Старий замок набув вигляду, близького до сьогоднішнього.

5. Покровська церква-фортеця в с. Сутківці. 1476 р.

Покровська церква в с. Сутківці на Поділлі (село Ярмолинецького району Хмельницької області) - найвідоміший та найдосконаліший оборонний храм України, унікальна за архітектурними якостями споруда, яка не має аналогів в нашій державі.  Роком спорудження церкви вважають 1476 р.: ця дата була виявлена на одному з дзвонів. Нижній поверх споруди використовували як церкву, верхній пристосований для оборони.

6. Замок Паланок (Мукачівський замок). XIV - XVIII ст.

Один із найбільших оборонних комплексів Східної Європи, що цілком зберігся до наших днів. Замок розташований на горі висотою 68 м., він займає площу 14 тис. м. кв. Складається з трьох частин і розміщений на трьох терасах. Найстаріший - Верхній замок (XIV - XVI ст.) - розташовано на вершині гори. Упродовж 1396 - 1414 рр. подільський князь Федір Коріятович з литовської династії Гедиміновичів на місці старого дерев'яного замку побудував новий, кам'яний, зробивши його своєю резиденцією. Протягом XV - XVI ст. замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині спорудили великий палац. Навколо Замкової гори ще в XVI ст. був викопаний водяний рів, укріплений дубовим частоколом - паланком. Звідси, власне, й пішла назва замку.

7. Вірменський собор у м. Львів. 1363 р.

Вірменський собор Успіння Богородиці у Львові збудовано 1363 р. коштом заможних вірменських купців. Храм - перша львівська споруда, яка, попри пізніші добудови, досить добре зберегла первісний вигляд. Джерела називають будівничим храму Дорінґа. Споруджений у традиціях вірменської національної архітектури, перенесеної на львівський ґрунт. З давньою галицькою архітектурою храм зближує хрестобанний план і техніка мурування з тесаного білого каменю.

8. Генуезька фортеця в м. Судак. XIV - XV ст.

Генуезька фортеця в Судаку (італійська назва - Солдайя) яскраво демонструє характерні форми оборонного будівництва XIV - XV ст. Вона розташована на стратегічно вигідному місці - на скелястій горі висотою 150 м., яка уривається з боку моря. Дві глибокі балки біля підніжжя гори були перетворені на оборонні рови. Частково використавши залишки давніших укріплень, у 1371 році італійці з міста Генуї - тодішні господарі міста - розпочали будівництво нової фортеці. Вони звели могутню фортецю з трьома лініями оборони, що захищали місто й порт.

9. Бахчисарайський історико-культурний заповідник XVI - XVIII ст.

Ханський палац у Бахчисараї - єдиний зразок кримськотатарської палацової архітектури. Палацовий комплекс складається з багатьох споруд, найзначнішими з яких є головний корпус, гарем, корпус для свити, корпус для варти, ханська кухня, корпус стаєнь, бібліотечний корпус, Соколина башта, Велика мечеть, тощо. Бахчисарайський палац нагадує султанський палац у Стамбулі.

Ханський палац у Бахчисараї - родова резиденція династії Гіреїв, правителів Кримського ханства. Будівництво палацу почалося після перенесення резиденції кримських ханів у Бахчисарай.. Упродовж двох з половиною століть (від 1532 до 1783 рр.) палац був центром політичного, духовного та культурного життя держави кримських татар. За ті два з половиною століття, які палац слугував резиденцією кримських ханів, його зовнішній вигляд зазнав істотних змін.

10. Ікона святого Юрія Змієборця із с. Станиля поблизу м. Дрогобич

Пам'ятка є хрестоматійним взірцем візантійського канону в історії українського мистецтва. На іконі кінця XIV ст. із церкви собору Йоакима й Анни в с. Станиля на Львівщині (92,5х69,0) зображено юного вершника на вороному коні. Вершник у спокійній позі, і лише розвіяний плащ вказує на рух. Ударом довгого тонкого списа святий убиває змія. Образ Юрія Змієборця сприймається як апофеоз мужнього героїчного подвигу, як символ добра, що перемагає зло. Унікальність цієї пам'ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятком в українській іконографічній традиції.

11. Ікона Богородиці з пророками з церкви у с. Підгородці

Ікона Богородиці з Дмитрівської церкви с. Підгородці (Львівська обл.) створена в другій половині XV ст., належить до спадщини перемишльської школи українського малярства і є найдавнішою українською іконою Похвали Богородиці (Богородиці з пророками), у якій класичний образ Одигітрії (ікона є найдавнішим в Україні відтворенням зразка Дорогобузької Богородиці) доповнено пророками із сувоями з написаними на них текстами пророцтв про Воплочення*. 

