Характеристика пам'яток архітектури та образотворчого мистецтва, обов'язкових для розпізнавання абітурієнтами

СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

1. Браслет з меандровим орнаментом. Мізинська стоянка

Мізинська стоянка розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин, Коропського району, Чернігівської області. Датується віком близько 18 000 років до н.е. Однією з найхарактерніших особливостей діяльності носіїв культури стали неймовірно талановиті вироби з кісток мамонта та перші відомі у світі орнаменти та символи, нанесені на вироби: перший у світі ансамбль музичних інструментів, браслети з кісток мамонта, на яких, як вважають дослідники, вирізані перший зафіксований календар та ще низка неймовірних знахідок. 

Стоянка була відкрита восени 1907 р. на подвір'ї козака Кошеля з села Мізин, де було знайдено якісь великі кістки. Новина швидко поширилася й зацікавила археологів. Як з'ясувалося згодом, тут було поселення давніх людей (кроманьйонців пізнього палеоліту). За 100 років дослідження археологи відкопали 5 круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на "чуми" північних народів: вони були споруджені з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин, а ззовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них знаходилися місця обробки каменю та кісток. Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Один із браслетів вкритий першим відомим зображенням меандру, інший — вкритий першим відомим свастичним зображенням. Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамонта, зігнутих у невідомий науці спосіб.

Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), після аналізу яких стало зрозуміло, що це - музичні інструменти, які застосовувалися під час ритуалів. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи.

Джерело: http://starozytnosti.blogspot.com/2013/02/blog-post_868.html

2. Кераміка трипільської культури

Найбільш прикметною для трипільської культури (IV - III ст. до н.е.)  була її кераміка, адже Трипільська культура не залишила по собі ані величних храмів, ані кам'яних палаців, її матеріальна спадщина схована в землі. Незважаючи на доволі тонкі стінки, трипільський посуд був доволі міцним. Орнамент трипільських глечиків і мисочок мав вигляд спіралі в поєднанні з зображеннямт сонця, місяця, тварин і рослин. Через цей барвистий і цікавий розпис Трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки, яка вражає досконалістю форм і орнаментації.
Ще одним із досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика - різні за стилем і формою жіночі та чоловічі зображення, у яких утілено образи божеств, що уособлюють ідею родючості й загального добробуту. Інший тип фігурок - більш реалістична жіноча фігура, уже з позначеними, але не до кінця доведеними ногами. Третій тип - постать жінки, яка сидить. Призначені вони були для ритуальної мети й пов'язувалися з культом жінки-матері.

3. Золота пектораль із кургану Товста Могила. IV ст. до н.е.

Скіфська золота пектораль вважається поряд із скарбами Тутанхамона найбільшою археологічною знахідкою XX ст., шедевром світового мистецтва. Її знайшов археолог Б.М.Мозолевський у 1971 році в скіфській могилі царя, в кургані Товства Могила біля міста Покрова (в минулому - Орджонікідзе), Дніпропетровської області. Пектораль - нагрудна прикраса скіфського царя IV ст. до н.е. - вагою 1148 грамів, 30,6 см в діаметрі, виконана із золота 958 проби в техніці литва із застосуванням паяння, карбування, зерні, скані та інкрустації кольоровими емалями. Майже відразу після її виявлення за особистим розпорядженням В.В.Щербицького золота пектораль, як безцінна археологічна знахідка, була перевезена до Києва, де й зберігається по сей день в музеї історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України).

Латинське слово "пектораліс" означає "нагрудний". Проте, не кожну нагрудну прикрасу називали пектораллю, а лише ту, яку мали право носити єгипетські фараони, римські імператори, інші високі чиновники Стародавнього світу. На думку вчених, ця пектораль була виготовлена грецькими майстрами-торевтами (граверами, ювелірами) на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV ст. до н.е. в ювелірних майстернях Афін чи Пантікапея. Надзвичайна краса й ювелірна цінність пекторалі з Товстої Могили свідчать про могутність Скіфського царства. Археологи пов'язують скарби Товстої Могили з часом правління Скіфією царя Атея.

Композиційно пектораль — це три рогоподібні яруси, з’єднані між собою скрученими «ланцюжками» золотих порожніх трубочок. На кінцях — крихітні литі голівки левів. Леви тримають в пащах кільця для шнурка, за допомогою якого цар вішав прикрасу на шию.

У нижньому ярусі — жорстока боротьба травоїдних тварин із хижаками. Особливим драматизмом наповнена боротьба коней з кровожерливими грифонами. А от лев і леопард напали на дикого кабана і оленя, пси женуться за зайцем. А у верхньому ярусі пекторалі — спокій і лад. У центрі двоє чоловіків шиють одяг. Справа — кобила із лошам, корова із телям, вівця, коза із козеням і злітаючий птах. Хлопець, підібравши під себе ноги (по східному звичаю) доїть вівцю. Ліворуч — ті ж тварини з молодим приплодом (але в іншій композиції), а юний скіф, подоївши вівцю, затикає амфору з молоком зірваною травою: так зберігали молоко від швидкого скисання. Обличчя людей на пекторалі вельми індивідуальні. Не виключено, що це портрети замовників.Точною й довершеною є кожна золота скульптурка, — і, вочевидь, створена з натури. Навіть амфора, куди збирає молоко юний дояр, цілком конкретна. Такі посудини виготовляли тільки в Криму.

Використана інформація: http://museum.dp.ua/pektoral.html

4. Золотий гребінь з кургану Солоха

Відомий у світі витвір ювелірного мистецтва грецьких ремісників на скіфську батальну тему. Відноситься до V - початку IV ст. до н.е.
Гребінь знайдено під час археологічних розкопок на початку XX ст. у скіфському кургані Солоха на Запоріжжі. Висота пам'ятки 12,3 см, ширина - 10,2 см, вага - 294,1 г.  Гребінь має дев'ятнадцять чотиригранних зубців. Його верхня частина прикрашена фігурками лежачих левів.Над левами зображено трьох воїнів: один - верхи на коні долає іншого воїна, який нападає на нього спереду; його поранений кінь лежить під ногами вершника. Третій воїн із мечем поспішає на допомогу вершникові. Усі фігурки, а також окремі деталі обладунку відлито й докарбовано окремо, а потім спаяно та відшлифовано.

5. Збруцький ідол

У 1848 році у річці Збруч біля с. Личківці (нині село Гусятинського району на Тернопільщині) знайдено язичницького ідола, який отримав назву за місцем знахідки. Це чотиригранний стовп з вапняку висотою 2,57 м, з витесаним зображенням чотириликої голови, тулуба з трьох ярусів. Він є втіленням язичницьких уявлень слов'ян про будову Всесвіту. Слов'яни вірили, що Всесвіт складається з трьох світів: неба - світу богів, земного світу людей та підземного світу. Збруцький ідол зберігається у Краківському археологічному музеї.

6. Херсонес Таврійський

Територію стародавнього грецького міста Херсонес археологи досліджують ось уже 180 років. За цей час відкрито більше третини міста й знайдено понад 200 тис. пам'яток. з-поміж знахідок чимало унікальних: присяга громадян Херсонеса, викарбувана на камені, твори  мистецтва, різноманітне хатнє начиння. Добре збереглися споруди театру й жител, фортечні стіни, храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, рибозасолювальне обладнання, колодязі. Нині на території давнього міста створено Національний заповідник "Херсонес Таврійський".
Як і кожне велике місто, Херсонес був оточений міцними оборонними мурами з вежами та мав укріплену гавань. Усередині місто поділялось на квартали, які складалися з 3-4 садиб. У центрі міста була розташована головна площа-агора, поряд із нею - священне місце з храмами, капищами, жертовниками. Навколо головної площі споруджували важливі громадські споруди. У деяких містах їх розташовували на украпленому пагорбі - акрополі. Вулиці були прямими й перетиналися під прямим кутом. Їх забруковували каменем або череп'ям. У місті було кілька громадських лазень-терм, водогін, каналізація. Будинки зводили з каменю, стіни тинькували, дах накривали черепицею.

РУСЬ-УКРАЇНА (КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА)

1. Софійський собор у м. Київ. Перша половина XI ст. Сучасний вигляд

Софійський собор у Києві - перлина давньоруської архітектури, найвеличніша споруда стольного граду й усієї держави. Це найдавніший християнський храм, що зберігся на східнослов'янських теренах. Літописні джерела, а також свідчення "Слова про Закон і Благодать" митрополита Іларіона не полишають сумнівів у тому, що будівничим Софії Київської, як і всього нового міста, був князь Ярослав Мудрий. Писемні джерела подають дві дати заснування собору: 1017 р. та 1037 р. Софійський собор будували як головний храм держави, який було призначено не лише для богослужінь, а й проведення найурочистіших державних церемоній.

