Лекція 3
Тимчасом наприкінці дня 24 червня 1941 р. німецькі танкові сили із 1-ї танкової групи під командуванням генерала Клейста розширили прорив в районі міста Луцьк між 5-ю і 6-ю радянськими арміями до 50 км по фронту. Німецькі танкові війська націлилися на район Бродів і Дубно з подальшим наміром вийти в напрямку до Житомира. Намагаючись закрити прорив противника, проти 1-ї танкової армії Вермахта було скеровано радянські механізовані корпуси, які передислокувались з-під Львова, плануючи їх спочатку використати для контрнаступу, що мав розпочатись 25 червня. Згідно з новими задумами командування Південно-Західного фронту 4-й і 15-й радянські механізовані корпуси мали наступати з району Бродів до міста Радехова на півночі Львівської області. Радехів - важливий залізничний і автомобільний вузол - перекривав розрив фронту між Рава-Руським і Перемишльським укріпленими районами.
22 механізований корпус, посилений 135-ю стрілецькою дивізією та 1-ю бронетанковою бригадою, мав зупинити німецькі танки, які прорвалися від Володимира-Волинського, закривши розрив фронту між Луцьком і Володимиром-Волинським. Однак радянські танкові колони, які пересувалися власним ходом або на залізничних платформах, ставали жертвами ударів німецької авіації. Прибувши на місце призначення, вони, як правило, вступали в бій невеликими частинами, не концентруючись, не маючи підвозу боєприпасів і пального. Це призводило до того, що через декілька годин бою радянська техніка застигала нерухомо, вичерпавши пальне і боєкомплект.
Описуючи марш на Броди-Радехів, командир батальйону важких танків КВ, який входив до складу 15 мехкорпусу Слісаренко згадував: "Нам належало пройти 60 км, середня швидкість КВ - 20-25 км/год., дорога піщана, день спекотний. В таких умовах не рідше ніж через годину роботи двигунів, слід було промивати масляний фільтр. Наказ, зрозуміло, ми виконали, але якою ж ціною. Більше половини машин застрягли в дорозі через технічні неполадки. Вислана мною вперед розвідка повернулась з повідомленням, що противника в Бродах і околицях не виявлено. Не встигли ми, як кажуть, дух перевести, як отримали новий наказ - негайно повернутись до попереднього місця дислокації. На підготовку виконання наказу відводилося три години. Що за біс? Я ж іще не встиг підтягнути сюди відсталі дорогою машини. Але наказ є наказ. Раненько 26 червня за 5 км від Тодорова поступила команда "Стоп!" - новий наказ - іти в авангарді полку в район Радехова, бо там уже 2 дні ведуть важкі бої з танковою групою Клейста. До моменту підходу нашого 19 полку наші бойові товариші встигли нанести ворогу відчайдушні втрати, але і самі ослабли і тому змушені були відійти. Таким чином, нашому полку одному довелося атакувати гітлерівців. Першим у бій вступив мій батальйон у складі 18 КВ. Форсований марш Топорів-Броди, Топорів-Радехів тимчасово вивів з ладу інші 13 машин".
Тобто, фактично, ми бачимо, що радянські танкові війська використовувались абсолютно неефективно. По-перше, їх постійно передислоковували, заплутували новими наказами, по друге, вони піддавалися бомбардуванню з повітря, по-третє вони ламалися під час передислокації. Таким чином, в бій могло вступити трохи більше половини машин і то невеликими групами, що було край неефективно.
Попри всі невдалі спроби закрити німецький прорив командувач Південно-Західного фронтом Кирпоніс не припиняв невеликі місцеві контратаки кидаючи з 26 червня в бій все нові й нові сили. Потрібно сказати, що німцям це дошкуляло, але їхнього основного плану просування вперед це не ламало. Аналізуючи хід боїв на території України, начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер 26 червня 1941 р. записав у щоденнику: "Група армій "Південь" повільно просувається вперед, на жаль, зазнаючи великих втрат. У противника, який діє проти групи армій "Південь", помічається тверде й енергійне керівництво. Противник весь час підтягує з глибини нові свіжі сили проти нашого танкового клину".