* Воплочення - поєднання Божого Сина з людською природою (людським родом).

12. Церква зішестя Святого Духа в селі Потелич. 1502 р.

Церква зішестя Святого Духа в селі Потелич Жовківського району Львівської області - найдавніша пам'ятка народної архітектури та монументального мистецтва галицької школи. Це тридільний дерев'яний двоверхий храм, один із найстаріших зі збережених в Україні: його збудовано в XVI ст. (називають дату 1502 р.) коштом гончарів Потелича на місці попереднього храму.

13. Ікона Олексія Горошковича "Успіння Богородиці". 1547 р.

Ікона "Успіння Богородиці" з Собору архангела Михаїла в Смільнику (тепер на території Польщі) - перша ікона в історії українського мистецтва  з авторським підписом. Її створив у 1547 р. Олексій Горошкович - священник, український маляр з перемишльської родини малярів. Композиція ікони побудована із залученням апокрифічних легенд про перенесення ангелами на хмарах розсіяних по світу апостолів. У центрі Богородиця, одягнена в синьо-сіру туніку й вишневий мафорій, спочиває на ложі, за нею стоїть Ісус, який прийшов по душу матері (Христос тримає душу в руках у вигляді сповитої дитини). Угорі Богородиця вже сидить на троні, а ангели перед нею розкривають небеса. Ікона зберігається в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.

1. Мініатюри Перексопницького Євангелія. 1556 - 1561 рр.

Пересопницьке Євангеліє - рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва середини XVI ст., яку визначають як найвидатніше досягнення книжкового мистецтва й найдосконаліший приклад ренесансної рукописної книги в Україні. Працю над рукописом розпочато 1556 року в с. Двірець на Хмельниччині в Троїцькому монастирі, а завершено в 1561 у Пречистенському монастирі м. Пересопниці - це волинське містечко й дало назву книзі (тепер село Рівненського району Рівненської області). Рукопис прикрашають чотири мініатюри: зображення євангелістів за роботою, які відкривають усі чотири Євангелія. Вони вміщені на лівому боці (повній сторінці) розвороту аркушів перед текстом.Мініатюри Пересопницького Євангелія виконані за традиційною композицією іконографічного сюжету "Євангеліст за роботою", проте мають певні відмінності.

2. Острозький замок: Кругла (Нова) вежа. Кінець XVI ст.

Острозький замок, розбудова якого припадає на кінець XIV - XVI ст., Був одним з найнеприступніших приватних замків Волині. На другу половину XIV ст. припадає спорудження першої кам'яної будівлі замкового комплексу Острога - так званої "Вежі Мурованої". ВСона височить в південно-східній частині дитинця. "Вежа Мурована" належить до оборонних, проте відрізняється від волинських сторожових веж тим, що, окрім оборонної, виконувала ще житлову та господарську функції. До кінця XVI ст. комплекс споруд Острозького замку об'єднано в єдину фортифікаційну систему. ЦЕй ансамбль складався з "Вежі Мурованої" - найстарішої частини замку, північної стіни Богоявленської церкви, а також спорудженої наприкінці XVI ст. Круглої, або Нової вежі.

3. Ансамбль площі Ринок у м. Львів. Чорна кам'яниця. Кінець XVI ст.; будинок Корнякта. 1580 р.

Чорна кам’яниця (пл. Ринок, 4) - один із найкращих зразків житлової ренесансної архітектури у Львові. Авторами будинку вважають П. Барбона і П. Римлянина: ідеться про два поверхи, споруджені 1588-1589 рр. для купця Т. Альберті; архітектор надбудованого наприкінці 16 ст. третього поверху - П. Красовський. Назву Чорна Кам’яниця пам’ятка отримала в середині 19 ст., оскільки камінь-вапняк, з якого складено фасад, потемнів і став чорним. За свою тривалу історію кам’яниця зазнала багатьох змін, проте вони не затьмарили її ренесансного вигляду. Вікна й нині прикрашає білокам’яне різьблення з мотивами листя аканта і виноградної лози.

Будинок на площі Ринок, який носить ім’я Корнякта, - найошатніша житлова будівля в місті за тих часів, а також найвидатніша пам’ятка світського ренесансного будівництва у Львові. Будинок Корнякта (пл. Ринок, 6) - єдина тогочасна споруда в житловій забудові міста, зведена на двох будівельних ділянках, що дало змогу розпланувати внутрішній двір з відкритими аркада- ми-лоджіями, які оточують подвір'я з трьох сторін. Тому пам’ятку ще називають палацом Корнякта. Будинок звів у 1580 р. архітектор Петро Барбон за участю Павла Римлянина. Споруда зазнала пізніших перебудов, але не втратила самобутності. 