На межі XVII - XVIII ст. за часів гетьмана Івана Мазепи Софію перебудовано. "Вбраний у барокові шати" собор набув вигляду, який у своїх основних рисах зберігається донині. Софійський собор в XI ст. був увінчаний 13 банями, що утворювали пірамідальний силует. На межі XVII - XVIII ст. за часів гетьмана Івана Мазепи Софію перебудовано. Над собором звели 6 новихбань, і їх стало 19. Баням надали грушоподібної форми. Фасади потинькували і побілили, бані позолотили.

2. Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів. 1036 р. Сучасний вигляд

Спасо-Преображенський собор у Чернігові - єдина мурована пам'ятка Лівобережної України часів розквіту Русі-України, що збереглася до наших днів у первісному, хоча й дещо перебудованому вигляді. На час смерті Мстислава Володимировича у 1036 році, згідно з літописом, "церкву святого Спаса" зведено а висоту до рівня, якого міг досягти рукою вершник на коні (до 4 метрів)

3. Успенський собор Києво-Печерської лаври. 1073 - 1078 рр. Сучасний вигляд

Головну церкву найавторитетнішого монастиря Русі-України заклав навесні 1073 року преподобний Феодосій Печерський, на той час ігумен Печерського монастиря. "Велика Церква Печерська" - так називали її печеряни - започаткувала нову сторінку архітектури старокиївської традиції. З будівництвом Успенського собору остаточно утвердився тип церкви, що панував і за наступних часів - однобанний, тринавний, хрещатий у плані храм. Будівельні роботи завершено в 1078 році. У 20-х рр. XVIII ст. храм отримав новий вигляд і нові архітектурні риси: церква колись скромних розмірів, зведена за візантійською традицією, перетворилася на величну, розкішно декоровану споруду. Саме тоді склався той бароковий архітектурний ансамбль монастиря, що зберігся до 40-х рр. XX ст. 3 листопада 1941 р. Успенський собор був висаджений в повітря. Руйнація собору завдала непоправної шкоди не лише архітектурному ансамблю Заповідника, а й історичному обличчю Києва.

Сучасна версія причини руйнування собору розповідає, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор було таємно заміновано саперною командою спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвано. Деякі сучасні публіцисти, згідно з радянською офіційною версією 1960-х років, досі приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі. Собор було відбудовано 2000 року. З часу освячення храму в ньому відбуваються урочисті відправи в дні великих церковних свят.

4. Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в м. Київ. 1108 - 1113 рр. Сучасний вигляд

Храм збудував упродовж 1108 - 1113 рр. великий князь київський Святополк-Михайло Ізяславович (онук Ярослава Мудрого) за зразком Успенської соборної церкви Києво-Печерського монастиря - він являв собою зменшені й трохи спрощену її копію. Усередині собор був оздоблений мозаїками й фресками, які так само наслідували розписи Успенського собору. Михайлівський Золотоверхий собор відомий як останній храм Києва і всієї Русі-України, інтер'єр якого, окрім фресок, прикрашали ще й мозаїки. Унаслідок масштабного будівництва в першій половині XVIII ст. архітектурне оздоблення собору набуло барокових рис; храм став семибанним. У 1937 р. під час так званої "безбожної п'ятирічки" храм висадили в повітря. Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки перевезли до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» перенесли до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. 

Собор відновлено до 200-річчя Різдва Христового у 199 році у барокових формах XVIII ст. Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був Олесь Гончар, меморіальну дошку якому відкрито 17 травня 2011 року на будівлі собору. Відкриття собору відбулося на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир.

5. П'ятницька церква в м. Чернігів. Кінець XII - початок XIII ст.

П'ятницька церква в Чернігові, споруджена наприкінці XII ст., - найяскравіший зразок нового, оригінального архітектурного напряму, втіленого в однобанних храмах пірамідальної побудови. Через витонченість форми та пропорцій дослідники порівнюють П'ятницьку церкву з сучасним їй літературним шедевром - "Словом о полку Ігоревім", називаючи поемою в архітектурі. Споруджена церква на Чернігівському посаді, біля торговельної площі. Освячена на честь святої великомучениці Параскеви (П'ятниці) - покровительки торгівлі, сільського господарства, сім'ї. Храм зазнав чимало руйнувань і перебудов. Вперше — у 1239 році під час нашестя монголо-татар. Перебудована в 1670 р. В роки Другої світової війни зруйнована. Протягом 1943-45 рр. було проведено консерваційні роботи, а в 1962 р. завершено реставрацію в гаданому первісному вигляді.

6. Вишгородська ікона Богородиці

Шедевр візантійського малярства Вишгородська ікона Богородиці привезена до Києва з Константинополя, очевидно, в середині 30-х рр. XII ст. До 1155 року ікона перебувала у Вишгороді - одній із резиденцій київських князів. 1155 року син Юрія Долгорукого володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та, викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її спочатку до своєї резиденції в селі Боголюбово, а пізніше - до Володимира-на-Клязьмі, де вона стала головною святинею збудованого цим князем Успенського собору. Відповідно, ікону почали називати «Володимирська». Від стародавнього малярства збереглися лише голови Богородиці й Христа і невелика частина постаті Христа.

7. Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерськими

Ікона Богородиці зі святими Антонієм і Феодосієм Печерськими, знайдена у Свенському  Успенському монастирі поблизу м. Брянськ (нині - територія Росії), є найдавнішою з відомих ікон київської мистецької школи. Створена вона в іконописній майстерні Києво-Печерського монастиря. Зіставлення з михайлівською мозаїкою "Євхаристія" дає підсави припускати, що створено пам'ятку на початку XII ст., а не наприкінці XIII ст., як вважали раніше. На іконі зображено Богоматір на престолі з немовлям. Обабіч неї - засновники Києво-Печерської Лаври Антоній і Феодосій.

8. Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору в м. Київ. Перша половина XI ст.

У Софійському соборі зберігся найбільший в світі комплекс автентичних, першої половини XI ст. мозаїк (260 кв. м) та фресок (3000 кв. м).

На мозаїці Богоматері Оранти зображено Богоматір, яка здіймає до небес руки й підносить до Сина невпинну молитву за людей: Оранта - та, що молиться. Ця велична мозаїчна постать є першим в історії українського мистецтва монументальним зображенням Богородиці, яка започатковує національну богородичну іконографію.

Окрім мозаїки Богоматері Оранти, Софійський собор прикрашають грандіозна постать Христа ВСедержителя у головній бані, мозаїки апостолів, святителів та інших святих, зображених на сяючому золотому тлі.

9. Мініатюра "Євангеліст Лука" з Остромирового Євангелія. 1056 - 1057 рр.

Остромирове Євангеліє є найдавнішою точно датованою (з тих, що дійшли до нас) і найвизначнішою за мистецьким оздобленням пам'яткою писемності не тільки східних слов'ян, а й усього слов'янського світу. Створили цю книгу (переписали) в київському великокнязівському скрипторії писар, дяк Григорій, та його помічник на замовлення новгородського посадника Остромира, родича великого київського князя Ізяслава Ярославича, впродовж неповних семи місяців (21 жовтня 1056 року - 12 травня 1057 року), про що свідчить спеціальний запис. Мініатюру євангеліста Луки подано на звороті 87-го аркуша.

10. Мініатюра "Родина князя Святослава Ярославовича" з "Ізборника". 1073 р.

Серед мініатюр у найдавніших книгах, що збереглися донині, надзвичайно цінною (як історичне джерело) є сторінкова мініатюра на звороті другого аркуша "Ізборника Святослава" 1073 року, на якій зображено князя Святослава, сина Ярослава Мудрого, із родиною - один з перших групових портретів в українській спадщині. Дослідники вважають, що "Ізборник" 1073 року був переписаний не для князя Святослава, а для його брата Ізяслава, який під час написання книги ще посідав київський стіл. Захопивши Київ, Святослав наказав витерти в тексті "Похвали князеві" на звороті 263-ї та на 264-й сторінці ім'я брата і вписати своє. На першому плані мініатюри - князь Святослав і його дружина, перед якою стоїть їхній маленький син. У другому ряду - четверо дорослих синів Святослава.

КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ (ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА). МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА

1. Успенський собор у м. Володимир. 1160 р. Сучасний вигляд

Успенський собор у Володимирі - один із небагатьох найдавніших храмів Русі, що зберігся до наших днів на теренах Волині. Храм подібний до будівель Києва та Чернігова XII ст. (взірцем, за яким його збудовано, була Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря), проте з відмінностями: стіний стовпи собору тонші, пропорції інші. Збудовано Успенський соор з ініціативи князя (тоді волинського, а від 1167-1168 - великого київського) Мстислава Ізяславовича - правнука Володимира Мономаха, батька Романа Мстиславовича. 1160 р. храм осяченовін став кафедральним.

2. Церква святого Пантелеймона поблизу м. Галич. Кінець XII ст.