Проте, незважаючи на нові сили, Червона Армія завдяки насамперед неправильно визначеній техніці вступу в бій малими підрозділами, не могла ліквідувати прорив. Через загальний хаос червоноармійці просто розбігалися лісами і полями, кидаючи техніку, яка ламалася. Зокрема, 28 червня 1941 р. в районі Немирова Львівської області німецька піхота оточила і розгромила 81-шу мотострілкову радянську дивізію, на озброєнні якої було аж 270 танків. Це майже стільки, як в німецькій танковій групі. 270 танків мала одна дивізія і фактично вона перестала існувати через те, що 70% особового складу пропало без вісти, тобто, дезертирувало. 29 червня 1941 р. Воєнна рада 6-ї армії так охарактеризувала стан 159-ї та 97-ї дивізії: "159-та стрілецька дивізія втратила своє командування, дезорганізована авіацією противника й абсолютно небоєздатна. 97-ма стрілецька дивізія понесла значні втрати і втратила командний склад".
Фактично протягом декількох днів війни величезні й потужні радянські механізовані корпуси через невміле командування, через панування німецької авіації в повітрі перетворилися на невеликі групи, які розпадалися під ударами німецького Вермахту. Зокрема, розпались до 25 червня 22-й мехкорпус, 27-й стрілецький корпус, які вступили в бій в районі Луцька і Володимира-Волинського. Розпалися в основному через паніку, яка охопила командирів і рядовий склад. Генерал Москаленко так описував зустріч із залишками згаданих корпусів 25 червня 1941 р.: "На міст несподівано кинулися тилові підрозділи і артилерія на кінській тязі зі складу частин 27-го стрілецького і 22-го механізованих корпусів. Піддавшись паніці, декілька сот чоловік, заважаючи один одному, намагалися прорватися на східний берег. Їхні коні ламали ноги між шпалами, вози й гармати збивалися в купу, утворювалися затори, а тут ще німці відкрили вогонь з артилерії по мосту. Почався неймовірний хаос."
Саме цей хаос і паніка, які охопили гігантську озброєну армію, і стали основними причинами перемог Вермахту в перші тижні війни. Відомості про типовий стан радянської оборони подає доповідна записка начальника 90-го прикордонного загону майора Бичковського, складена 5 липня 1941 р. на ім'я начальника прикордонних військ НКВД, начальника охорони тилу Південно-Західного фронту генерал-майора Хоменка: "Коротко хочу викласти дії з'єднань 5-ї армії за моїми особистими спостереженнями:
1) після переходу кордону німцями, підрозділи 87-ї стрілецької вступили із запізненням у бій на 8-9 годин. Частина укріпрайонів зайняли свої позиції своєчасно і залишались там до кінця. Подальша їхня доля не відома.
2) Під час всіх боїв 5-ту армію абсолютно не підтримувала наша авіація. Німецька авіація безкарно бомбила і, максимально знижуючись, розстрілювала з кулеметів частини Червоної армії.
3) Зенітна артилерія своїх завдань не виконала, стріляла дуже погано, літаків противника збивали дуже мало.Всього-на-всього збили на напрямку Володимир-Луцьк 8-10 літаків.
4) З'єднання 5-ї армії вступили в бій укомплектованими за штатами мирного часу, багато частин не мали навіть гвинтівок і засобів зв'язку, ніякої взаємодії між родами військ не було. Так, наприклад, 135-та дивізія 31-го стрілецького корпусу вела бій з противником, а наша артилерія стріляла абсолютно в іншому напрямку, а інколи і по своїм.
5) В штабах дивізій та корпусів багато метушні та паніки, розгубленості. Як тільки частини вступили в бій з ворогом, зв'язок з полками в дивізіях губили, а корпуси дивізіями.
6) Накази Військової ради армії до корпусів до виконання доходили з великим запізненням на півдоби-добу. Були моменти, коли штаб 5-ї армії вислав наказ про наступ, а поки цей наказ приходив, був виданий інший - про відхід.