4. Євангеліст Лука: гравюра з львівського «Апостола». 1574 р.

Зображення євангеліста Луки з фронтисписа (сторінка з малюнком, уміщена на початку книжки, перед титулом (першою сторінкою книги)) та друкарська марка Івана Федорова з львівського «Апостола» 1574 р. започатковують нове мистецьке явище - книжкову гравюру. У фронтисписі львівського «Апостола» використано ренесансну рамку з архітектурним мотивом попереднього московського видання «Апостола» 1564 р., проте центральну частину де зображено євангеліста Луку якому богословська традиція приписує авторство канонічних «Діянь і послань апостольських» (скорочено «Апостол»), зроблено нову Зображення євангеліста Луки у львівському виданні виконане за рисунком знаного львівського маляра Лавріна Пухали, тож відображає місцеві іконографічні та стилістичні особливості. 

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

1. Ансамбль Успенської церкви у м. Львів: церква Успіння. 1591-1629 рр.; вежа Корнякта. 1572-1578 рр.; каплиця Трьох Святителів. 1578 р.

Ансамбль Успенського братства, який складається з Успенської церкви, каплиці Трьох Святителів, дзвіниці (вежі Корнякта), є найвідомішим серед пам'яток тогочасного ренесансного церковного будівництва Львова. Успенську церкву спроектовано як одноапсидну базиліку. Автором проекту і керівником будівельних робіт був італієць Павло Римлянин - з ним Успенське братство у 1591 р. уклало договір про будівництво. Поряд з Успенською церквою та каплицею Трьох Святителів височіє 65-метрова вежа Корнякта. За досконалістю і красою форм вона не поступається найкращим зразкам європейської архітектури того часу. Вежа чотириярусна, квадратна в плані, завершена бароковим шоломом. Спершу вежа-дзвіниця була триярусною. Після пожеж 1672 р. та 1695 р. вежу відбудували, спорудивши четвертий ярус з бароковим завершенням. Її будував у 1572-1578 рр. архітектор Петро Барбон на кошти К. Корнякта. 

2. Ансамбль кафедрального костелу у м. Львів: каплиця Боїмів. 1609-1617 рр.

Каплиця Боїмів є втіленням найяскравіших рис ренесансної архітектури доби. Імена творців каплиці точно не відомі. Історія зберегла лише ім’я замовника - одного з найбагатших патриціїв середньовічного Львова Георгія Боїма. Оздоблена розкішним різьбленням, у якому поєднуються біблійні сюжети, реалістичні зображення-портрети, витончені орнаменти з виноградних Грон і квітів аканта.

3. Портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622 р.

На портретній гравюрі з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) козацького керманича, запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного зображено верхи на коні, з гетьман-ською булавою. Це зображення було першим українським світським портретом у гравюрі, першим в українському мистецтві кінним портретом. Гравюра роботи невідомого українського художника, сучасника гетьмана, є цінним історичним джерелом як єдине достовірне графічне зображення П. Конашевича, яке дає можливість уявити зовнішність гетьмана в останні роки його життя.

4. Замок у с. Підгірці (Львівська обл.). 1635-1640 рр.

Замок у селі Підгірці Бродівського району Львівської області є найдовершені- шим зразком палацової архітектури 17 ст. в Україні. У ньому поєднано риси архітектури ренесансних палаців та нових для того часу бастіонних укріплень. Замок засвідчує еволюцію в будівництві магнатських резиденцій: від суворих оборонних замків до розкішних палаців. Оборонні палаци - так називають подібні споруди - здебільшого будували для відпочинку магнатів-воєначальників. Будівництво замку тривало протягом 1635-1640 рр. Проєктував замок французький інженер Гійом Левассер де Боплан, а будівельними роботами керував італієць Андреа дель Аква.

5. Іллінська церква в с. Суботів. Реконструкція. 1656 р.

Іллінська церква в Суботові на Черкащині є однією з найдовершеніших архітектурних пам’яток українського бароко. Вона збудована коштом Богдана Хмельницького в родовому маєтку як його замковий храм і майбутня усипальниця. У ній великого гетьмана й поховано. За свідченням Павла Алепського, який відвідав Суботів 3 серпня 1656 р. зі своїм батьком, антіохійським патріархом Макарієм, церква ще будувалася: «...Гетьман, щоб збільшити пишність палацу, будує проти нього, на пагорбі, кам'яну церкву на честь Святого Іллі-пророка».