Церква святого Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу сучасного Галича, що виник на початку XIV ст. за 5 км на південь від зруйнованого монголами давнього Галича, - один з небагатьох храмів княжої доби і єдиний у Галичі, який зберігся до наших днів: збереглися, зокрема, стіни від 3 до 5 м заввишки, західний і південний портали і три апсиди. Церкву збудовано близько 1200 р. Граффіті на фасадах будівлі, досліджені на початку XX ст., дали підстави для висновку, що фундатором храму був "Самодержець всієї Руської землі", засновник Галицько-Волинської держави князь РОман Мстиславович. 

3. Холмська ікона Богородиці. XII ст.

Чудотворна ікона Божої Матері Холмської - найдосконаліша за мистецьким рівнем візантійська ікона константинопольської школи XII ст., збережена в Україні. На думку дослідників, ікона потрапила до Холма в період заснування й розбудови міста в 40-х рр. XIII ст. за князя Данила Романовича і від XVII ст. відома як Холмська ікона Богородиці. 

Найдраматичнішим в історії реліквії стало ХХ ст. Під час Першої світової війни ікону вивезли з Холма до Москви, потім до Києва. Згодом, щоб уникнути конфіскації у період войовничого атеїзму, її розібрали на три окремі дошки і переховували у різних родинах. У 1943 р. стараннями митрополита Іларіона (Огієнка) святиню повертають до Холма, де вона пробула до літа 1944 р. Понад п’ятдесят років образ Богородиці таємно зберігала родина православного священика з Холма Гавриїла Коробчука, переселеного в Україну. У 2000 р. його дочка Надія Горлицька передала Холмську чудотворну ікону Богородиці до Волинського краєзнавчого музею.

4. Дорогобузька ікона Богородиці. Остання третина XIII ст. 

Дорогобузька ікона Богородиці, створена в останній третині XIII ст. на Волині, є найвидатнішою та найхарактернішою пам'яткою малярської культури Галицько-Волинського князівства. На іконі зображено Богородицю, яка тримає Ісуса на лівій руці, правою вказуючи на нього. Монументальні розміри (збереглися лише фігури Богородиці та Христа) вказують, що це була ікона заввишки до 1,5 м.

РУСЬКІ УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ. КРИМСЬКЕ ХАНСТВО

1. Верхній замок у м. Луцьк. Друга половина XIV - XV ст.

Найвизначніша пам'ятка замкового будівництва в Україні. Один з найдавніших, найбільших і найкраще збережених в Україні замків, своєрідний символ литовської доби в історії України. Це найпотужніша фортеця на території Волині й перша в тих землях мурована фортеця з кількома вежами. У плані замок - нерегулярний трикутник , обмежений 12-метровими стінами  трьома вежами - Надбрамною (В'їзною), Стировою (Свидригайловою) та Владичою, які височать над мурами. Надбрамна та Стирова вежі мали майже однакову висоту - 27 м. Найнижчою була третя вежа - Владича, нині її висота становить 14 м. Будівництво мурованого Верхнього замку розпочалося в XIV ст. за князювання на Волині Любарта Гедиміновича (1340 - 1383 рр.) на місці старого дерев'яного.

2. Костел святого Варфоломія в м. Дрогобич. 1392 - XV ст.

Костел святого Варфоломія в Дрогобичі є одним з найкращих готичних храмів на галицьких землях. Будівництво розпочалося у 1392 р., завершилося в першому десятиріччі XV ст. Наприкінці XV ст. костел горів, після чого був відновлений і у 1511 р. освячений. У 1548 р. його оточено валом, ровом і парканом, збудовано кілька дерев'яних башт і одну муровану. За планом схожий на кафедральний костел у Львові без пізніших прибудов.

3. Хотинська фортеця

Хотинська фортеця - неприступна твердиня в середній течії правого берега Дністра (Чернівецька область). У плані фортеця - неправильний овал з мурами завтовшки в деяких місцях до 5 м) і п'ятьма вежами. Висота мурів сягає 40 м. Найдавніша мурована частина Хотинської фортеці збудована в XIII ст. Великі будівельні роботи в замку велися за молдовського господаря Штефана III Великого (1457 - 1504), адже замок був центром однієї з волостей Молдовського князівства. Саме тоді фортеця набула грандіозного вигляду: збільшилася її площа, прибудовано нові ділянки мурів, тощо.

4. Кам'янець-Подільська фортеця

Серед численних оборонних споруд Подільська фортеця вважалася однією з найнеприступніших. Комплекс її будівель на високому скелястому березі річки Смотрич формувався протягом століть. Перші укріплення на місці фортеці постали ще в XI ст. . Фортеця або Старий замок, належала до системи укріплень міста: Старий замок був головним її форпостом. Від кінця XV ст. до середини XVI ст. тривала модернізація укріплень з дерев'яних на кам'яні - потовщенням та підвищенням стін, будівництвом нових веж, тощо. В описі 1544 р., коли перевірялися роботи, які виконав в замку військовий інженер й архітектор Йов Претвич, про замок йдеться вже як про мурований. У середині XVI ст. Старий замок набув вигляду, близького до сьогоднішнього.

5. Покровська церква-фортеця в с. Сутківці. 1476 р.

Покровська церква в с. Сутківці на Поділлі (село Ярмолинецького району Хмельницької області) - найвідоміший та найдосконаліший оборонний храм України, унікальна за архітектурними якостями споруда, яка не має аналогів в нашій державі.  Роком спорудження церкви вважають 1476 р.: ця дата була виявлена на одному з дзвонів. Нижній поверх споруди використовували як церкву, верхній пристосований для оборони.

6. Замок Паланок (Мукачівський замок). XIV - XVIII ст.

Один із найбільших оборонних комплексів Східної Європи, що цілком зберігся до наших днів. Замок розташований на горі висотою 68 м., він займає площу 14 тис. м. кв. Складається з трьох частин і розміщений на трьох терасах. Найстаріший - Верхній замок (XIV - XVI ст.) - розташовано на вершині гори. Упродовж 1396 - 1414 рр. подільський князь Федір Коріятович з литовської династії Гедиміновичів на місці старого дерев'яного замку побудував новий, кам'яний, зробивши його своєю резиденцією. Протягом XV - XVI ст. замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині спорудили великий палац. Навколо Замкової гори ще в XVI ст. був викопаний водяний рів, укріплений дубовим частоколом - паланком. Звідси, власне, й пішла назва замку.

7. Вірменський собор у м. Львів. 1363 р.

Вірменський собор Успіння Богородиці у Львові збудовано 1363 р. коштом заможних вірменських купців. Храм - перша львівська споруда, яка, попри пізніші добудови, досить добре зберегла первісний вигляд. Джерела називають будівничим храму Дорінґа. Споруджений у традиціях вірменської національної архітектури, перенесеної на львівський ґрунт. З давньою галицькою архітектурою храм зближує хрестобанний план і техніка мурування з тесаного білого каменю.

8. Генуезька фортеця в м. Судак. XIV - XV ст.

Генуезька фортеця в Судаку (італійська назва - Солдайя) яскраво демонструє характерні форми оборонного будівництва XIV - XV ст. Вона розташована на стратегічно вигідному місці - на скелястій горі висотою 150 м., яка уривається з боку моря. Дві глибокі балки біля підніжжя гори були перетворені на оборонні рови. Частково використавши залишки давніших укріплень, у 1371 році італійці з міста Генуї - тодішні господарі міста - розпочали будівництво нової фортеці. Вони звели могутню фортецю з трьома лініями оборони, що захищали місто й порт.

9. Бахчисарайський історико-культурний заповідник XVI - XVIII ст.

Ханський палац у Бахчисараї - єдиний зразок кримськотатарської палацової архітектури. Палацовий комплекс складається з багатьох споруд, найзначнішими з яких є головний корпус, гарем, корпус для свити, корпус для варти, ханська кухня, корпус стаєнь, бібліотечний корпус, Соколина башта, Велика мечеть, тощо. Бахчисарайський палац нагадує султанський палац у Стамбулі.

Ханський палац у Бахчисараї - родова резиденція династії Гіреїв, правителів Кримського ханства. Будівництво палацу почалося після перенесення резиденції кримських ханів у Бахчисарай.. Упродовж двох з половиною століть (від 1532 до 1783 рр.) палац був центром політичного, духовного та культурного життя держави кримських татар. За ті два з половиною століття, які палац слугував резиденцією кримських ханів, його зовнішній вигляд зазнав істотних змін.

10. Ікона святого Юрія Змієборця із с. Станиля поблизу м. Дрогобич

Пам'ятка є хрестоматійним взірцем візантійського канону в історії українського мистецтва. На іконі кінця XIV ст. із церкви собору Йоакима й Анни в с. Станиля на Львівщині (92,5х69,0) зображено юного вершника на вороному коні. Вершник у спокійній позі, і лише розвіяний плащ вказує на рух. Ударом довгого тонкого списа святий убиває змія. Образ Юрія Змієборця сприймається як апофеоз мужнього героїчного подвигу, як символ добра, що перемагає зло. Унікальність цієї пам'ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятком в українській іконографічній традиції.

