Ліні Василівні Костенко - 85!

Наприкінці п'ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря... Дивно, що й досі астрономи не назвали одну з зірок її ім'ям - Ліна Костенко.

   Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській родині. Закінчивши середню школу в Києві, вчилася у Київському педагогічному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила 1956 року. Тоді ж наприкінці п'ятдесятих, одна за одною вийшли друком її поетичні збірки "Промені землі" і "Вітрила", а в 1961 році - "Мандрівки серця".

   Потім півтора десятка років у літературному житті України мовби й не існувало Ліни Костенко. Сьогодні таке диво - мовчання пояснюють безкомпромісною громадянською позицією поетеси. Зрештою, так воно й було. Ліна Василівна брала активну участь у дисидентському русі. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

   На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 р. її піддавали критиці за аполітичність, був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

Щоб упокорити свідому непоступливість письменниці, високі компартійні мужі через видавництва все робили, аби гостре слово мужньої жінки не дійшло до читача. 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М Вінграновського, І.Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

   1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

   У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в "самвидаві".

   1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М.Осадчим і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер "Дзвін") і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

   Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І.Світличного, О.Заливаху, М.Косіва і Б.Гориня.

   1968 — написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна". Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала "в шухляду".

   1973 р. — потрапила до"чорних списків" складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В Маланчуком.

   Тільки Ліна Костенко не зрадила ні себе, ні поезію. Вона ненастанно, одержимо творила і піднеслася до висот такого духовного подвижництва, що її феномен в українській літературі залишиться неперевершеним і вічним. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів поетеси "Над берегами вічної ріки", а 1979 р., за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР ім.Т.Г.Шевченка.

   Від "Першого вірша, написаного в окопі", до історичних романів "Маруся Чурай" і "Берестечко" й прозового твору "Записки українського самашедшого" - саме Ліна Костенко у всій багатогранності продовжила жіночий поетичний родовід. І не слід її порівнювати з Лесею Українкою. Вона сама по собі - збагненна і незбагненна!

   Роман "Маруся Чурай", як і драматичні поеми "Скіфська одісея", "Сніг у Флоренції", поема-балада "Дума про братів неазовських", - це жагуче минуле в сучасності, без якого народ не може повнокровно існувати, претендувати на безсмертя.

   Незабутні миті - в кожному вірші Ліни Костенко. І всі вони наші - українські. Після вимушеного мовчання, окрім роиану "Маруся Чурай", світ побачили збірки "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), збірка віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987), книга "Вибраного" (1989).

   Безперечно, аналізувати поезію - справа неймовірно складна. А тим паче поезію Ліни Костенко. Тут довелося б більше вдаватися до переказів і цитувань - такий високий регістр її музи.

   Українці можуть пишатися, що мають таку геніальну поетесу. 

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ЛІНО ВАСИЛІВНО!