Пам'ятаємо

2 лютого 2015 року загинув Андрій Кузьменко (Кузьма), лідер гурту "Скрябін". Глупо, банально... ДТП. Три букви... Мабуть, їх і треба лише три - сухі, бездушні, щоб не було так страшно, боляче. Але за ними все одно - страшенний біль... Як це?! Немає вже такого веселого, розумного, талановитого чоловіка? Патріота своєї держави... Улюбленця мільйонів. Хочеться плакати, кричати від розпачу! Ще вчора був... Мабуть посміхався, співав, будував плани на майбутнє... Яка різниця, що він робив! Жив! А тепер нема... Чорна пітьма зненацька... Впала... Накрила... І нас із ним. Розпач! Ось він, ще вчора! Живий! Сьогодні немає!

Господи! Але чому?! Ні, я не фанат. З даху стрибати не буду слідом за кумиром. Я просто не розумію логіки буття. Та й не хочу розуміти таку логіку. Якщо це - Божа правда, то що ж тоді неправда? Якщо це - Божий умисел, то який тоді ж умисел диявольський?

Людина з великої літери, талант якої належав мільйонам. Він примушував нас радіти, плакати, сміятися і страждати без примусу. Жваво реагував на сьогодення, а разом із ним над сьогоденням замислювались і ми. Невимушене замилування його творчістю - ось що виникало при знайомстві з цією Людиною. Іронічний, навіть по-доброму цинічний, він примушував думати, замислюватись над сенсом буття. Його пісні були пронизані чимось і земним, буденним, і неземним, вічним. Можна про це ще довго писати, говорити, а навіщо? Є ті, хто напишуть і скажуть краще - рідні, друзі, знайомі. Хто він нам? Співак... Один з багатьох... Але серце чомусь кричить, а розум не може вкласти в себе істину де-факто - немає... Як немає?! Вчора ще був!!!

Господи, якщо Ти є, скажи, чому ця дніпропетровська дорога виявилась останньою? Чому на повному скаку обірвалося таке життя? Чому Ти не зупинив мить? Чому - найкращі? Уходять найкращі... Смерть обирає найкращих... Чому не гірших, тих, які самі повинні в десятках смертей? Ні, вони живуть і ще житимуть на радість лукавому! А Тобі, Господи, не потрібні кращі? Чи вони потрібні лише на небесах? А нам? А нам як же? Вони нам теж потрібні!

Розпач! Жаль! Сльози! Не вернеш! Ніколи!

Прости, Господи, я не розумію волю Твою. Та й не зрозумію. Бережи тепер того, кого Ти забрав, у нас забрав... А нам лишається молитись за тих, хто пав, за тих, хто живий.

Молитись... Молитись... І все?