11. Ікона Богородиці з пророками з церкви у с. Підгородці

Ікона Богородиці з Дмитрівської церкви с. Підгородці (Львівська обл.) створена в другій половині XV ст., належить до спадщини перемишльської школи українського малярства і є найдавнішою українською іконою Похвали Богородиці (Богородиці з пророками), у якій класичний образ Одигітрії (ікона є найдавнішим в Україні відтворенням зразка Дорогобузької Богородиці) доповнено пророками із сувоями з написаними на них текстами пророцтв про Воплочення*. 

* Воплочення - поєднання Божого Сина з людською природою (людським родом).

12. Церква зішестя Святого Духа в селі Потелич. 1502 р.

Церква зішестя Святого Духа в селі Потелич Жовківського району Львівської області - найдавніша пам'ятка народної архітектури та монументального мистецтва галицької школи. Це тридільний дерев'яний двоверхий храм, один із найстаріших зі збережених в Україні: його збудовано в XVI ст. (називають дату 1502 р.) коштом гончарів Потелича на місці попереднього храму.

13. Ікона Олексія Горошковича "Успіння Богородиці". 1547 р.

Ікона "Успіння Богородиці" з Собору архангела Михаїла в Смільнику (тепер на території Польщі) - перша ікона в історії українського мистецтва  з авторським підписом. Її створив у 1547 р. Олексій Горошкович - священник, український маляр з перемишльської родини малярів. Композиція ікони побудована із залученням апокрифічних легенд про перенесення ангелами на хмарах розсіяних по світу апостолів. У центрі Богородиця, одягнена в синьо-сіру туніку й вишневий мафорій, спочиває на ложі, за нею стоїть Ісус, який прийшов по душу матері (Христос тримає душу в руках у вигляді сповитої дитини). Угорі Богородиця вже сидить на троні, а ангели перед нею розкривають небеса. Ікона зберігається в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.

1. Мініатюри Перексопницького Євангелія. 1556 - 1561 рр.

Пересопницьке Євангеліє - рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва середини XVI ст., яку визначають як найвидатніше досягнення книжкового мистецтва й найдосконаліший приклад ренесансної рукописної книги в Україні. Працю над рукописом розпочато 1556 року в с. Двірець на Хмельниччині в Троїцькому монастирі, а завершено в 1561 у Пречистенському монастирі м. Пересопниці - це волинське містечко й дало назву книзі (тепер село Рівненського району Рівненської області). Рукопис прикрашають чотири мініатюри: зображення євангелістів за роботою, які відкривають усі чотири Євангелія. Вони вміщені на лівому боці (повній сторінці) розвороту аркушів перед текстом.Мініатюри Пересопницького Євангелія виконані за традиційною композицією іконографічного сюжету "Євангеліст за роботою", проте мають певні відмінності.

2. Острозький замок: Кругла (Нова) вежа. Кінець XVI ст.

Острозький замок, розбудова якого припадає на кінець XIV - XVI ст., Був одним з найнеприступніших приватних замків Волині. На другу половину XIV ст. припадає спорудження першої кам'яної будівлі замкового комплексу Острога - так званої "Вежі Мурованої". ВСона височить в південно-східній частині дитинця. "Вежа Мурована" належить до оборонних, проте відрізняється від волинських сторожових веж тим, що, окрім оборонної, виконувала ще житлову та господарську функції. До кінця XVI ст. комплекс споруд Острозького замку об'єднано в єдину фортифікаційну систему. ЦЕй ансамбль складався з "Вежі Мурованої" - найстарішої частини замку, північної стіни Богоявленської церкви, а також спорудженої наприкінці XVI ст. Круглої, або Нової вежі.

3. Ансамбль площі Ринок у м. Львів. Чорна кам'яниця. Кінець XVI ст.; будинок Корнякта. 1580 р.

Чорна кам’яниця (пл. Ринок, 4) - один із найкращих зразків житлової ренесансної архітектури у Львові. Авторами будинку вважають П. Барбона і П. Римлянина: ідеться про два поверхи, споруджені 1588-1589 рр. для купця Т. Альберті; архітектор надбудованого наприкінці 16 ст. третього поверху - П. Красовський. Назву Чорна Кам’яниця пам’ятка отримала в середині 19 ст., оскільки камінь-вапняк, з якого складено фасад, потемнів і став чорним. За свою тривалу історію кам’яниця зазнала багатьох змін, проте вони не затьмарили її ренесансного вигляду. Вікна й нині прикрашає білокам’яне різьблення з мотивами листя аканта і виноградної лози.

Будинок на площі Ринок, який носить ім’я Корнякта, - найошатніша житлова будівля в місті за тих часів, а також найвидатніша пам’ятка світського ренесансного будівництва у Львові. Будинок Корнякта (пл. Ринок, 6) - єдина тогочасна споруда в житловій забудові міста, зведена на двох будівельних ділянках, що дало змогу розпланувати внутрішній двір з відкритими аркада- ми-лоджіями, які оточують подвір'я з трьох сторін. Тому пам’ятку ще називають палацом Корнякта. Будинок звів у 1580 р. архітектор Петро Барбон за участю Павла Римлянина. Споруда зазнала пізніших перебудов, але не втратила самобутності. 

4. Євангеліст Лука: гравюра з львівського «Апостола». 1574 р.

Зображення євангеліста Луки з фронтисписа (сторінка з малюнком, уміщена на початку книжки, перед титулом (першою сторінкою книги)) та друкарська марка Івана Федорова з львівського «Апостола» 1574 р. започатковують нове мистецьке явище - книжкову гравюру. У фронтисписі львівського «Апостола» використано ренесансну рамку з архітектурним мотивом попереднього московського видання «Апостола» 1564 р., проте центральну частину де зображено євангеліста Луку якому богословська традиція приписує авторство канонічних «Діянь і послань апостольських» (скорочено «Апостол»), зроблено нову Зображення євангеліста Луки у львівському виданні виконане за рисунком знаного львівського маляра Лавріна Пухали, тож відображає місцеві іконографічні та стилістичні особливості. 

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

1. Ансамбль Успенської церкви у м. Львів: церква Успіння. 1591-1629 рр.; вежа Корнякта. 1572-1578 рр.; каплиця Трьох Святителів. 1578 р.

Ансамбль Успенського братства, який складається з Успенської церкви, каплиці Трьох Святителів, дзвіниці (вежі Корнякта), є найвідомішим серед пам'яток тогочасного ренесансного церковного будівництва Львова. Успенську церкву спроектовано як одноапсидну базиліку. Автором проекту і керівником будівельних робіт був італієць Павло Римлянин - з ним Успенське братство у 1591 р. уклало договір про будівництво. Поряд з Успенською церквою та каплицею Трьох Святителів височіє 65-метрова вежа Корнякта. За досконалістю і красою форм вона не поступається найкращим зразкам європейської архітектури того часу. Вежа чотириярусна, квадратна в плані, завершена бароковим шоломом. Спершу вежа-дзвіниця була триярусною. Після пожеж 1672 р. та 1695 р. вежу відбудували, спорудивши четвертий ярус з бароковим завершенням. Її будував у 1572-1578 рр. архітектор Петро Барбон на кошти К. Корнякта. 

2. Ансамбль кафедрального костелу у м. Львів: каплиця Боїмів. 1609-1617 рр.

Каплиця Боїмів є втіленням найяскравіших рис ренесансної архітектури доби. Імена творців каплиці точно не відомі. Історія зберегла лише ім’я замовника - одного з найбагатших патриціїв середньовічного Львова Георгія Боїма. Оздоблена розкішним різьбленням, у якому поєднуються біблійні сюжети, реалістичні зображення-портрети, витончені орнаменти з виноградних Грон і квітів аканта.

3. Портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622 р.

На портретній гравюрі з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) козацького керманича, запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного зображено верхи на коні, з гетьман-ською булавою. Це зображення було першим українським світським портретом у гравюрі, першим в українському мистецтві кінним портретом. Гравюра роботи невідомого українського художника, сучасника гетьмана, є цінним історичним джерелом як єдине достовірне графічне зображення П. Конашевича, яке дає можливість уявити зовнішність гетьмана в останні роки його життя.

4. Замок у с. Підгірці (Львівська обл.). 1635-1640 рр.

Замок у селі Підгірці Бродівського району Львівської області є найдовершені- шим зразком палацової архітектури 17 ст. в Україні. У ньому поєднано риси архітектури ренесансних палаців та нових для того часу бастіонних укріплень. Замок засвідчує еволюцію в будівництві магнатських резиденцій: від суворих оборонних замків до розкішних палаців. Оборонні палаци - так називають подібні споруди - здебільшого будували для відпочинку магнатів-воєначальників. Будівництво замку тривало протягом 1635-1640 рр. Проєктував замок французький інженер Гійом Левассер де Боплан, а будівельними роботами керував італієць Андреа дель Аква.