7) Абсолютно не організована робота тилу, як у з'єднаннях, так і в самому штабі армії. Боєприпаси на фронт підвозилися з колосальним запізненням. Евакуація поранених не налагоджена, не призначені пункти евакуації поранених. Харчування в армії теж не було налагоджено. Протягом 7-8 діб бійці й командири жили на одних сухарях.
8) Піхота нестійка. Як тільки з'являються німецькі літаки і 2-3 танки, піхота покидає фронт, причому в першу чергу тікають командири з категорії молодших політруків. Я сам особисто зі своїм підрозділом затримував відступаючих і повертав на позиції.
9) В тилових районах - повна чехарда. Багато панікерства, а справи немає. Під час бою біля міста Торчин боєприпаси для артилерії було покинуто німцям, і німці їх успішно використали по нашим військам.
10) На дорогах, які ведуть до фронту, створюються гігантські пробки, через що підвезення боєприпасів і пального серйозно запізнюється. На всіх дорогах, починаючи від Володимира і в напрямку до кордону можна зустріти багато покинутих танків, тракторів і автомашин. Вивіз і ремонт цього майна не організовано.
Справжнім прокляттям для Червоної армії в перші тижні війни в умовах хаосу і паніки стало небажання з боку солдатів воювати, так званий дефетизм, поразницькі настрої і масове дезертирство. 17.07.1941 р. начальник управління політичної пропаганди Південно-Західного фронту Михайлов доповідав: "У частинах фронту було багато випадків панічної втечі з поля бою окремих військовослужбовців, груп і підрозділів. Паніка нерідко переносилася шкурниками і боягузами в інші частини, дезорієнтуючи вищі штаби про справжній стан справ на фронті, про бойовий і чисельний склад ворога, про власні втрати. Неймовірно велика кількість дезертирів. Тільки в одному 6-му стрілецькому корпусі за перші 10 днів війни затримано дезертирів і повернуто на фронт 5 тис. осіб, тобто 10% особового складу корпусу. За деякими даними, загороджувальними законами затримано за період війни 54 тис. чоловік, які загубили свої частини, відстали від них, в тому числі 1300 осіб командного складу."
Особливо болісним було дезертирство офіцерів, в тому числі й високопоставлених. За підрахунками сучасних російських вчених до 6 липня 1941 р. війська Південно-Західного фронту втратили до 140 тис. осіб дезертирами, 66 тис. пораненими і 25 тис. убитими. За всю війну кількість дезертирів з Червоної армії оцінюється цифрами в 1 млн. 200 тис. осіб. Офіційних перебіжчиків, які перейшли до німців зі зброєю в руках за, так званими, перепустками, які німці розкидали з літаків за лінією фронту за всю війну було 40 тис. осіб.
З 22 червня по 10 жовтня 1941 р. за вироками військово-польових судів співробітники НКВД розстріляли 10 тис. 201 червоноармійців, звинуваченого в боягузтві. За всю війну трибуналами було засуджено 994 тис. червоноармійців, з яких 157 тис. 593 були розстріляні. Це - більше 15 дивізій воєнного часу. У вермахті для порівняння за всю війну було розстріляно 7810 солдатів і офіцерів, звинувачених у боягузтві й дезертирстві.
У прикордонних боях за перші тижні війни Червона армія втратила 850 тис. бійців, з них тільки 10% - 85 тис. - убитими, 260 тис. - пораненими і хворими і 515 тис. - полоненими й дезертирами. При цьому втрати вермахту були: 32 тис. - убитими, пораненими й полоненими.
Червона армія в перші тижні війни не дорахувалася 11700 танків, німецький же вермахт втратив 503 танки, втрати літаків Червоної армії - 6293 проти 807 німецьких, 20 тис. гармат проти 1800 німецьких. Нацистські війська захопили стратегічні запаси сировини і важливі військові заводи. В прикордонних боях вермахт захопив на складах і в ешелонах понад 5 млн. 400 тис. гвинтівок, 191 тис. кулеметів, мобілізаційні запаси свинцю, латуні, сталі, нафтопродуктів. Завдяки захопленим нафтопродуктам вермахт задовольнив 1/3 власних потреб до кінця 1941 р.