5. Іллінська церква в с. Суботів. Реконструкція. 1656 р.

Іллінська церква в Суботові на Черкащині є однією з найдовершеніших архітектурних пам’яток українського бароко. Вона збудована коштом Богдана Хмельницького в родовому маєтку як його замковий храм і майбутня усипальниця. У ній великого гетьмана й поховано. За свідченням Павла Алепського, який відвідав Суботів 3 серпня 1656 р. зі своїм батьком, антіохійським патріархом Макарієм, церква ще будувалася: «...Гетьман, щоб збільшити пишність палацу, будує проти нього, на пагорбі, кам'яну церкву на честь Святого Іллі-пророка». 

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XVII - В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.

1. Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігів. 1679-1689 рр.

У традиціях європейського бароко збудовано Соборну церкву Троїцького монастиря в Чернігові. Вона є прикладом видовженої базиліки зі склепінням на стовпах. З листа гетьмана Івана Самойловича до ігумена Мгарського монастиря поблизу Лубен дізнаємося, що її архітектором був «майстер німецької породи на ім'я Іван Баптиста», якого було «затягнено» з Литви до Чернігова «для поправи церкви...».

2. Покровський собор у м. Харків. 1689 р.

Харківський Покровський собор відтворює типову тридільну трибанну церкву, характерну для української дерев'яної архітектури за пропорціями та силуетом. Це перший трибанний кам’яний храм Слобожанщини, який слугував своєрідним еталоном для інших кам’яних церков регіону аж до кінця 18 ст. Збудовано двоповерховий собор 1689 р. 

3. Портрет Богдана Хмельницького авторства Вільгельма Гондіуса. Середина 17 ст.

На думку дослідників, портрет на гравюрі голландського майстра Гондіуса найточніше відтворює зовнішність Б. Хмельницького. Гравер виготовив його з ма-люнка А. Вестерфельда, який був придворним малярем литовського гетьмана Януша Радзивілла. А. Вестерфельд на власні очі бачив українського гетьмана під час підписання мирної угоди 1651 р. в одному з військових таборів і на основі тих спостережень зробив замальовку його зовнішності.

4. Ікона «Покров Богородиці» (з портретом Богдана Хмельницького). Перша половина 18 ст.

«Покров Богоматері» з портретом Богдана Хмельницького з Покровської церкви с. Дешки (Богуславський р-н Київської обл.) - найвідоміша ікона серед численних ікон «Покрову», поширених в Україні від 13 ст. Ікона виконана не в традиціях української іконографії уславлення Богородиці Заступниці, а за зразком композиції «Мадонна Милосердя», поширеної в західноєвропейському мистецтві: Богородиця покриває і захищає плащем люд, що стоїть навколішки навколо неї та молиться. У результаті оптико-фізичного дослідження ікони, проведеного в 1985 р. в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури України, під її верхнім шаром виявлено ідентичне за композицією первісне малярство, яке можна датувати другою половиною 17 - початком 18 ст. 

5. Георгіївська церква Видубицького монастиря в м. Київ. 1696-1701 рр.

Георгіївську церкву Видубицького монастиря в Києві вважають хрестоматійним прикладом пам’яток архітектури українського бароко. П'ятибанну муровану церкву Великомученика Георгія зведено коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського. Тоді само збудовано трапезну з церквою. Її фасад над вхідними дверима прикрашає родовий герб фундатора - картуш із луком, двома перехрещеними стрілами та літерами ММЕЦПВВЗПС: «Михайло Миклашевский, Е[йо]го Царської Пресвітлої Величності Війська Запорозького Полковник Стародубський». Георгіївський храм урочисто заклали 1696 р., а завершили будівництво в 1701 р.

Чим козацький бароковий храм відрізнявся від храму княжої доби?

Бароковий храм не мав чітко вираженого фасаду, був однаковий з усіх боків - здавалося, ніби його споруда весь час повертається навколо своєї осі. Так само і внутрішній простір позбавлений чітких меж. Стіни в ньому вигинаються, створю-ючи враження нескінченності.

6. Оборонна синагога в м. Жовква. 1692-1698 рр.

Жовківська синагога - одна з найбільших синагог у Європі. Вона є знаною оборонною спорудою, що належала до системи міських укріплень, адже мала товсті стіни з бійницями, укріплені контрфорсами мури. Жовківська синагога - яскравий зразок ренесансно-барокової споруди оборонного типу, з характерною об'ємно-планувальною структурою. 

7. Преображенська церква у с. Великі Сорочинці. 1732 р.

Спасо-Преображенську церкву в с. Великі Сорочинці на Полтавщині спорудив упродовж 1718-1730 рр. полковник миргородського полку (незабаром гетьман) Данило Апостол, у церкві його й поховано. Первісно церква була дев’ятибанною, проте внаслідок перебудови після пожежі 1811 р. стала п’ятибанною. Спасо-Преображенську церкву характеризують як унікальну - передусім через вертикальну композицію, що підкреслено відрізняє її від інших пам’яток типу, до якого вона на-лежить. Унікальною в церкві є складність гри архітектурних об'ємів. До чотирикут-ного у плані центрального приміщення прибудовані менші за нього п’ятикутні, а між ними - ще нижчі, поставлені так, що видаються трикутними.

8. Ікона Нова Кондзелевича «Вознесіння Христове» з іконостасу церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський

П’ятиярусний іконостас, виконаний з групою помічників у 1698-1705 рр. для церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський на Прикарпатті (нині Івано-Франківська обл.), є найбільшим досягненням Йова Кондзелевича, вершиною його творчості й найдовершенішим зразком українського барокового мистецтва на західноукраїнських землях. Йов Кондзелевич - один з перших українських іконописців, який сміливо трактував образи біблійних та євангельських персонажів, надаючи їм яскраво індивідуалізованих рис портретного характеру.

Розташовані по краях намісного ряду композиції «Успіння Богородиці» та «Воз- несіння Христове» є унікальними за розмірами (235 х 142 х 2,5 см). Попри традиційну іконографію, чимало рис указують на орієнтацію Й. Кондзелевича на західноєвропейські зразки. Про це свідчить, зокрема, лінійна перспектива, краєвид, побутово-жанрові мотиви, архітектурні будівлі на задньому плані.

9. Гравюра Івана Мигури «Іван Мазепа серед своїх добрих справ». 1706 р.

Гравюру Івана Мигури «Іван Мазепа серед своїх добрих справ» створено в стилі бароко. На ній гетьмана зображено як покровителя та благодійника православної церкви. Панегірик виконаний за життя Івана Мазепи, проте гравюра позбавлена портретних індивідуальних рис, у ній втілено ідеалізований образ гетьмана. Івана Мазепу зображено в центрі гравюри. Обабіч нього - алегоричні жіночі постаті, які символізують істину, правду, науку, мистецтво. На тлі військових обладунків зображено великий герб Мазепи, Це елементи світу земного, введення якого до композиції, як і світу небесного, є типовою рисою панегіриків. Над головою гетьмана - світ небесний, де зображено Ісуса Христа, апостолів Андрія та Іоана Богослова. При верхньому краї зображено також церкви які гетьман Іван Мазепа збудував або відновив «на горах святих» - у Києві. 

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.

1. Собор Святого Юра у м. Львів. 1744- 1762 рр.

Собор Святого Юра у Львові є найвизначнішою пам’яткою церковного бу-дівництва в західноукраїнських землях 18 ст. Упродовж усього періоду свого існування собор був символом українського Львова. Храм закладено 1744 р. за проектом львівського будівничого - підприємця німецького походження Бернарда Меретина. Фундатором Святоюрського собору був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький.

2. Скульптурна група святого Юрія Змієборця на фасаді собору Святого Юра у м. Львів (скульптор Йоганн Пінзель)

Скульптурна група св. Юрія на фасаді собору Святого Юра та постаті святих Лева й Афанасія на другому поверсі фасадної стіни належать до найвизначніших зразків монументальної барокової скульптури. Ці пам'ятки є чи не єдиними збереженими та задокументованими роботами Йоганна Пінзеля. Кінній статуї Юрія Змієборця притаманні динаміка та емоційна виразність. Вершника зображено в не-стримному русі. Він мчить, сповнений непохитної рішучості здолати зло, уособленням якого є повержений і простромлений списом змій.

3. Андріївська церква у м. Київ. 1747-1757 рр.

Андріївську церкву в Києві збудовано за проектом петербурзького архітектора (за походженням - італійця) Бартоломео Растреллі. Церква стоїть на високому дні-провському пагорбі, звідки відкривається краєвид Подолу і задніпровських далей. Зведена на місці, де за давнім переказом апостол Андрій установив хрест. Пам'ятка є зразком барокової архітектури. На думку мистецтвознавців, «цей загальновідомий петербурзький імпорт на київському ґрунті має очевидний доволі далекий стосунок до української мистецької традиції...».

4. Ратуша в м. Бучач. 1751 р.

Ратуша в Бучачі (Тернопільщина) - одна з найвизначніших і найхарактерніших адміністративних будівель в Україні. Збудовано її як символ міського самоврядування в 1751 р. за проектом українського архітектора, німця за походженням, Бернарда Меретина. Квадратну в плані двоповерхову споруду увінчано в центрі високою вежею (35 м) з двоярусним декоративним верхом у бароковому стилі. Фасади мають характерний для пізнього бароко архітектурний декор. Провідним засобом художньої виразності є пишна ліплена орнаментика та статуї (зберіглося 7), виконані, як уважають дослідники, скульптором Й. Пінзелем. За оригінальністю задуму, сміливістю вирішення та вишуканістю пропорцій ратушу відносять до найвидатніших архітектурних творів 18 ст. 

5. Покровська церква в м. Київ (архітектор Іван Григорович-Барський). 1766 р.

Покровську церкву було споруджено в 1766 р. за проектом архітектора І. Григоровича-Барського в стилі українського бароко. Це справжній шедевр у доробку архітектора, найкращий його твір. Храм видовжений у плані, з високими напівкруглими виступами з трьох сторін. Українського колориту споруді надає просто-рова композиція, яка наслідує давні традиції дерев’яних церков: хрещатий план, храм тридільний, з трьома банями.

6. Троїцький собор у м. Новомосковськ (архітектор Яким Погребняк). 1775-1780 рр.

Троїцька соборна церква в місті Самар (сучасний Новомосковськ на Дніпропетровщині) є неперевершеною пам'яткою дерев’яного храмового будівництва. Це найбільша й найвища споруда для 18 ст. (заввишки близько 65 м), єдина зі збережених в Україні дев’ятизрубна церква з дев'ятьма банями. Будували її впродовж 1775-1780 рр. за проектом народного майстра Якима Погребняка на замовлення самарської старшини й тамтешнього духівництва. Цікавою особливістю будівництва було те, що церкву споруджено без жодного цвяха - такою була умова замовників, які вважали, що не можна вбивати цвяхи у храм Спасителя - Ісуса Христа, який був цвяхами прибитий до хреста. 

7. Успенський собор Почаївської лаври. 1771-1783 рр.

Успенська соборна церква Почаївської лаври - головний храм і найвиразніша споруда архітектурного ансамблю Почаїв-ської лаври в м. Почаєві на Тернопільщині. Він споруджений у стилі європейського бароко в 1771-1783 рр. за зміненим проектом Готфріда Гофмана. Собор і досі вражає своєю величністю й монументальністю.

8. Палац Кирила Розумовського в м. Батурин. 1799-1803 рр. Сучасний вигляд

Палац Кирила Розумовського є окрасок та своєрідним символом Батурина - колишньої резиденції гетьманів Лівобережної України. У 1794 р. колишній правитель Гетьманщини К. Розумовський повернувся до Батурина, плануючи створити тут грандіозний палацово-парковий комплекс. Ансамбль мав складатися з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. У забудові втілено риси антично архітектури: головний фасад споруди прикрашено портиком з восьми коло? іонійського стилю. Зі смертю графа будівництво припинили. Зображений на фотографії палац набув такого вигляду лиць у 2008-2009 рр.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.

1. Будівля Київського університету. 1837-1843 рр.

Будинок Київського університету ім. Святого Володимира, споруджений за проектом Вікентія Беретті у 1837- 1843 рр., є найяскравішим в Україні зразком архітектури класицизму. Будівля Київського університету була найбільшою спорудою міста першої половини 19 ст. Її вважають зразком функціональної доцільності та мистецької довершеності. Головний вхід з Володимирської вулиці оздоблений восьмиколонним іонійським портиком. Університет, на відміну від інших пам’яток класицизму, опоряджених у білому або біло-жовтому кольорах, має червоний колір стін, а бази колон, капітелі і карнизи, відлиті з чавуну, - чорний.

2. Картина Василя Тропініна «Дівчина з Поділля»

Картина «Дівчина з Поділля» (1810- 1820) Василя Тропініна є справжнім шедевром традиційного в Україні портретного мистецтва. У сповненому поезії образі кароокої, чорнобрової дівчини з оливковим відтінком шкіри відображено не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його розумінням краси та людської гідності. У полотні втілено уявлення про гармонійно цілісну, внутрішньо вільну людину. 

3. Пам'ятник князю Володимиру в м. Київ. 1853 р.

Пам'ятник князю Володимиру встановлено 1853 р. на нижній (штучній) терасі  гірки, яка отримала назву Володимирської. Загальна висота пам'ятника - 20,4 м, висота бронзової статуї - 4,4 м, висота постаменту - 16 м. На постаменті в повний зріст установлено статую князя, зображеного в парадному князівському плащі, з хрестом у правій руці й облямованій хутром шапці - у лівій. Скульптурне оформлення постаменту складається з: 1) горельєфа «Хрещення Русі»; 2) барельєфа з гербом Києва (архістратиг Михаїл на повний зріст); 3) зірки ордена Святого Володимира. Скульптори - В. Демут-Малиновський та П. Клодт, архітектор - О. Тон.

4. Пам'ятник градоначальнику та генерал- губернатору Арману де Рішельє в м. Одеса (скульптор Іван Мартос). 1828 р.

Пам’ятник градоначальнику та генерал-губернатор} Арману Еммануелю де Рішельє в Одесі - найяскравіша пам’ятка класицистичного стилю монументально': скульптури в Україні. Створено її найвизначніший скульптором російського класицизму Іваном Мартосом з Ічні на Чернігівщині. Пам'ятник є композиційним центром Приморського бульвару - парадного фасаду міста який з'єднує центральну частину міста з морем велетенськими сходами (тоді 199, нині 192 сходинки). Постаті Рішельє втілює ідеальний образ державного діяча. Правитель міста одягнений у римську тогу, з лавровим він ком на голові. Скульптор правдиво передав риси зовнішності зображеного діяча. П’єдестал пам’ятника з трьох боків прикрашено алегоричними бронзовими рельєфами, присвяченими землеробству, торгівлі і правосуддю. 

5. Картини Тараса Шевченка «Автопортрет» (1840), «Катерина» (1842), офорти з серії «Живописна Україна»

Автопортрет Тараса Шевченка, створений узимку 1840 р. у Санкт-Петербурзі, вважають одним з найкращих зразків цього жанру в українському образотворчому мистецтві першої половини 19 ст. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами.

Картину «Катерина» (93x72,3) виконано на тему однойменної поеми в 1842 р. «Катерина» має риси традиційної української народної картини з її оповід- ністю, драматичним змістом, повчальним висновком. На передньому плані полотна - постать молодої вагітної дівчини, яка, похиливши голову й опустивши очі, прямує на глядача. Картина сповнена співчуття художника до долі простої селянської жінки.

Після відвідання України в 1843 р. Тарас Шевченко задумав започаткувати періодичне видання, аби розповісти в ньому про Україну, красу її природи, про звичаї українського народу, архітектурні пам’ятки, історію. 1844 р. в Петербурзі вийшов перший (і єдиний) випуск альбому «Живописна Україна». Він складається з 6 офортів: «У Києві» (1), «Видубецький монастир» (2), «Судня рада» (3), «Старости» (4), «Дари в Чигирині 1649 року» (5), «Казка» (6). Історичній тематиці присвячено офорт «Дари в Чигирині 1649 року». Сюжет гравюри пов'язаний з Національно-визвольною війною 1648-1657 рр., зокрема з подіями, коли до Б. Хмельницького в Чигирин прибули посли від трьох сусідніх держав з дарами. Цей офорт став першим в українському образотворчому мистецтві твором, на якому відображено одну зі сторінок боротьби українців за національне визволення.

1. 

2. 

3. 

4.

5. 

6. 

6. Картина Василя Штернберга «Садиба Г. С. Тарновського в Качанівці». 1837 р.

Картина Василя Штернберга, одного з фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, «Садиба Г. С. Тарновського в Качанівці» - чи не найкращий зразок пейзажного жанру, який як самостійне явище в українському малярстві започаткований у першій половині 19 ст. Картина має складну композицію, у якій поєднано й елементи перспективного «видового» живопису, і власне пейзаж. Художника, безперечно, у качанівському краєвиді приваблювала не так садиба, зображена здалека, як навколишня природа - за словами сучасника, «величний, сповнений краси сад зі ставками та старими кленами». 

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНИ XIX - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1. Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації в м. Чернівці. 1864 - 1882 рр.

Будинок резиденції митрополита Буковини (нині - один з корпусів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича) зведено у 1864-1882 рр. Проект архітектурного ансамблю - символу буковинської столиці розробив чеський учений, архітектор Йозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. У червні 2011 р. на 35-й сесії комітету Світової спадщини ЮНЕСКО резиденцію православних митрополитів Буковини і Далмації включено до списку Світової спадщини.

2. Володимирський собор у м. Київ. 1862-1896 рр.

Володимирський собор у Києві закладено в 1862 р. Його будівництво затяглося на два десятиліття (завершено в 1882 р.). Над проектом працювало кілька відомих архітекторів. Завершував проектування син В. Беретті - Олександр Беретті. У 1896 р. відбулося відкриття та освячення собору. За зразок для Володимирського собору в Києві правив візантійський стиль.

(В архітектурі другої половини 19 - початку 20 ст. провідним напрямом став історизм (або стилізація] - використання архітектурних стилів та декоративних елементів, що склалися в будівельній практиці попередніх часів.) 

3. Будівля оперного театру в м. Одеса. 1884-1887 рр.

Будівлю театру в Одесі споруджено за проектом віденських архітекторів Герма- на Гельмера та Фердинанда Фельнера у 1884-1887 рр. одеським архітектором Феліксом Гонсіоровським у стилі неоренесансу та необароко. Відповідно до контракту, театр споруджено до 15 вересня 1887 р. Будівля театру в Одесі - справжній шедевр світової архітектури та одна з найкрасивіших споруд у Європі.

4. Будинок з химерами в м. Київ. 1901-1903 рр.

Будинок з химерами архітектора Владислава Городецького є хрестоматійним зразком архітектурного модерну в Україні. Раціонально розпланований і технічно досконалий, збудований у 1901-1903 рр., він став перехідним типом між особняком та прибутковим будинком. Зовнішній вигляд будинку об'єднано в єдиний ансамбль з вишуканими модерними інтер’єрами. Фасад прикрашено колонами, увінчаними пластичною композицією екзотичних звірів, які мали демонструвати переваги нових будівельних матеріалів та технологій (усе оздоблення виготовлено з бетону). Фасади будинку прикрашено скульптурними зображеннями істот тваринного наземного та підводного світу. Усі фігури виконав італійський скульптор, співавтор усіх архітектурних творів Городецького в Києві Еліо Саля за кресленнями й шаблонами В. Городецького. 

5. Будинок Полтавського губернського земства. 1903-1908 рр.

Будинок Полтавського земства, збудований за проектом Василя Кричевського в 1903-1908 рр. (нині Полтавський крає-знавчий музей), є найвидатнішою пам’яткою національного стилю українського модерну. У цегляній двоповерховій споруді з високим дахом, з центральною частиною, що виступає, між двома вежами й двома ризалітами  на флангах архітектор органічно поєднав стильові особливості і прийоми народної архітектури та мистецтва (оформлення входу, фронтону, даху застосування веж, шестигранних вікон тощо) і досягнення архітектури початку 20 ст.

6. Будинок страхового товариства «Дністер» у м. Львів. 1905-1906 рр.

На західноукраїнських землях поєднання елементів модерну та народної архітектури втілено в будівлі банку «Дністер) у Львові, яку звів у 1905-1906 рр. архітектор І. Левинський. Силует його нагадує традиційні споруди Карпат. Будівля оздоблена ліпниною та майолікою в орнаментиці якої використано популярні тоді мотиви гуцульської кераміки. 

7. Пам'ятник Богдану Хмельницькому в м. Київ (скульптор Михайло Микешин). 1888 р.

Монумент на честь гетьмана Богдана Хмельницького, що височіє на Софійському майдані в Києві і є одним із символів міста, споруджено в 1888 р. Його створив Михайло Микешин. Гетьмана зображено верхи на коні, якого він спиняє сильним рухом лівої руки. Спершу на постаменті були вмонтовані плити з написами: «Волим под царя восточного, православного»; «Богдану Хмельницкому єдиная, не- делимая Россия: 1654-1888», проте їх зняли в 1919 і 1924 рр., вмонтувавши плиту з написом: «Богдан Хмельницький».

8. Картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». 1880-1891 рр.

Твір Іллі Рєпіна «Запорожці», або «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» - чи не найзнаменитіша картина, присвячена історії українського козацтва. Створення картини почалося з ознайомлення художника з легендарним листом запорожців до турецького султана. Він кілька разів звертався до проблеми запорозької історії, залишивши два варіанти картини. Один з варіантів зберігається в Харківському художньому музеї. Наведений варіант створено у 1880-1891 рр., він зберігається в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі. 

9. Картина Сергія Васильківського «Козаки в степу». 1890 р.

Сучасники називали С. Васильківського «небесним» малярем, оскільки особливого значення він надавав небу. У кожній картині воно різне: спокійно-блакитне, високе, насичене літнім теплом чи застигле, холодно-зимове то тривожне, вкрите важкими свинцевими хмарами, то пурпурове, опалене загравою сонця, що сідає за обрій Найвизначнішим твором митця на історичну тему вважають картину "Сторожа запорозьких вольностей" («Козаки в степу»], створену близьке 1890 р. (98 х 114 см].

10. Картина Миколи Пимоненка «Святочне ворожіння». 1888 р.

На картині «Святочне ворожіння» художника-реаліста Миколи Пимоненка зображено сцену ворожіння на воску. Досконалістю вражає композиція картини, хоч на ній зображено лише куточок хати зі столом і грубим ослоном, на якому сидять двоє дівчат зі свічко» в руках. 

11. Картина Олександра Мурашка «Дівчина в червоному капелюсі». 1902-1903 рр.

Олександр Мурашко - чи не єдиний з українських митців, який органічно поєднав надбання французького імпресіонізму, елементи модерну і ґрунтовну реалістичну школу Петербурзької академії мистецтв, створивши свій неповторний мистецький стиль. Працював у галузі портретного й жанрового живопису, проте йому були підвладні всі жанри живопису. Протягом 1902-1904 рр. він працював у Парижі, де захопився імпресіонізмом - мистецьким напрямом, поширеним у Європі в останню третину 19 - на початку 20 ст. Саме в Парижі художник створив один з найвідоміших своїх творів «Дівчина у червоному капелюсі». Картину побудовано на контрасті червоного й чорного кольорів - характерній рисі українського мистецтва. Художник майстерно передав погляд глибоких чорних очей дівчини. Мистецтвознавці зауважують, що світ юної парижанки «ще безтурботний і чистий... Спокоєм дихає її чарівне, привабливе, з ледь загостреними рисами обличчя, обрамлене хвилястим чорним волоссям».

12. Картина Івана Труша «Портрет Лесі Українки». 1900 р.

І. Труш відомий як митець, який сприяв поширенню в Україні техніки західних модерністських течій. Художник - знаний майстер пейзажу, видатний портретист. Портрет Лесі Українки - справжній шедевр у галереї трушівських портретів. Малював його художник з натури 1900 р. Цей портрет вважають одним з найкращих прижиттєвих портретів Лесі Українки. Поетеса вбрана в чорну сукню, одяг освіжає біле жабо, а вся увага сконцентрована на обличчі, особливо на очах. На цьому портреті Леся Українка постає як мудра й мужня, сильна духом жінка. Водночас духовна міць увиразнює жіночність і чарівність. Відоме авторське повторення цього портрета. Зберігається в Національному художньому музеї України [Київ). 

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТ.

1. Пам'ятник Тарасові Шевченку в м. Ромни (скульптор Іван Кавалерідзе). 1918 р.

Пам'ятник у сквері на бульварі ім. Т. Шевченка в Ромнах на Сумщині - перший в історії повнофігурний монумент Кобзарю, відкритий у 1918 р. Нині цей пам'ятник є своє-рідною візитівкою міста. Автор пам’ятника - відомий український скульптор Іван Кавалерідзе. Пам’ятник зроблено з бронзи (скульптура Шевченка] та бетону (п'єдестал). Поет зображений сидячи - у глибокій задумі на вершині брили, яка є імпровізованим п’єдесталом. На брилі викарбувані рядки з поезії Шевченка «Марку Вовчку. На пам’ять» (1859): «...І оживу, і думу вольную на волю із домовини воззову». Скульптору пощастило втілити задум, про який він пізніше писав: «У роменському пам’ятнику вже в самій поставі голови, у руці, що лежить на коліні, у всій фігурі, органічно злитій з п'єдесталом, що нагадує курган, я намагався поряд із соціальною характеристикою передати нездоланну внутрішню силу поета, його зв’язок з рідною землею».

2. Картина Георгія Нарбута «Еней та його військо». 1919 р.

Неперевершений графік Г. Нарбут був одним із фундаторів нової графічної школи в Україні. Славнозвісну ілюстрацію до «Енеїди» І. Котляревського «Еней та його військо» митець створив у київський період творчості (1917-1920). Відповідно до жанрових особливостей травестії Енея на ілюстрації зображено в римському військовому вбранні - у панцирі, шоломі з пишним страусовим пір'ям, у червоній киреї; троянське військо - це лава запорожців у різноманітних кольорових убраннях з рушницями на плечах і шаблями при боці, зображених як античні герої. Постать Енея нічим не заставлена, нічим не урізана, на відміну від інших. їй підпорядковані інші деталі твору: чорна шабля козака, що стоїть поруч, рука та червона шабля іншого, золотий штандарт. Як зазначають мистецтвознавці, у творі Г. Нарбут «у гранично лаконічній формі поєднав риси української ікони, народної картини та монументального малярства, вирішивши композицію в урочисто-піднесеному, героїчному дусі, притаманному поемі І. Котляревського».

3. Літографія Василя Насіяна «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати». 1923 р.

Василя Касіяна вважають засновником мистецької школи української графіки, що ґрунтувалася на засадах реалізму. Митець створив понад 10 тисяч робіт, виконаних у техніках лінориту, деревориту й офорту. Одним з найяскравіших у творчості художника був празький період (1920-1926), який приніс йому європейське визнання та утвердження в професійному мистецтві. Саме тоді й було створено роботи «Гуцул з квіткою» та «Карпатська мати», присвячені українському селу. Се-лянські типи - «Гуцул» або «Карпатська мати» - розкривають душевну щирість і моральну чистоту героїв. Героїня естампу «Карпатська мати» - проста селянка, вродлива, горда й сильна духом. У її очах - журба і тривога за майбутнє дитини.

4. Картина Федора Кричевського «Життя»: триптих («Любов. Сім'я. Повернення»). 1925-1927 рр.

Одним з найвидатніших українських художників початку 20 ст., який досяг вершин професіоналізму, був Федір Кричевський. В оригінальному стилі цього художника органічно поєднувалися мистецькі надбання Європи і національного живопису. В умовах радянської дійсності він послідовно обстоював національні традиції. 1925-1927 рр. Ф. Кричевський написав триптих «Життя», який є його найвідомішим твором. Три частини триптиха є епічною розповіддю про життя і долю. Центральна частина «Сім’я» оспівує родину як найбільшу цінність людського життя. Ліва частина має назву «Любов». Темою картини є те, що дає всьому початок, породжує життя. Права частина - «Повернення». На ній зображено ста-реньких батьків, які зустрічають сина, який повернувся додому без ноги, але з бойовою відзнакою на грудях. Ця частина символізує сумний, драматичний бік життя. Так через символічні образи художник утілює ідею, що ґрунтується на глибокій народній мудрості: щастя родини виростає з любові, а знищує його війна. Зберігається в Національному художньому музеї України (Київ). 

5. Будівля Держпрому в м. Харків. 1925-1928 рр.

Будівля Держпрому - пам’ятник архітектури конструктивізму (власне, його найвідоміша пам'ятка в Україні), своєрідний символ Харкова; це перша висотна залізобетонна каркасна споруда в Україні та СРСР. Висота будівлі Держпрому - 63 м. Грандіозний багатоповерховий адміністративний будинок з монолітного залізобетону, що має 4500 віконних прорізів і 17 га площі скління, було зведено у винятково стислий термін: з 1925 по 1928 р. за проектом архітекторів С. Серафімова, С. Кравця та М. Фельгера. Три корпуси Держпрому мали висоту від 6 до 14 поверхів (25-60 метрів); у них 9 під’їздів, 18 сходових кліток, 14 ліфтів.

6. Будівля Верховної Ради УРСР в м. Київ. 1936-1939 рр.

Після перенесення столиці радянської України з Харкова до Києва (1934) постало питання будівництва низки адміністративних споруд. Оголошений 1936 р. конкурс на найкращий проект будівлі Верховної Ради, до якого були залучені відомі в Україні архітектори, виграв колектив на чолі з В. Заболотним. У 1939 р. постала велична триповерхова будівля із великою восьмикутною у плані сесійною залою (650 куб. м), розташованою на другому поверсі. Сесійна зала, яка була центром об'ємної композиції будинку, перекрита великим скляним куполом. Будинок Верховної Ради - один з найкращих на той час архітектурних творів у країні. Неповторність архітектурного образу будинку Верховної Ради створено правильно обраною масштабністю відносно навколишньої забудови, компактністю плану, чіткістю функціональної організації, логічністю конструктивного вирішення. З 1944 по 1949 р. тривали роботи з відновлення та прибудови адміністративного корпусу будівлі.

7. Картина Миколи Самокиша «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем у 1653 р.». 1931 р.

М. Самокиша вважають одним із основоположників історичного і батального українського живопису. Знаковим у його творчій біографії було звернення саме до історії України, зокрема історії козацтва. Картина відтворює події Монастирищенської оборони 1653 р. доби Національно-визвольної війни, коли підрозділи великого коронного обозного С. Чарнецького вирушили в козацьку Україну. Під м. Монастирище (нині місто Черкаської області) кальницький полковник І. Богун мав затримати наступ до підходу Б. Хмельницького. Під час штурму міста польськими жовнірами І. Богун через потаємний хід вивів кінноту і вдарив у спину супротивнику. С. Чарнецький отримав важке поранення, поляки відступили.

8. Картина Тетяни Яблонської «Хліб». 1949 р.

Картина Т. Яблонської «Хліб» стала подією в радянському образотворчому мистецтві. Про неї говорили й писали з позицій «соціалістичного реалізму» як про твір, що оспівує людину праці: тільки в праці вповні виявляється людська краса. Власне, картина була підтвердженням згаданої ідеї, через що стала хрестоматійною ілюстрацією у шкільних підручниках. У центрі композиції, біля великої купи золотої пшениці, серед гурту селянок зображено молоду дівчину. Закочуючи рукав сорочки, вона дивиться з вогником, випромінюючи радість і завзяття. Інші жінки - у білих, легко пов’язаних хустках і широких спідницях - зайняті своєю роботою. На картині зображено також велику скирту ще не обмолоченого хліба -споконвічний символ добробуту. Щоправда, радісне збудження, яскраве сонячне світло, яким наснажене полотно, дисонувало з тогочасною українською повоєнною дійсністю, тож зображене на картині - радше мрія. Недарма Т. Яблонська згадувала: «...Дорікають мені, що я культовий художник. Ясна річ, що я з ентузіазмом малювала "Хліб”. У тому романтичному творі була щира правда першого щедрого повоєнного врожаю...» 

9. Картина Катерини Білокур «Хата в Богданівці». 1955 р.

Народна художниця з с. Богданівка на Київщині Катерина Білокур самотужки опановувала секрети живопису. Основна тема її картин - невмируща краса і щедрі дари української природи. Найбільше любила К. Білокур зображувати квіти - вважала їх символом життя. Глибоко національний живопис художниці - оригінальне явище у вітчизняному та світовому образотворчому мистецтві. Пабло Пікассо, побачивши її картини на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 р., зауважив: «Якби в нас в Іспанії була настільки талановита художниця, ми змусили б заговорити про неї увесь світ».

10. Картина Марії Приймаченко «Гороховий звір». 1971 р.

Не маючи професійної освіти, Марія Примаченко (Приймаченко) виробила в межах «наївного мистецтва» власну художню систему. Створювала композиції з рослинними й анімалістичними (зображення тварин) мотивами фольклорного характеру. «Горохового звіра» вважають справжнім шедевром М. Примаченко. З усіх її звірів він - найліричніший. У нього великі вуха і грива, як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі й щоках - трикутники ластовиння. Рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями, обережно торкаються землі. На хвості - кулеподібний пензлик. Жовтогаряче тло створює враження наповненості картини сонячним світлом. Зелені стручки гороху, у якому звір живе, утворюють із синіми квітами ритмічний рослинний орнамент.

11. Пам'ятник засновникам Києва (Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь) (скульптор Василь Бородай). 1982 р.

Пам'ятник засновникам Києва - пам'ятний знак на честь заснування міста. Відкритий у 1982 р. з нагоди святкування 1500-річного ювілею Києва. Чотирифігурна композиція з кованої міді відтворює на повний зріст легендарних засновників міста - братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, які ніби пливуть у пласкому човні, піднятому на гранітний п'єдестал у вигляді трьох стилізованих хвиль. Кий зображений у профіль, дивиться уперед, тримаючи в руках довгий спис, Щек повернений обличчям у фас, Хорив дивиться назад, тримаючи у витягнутій правій руці гнучкий лук. Постать Либеді розміщена на носі човна в напру-женому русі, з піднятими, наче крила, руками. Висота скульптур Кия, Щека, Хорива - 4,3 м, Либеді - 3,8 м, човен завдовжки 9 м.

Джерело: Власов В.С. Істрія України. Пам'ятки архітектури, образотворчого мистецтва та персоналії, обов'язкові для розпізнавання. Тестові завдання /В. С. Власов. - Київ.: Літера ЛТД. 2019. - 96 с.