Таким чином, грубі помилки командування, яке вводило свої війська в бій неорганізовано й малими частинами, видавало суперечливі накази, хаотично ганяло танкові корпуси дорогами Західної України привели до трагічних наслідків. Через паніку, дезертирство, дефетизм особового складу 1400 радянських танків під час боїв в Західній Україні не змогли розгромити німецькі танкові дивізії, на озброєнні яких було всього 300 танків. Безуспішні радянські танкові атаки припинились до вечора 26 червня 1941 р. Фактично ці бої, які розгорнулися в трикутнику Рівне-Броди-Дубно, увійшли в історію як Волинська танкова битва. На той час це була найбільша танкова битва в історії людства. Але Червона армія зазнала в цій битві колосальної поразки.
До 2 липня 1941 р. вермахт розгромив 8-й, 4-й, 9-й, 15-й і 19-й радянські механізовані корпуси, 36-й стрілецький корпус. Волинська танкова битва завершилася втратою 3464 танків Південно-Західного фронту із 4204, які були на початку війни. Страшну долю механізованих корпусів Південно-Західного фронту показує донесення командувача фронту від 7 липня 1941 р., надане начальнику Генштабу Червоної армії:
"Цілком таємно.
Доповідаю про стан мехкорпусів. 22-й мехкорпус, зосереджений в районі Коростеня, на 320 км. на схід від західного кордону. У нього на озброєнні 340 бойових машин - це 48% від довоєнної кількості.
15-й мехкорпус, зосереджений в районі Березівки, 300 км. на схід від західного кордону. Має в своєму складі 66 бойових машин, це тільки 9% від довоєнної кількості.
4-й мехкорпус, зосереджений в районі Івниці, це 360 км. на схід від західного кордону. Має в своєму розпорядженні 126 бойових машин. Це 13% від довоєнної кількості.
8-й мехкорпус, зосереджений в районі Козятина - 380 км. від західного кордону. Має в своєму складі 43 бойові машини, або 5% від довоєнної кількості.
9-й мехкорпус, зосереджений в районі Коростеня, 320 км. на схід від західного кордону, має в своєму розпорядженні 164 бойові машини, або 52% від довоєнної кількості.
19-й мехкорпус, зосереджений в районі Корчівки, 270 км. на схід від західного кордону, має в своєму розпорядженні 66 бойових машин, або 15% від довоєнної кількості.
В особовому складі всі корпуси за період боїв з 22 червня 1941 р. мають втрати близько 25-30%. Військова рада фронту вважає доцільним управління механізованими корпусами і танковими дивізіями, корпусні й дивізійні частини, а також танкові полки танкових дивізій і всі тилові установи відвести в район Ніжина-Прилук-Пирятина-Яготина 100-200 км. на схід від Дніпра."
Це була пропозиція, зроблена 7 липня 1941 р., коли німці ще тільки увійшли в Тернопіль, коли німецькі частини ще тільки вирвалися на оперативний простір до Житомира, командування Південно-Західного фронту пропонувало відвести залишки механізованих танкових з'єднань на 100 км. на схід від Дніпра до Яготина-Прилук-Пирятина.
Описуючи марш на Броди-Радехів, командир батальйону важких танків КВ, який входив до складу 15 мехкорпусу Слісаренко згадував: "Нам належало пройти 60 км, середня швидкість КВ - 20-25 км/год., дорога піщана, день спекотний. В таких умовах не рідше ніж через годину роботи двигунів, слід було промивати масляний фільтр. Наказ, зрозуміло, ми виконали, але якою ж ціною. Більше половини машин застрягли в дорозі через технічні неполадки. Вислана мною вперед розвідка повернулась з повідомленням, що противника в Бродах і околицях не виявлено. Не встигли ми, як кажуть, дух перевести, як отримали новий наказ - негайно повернутись до попереднього місця дислокації. На підготовку виконання наказу відводилося три години. Що за біс? Я ж іще не встиг підтягнути сюди відсталі дорогою машини. Але наказ є наказ. Раненько 26 червня за 5 км від Тодорова поступила команда "Стоп!" - новий наказ - іти в авангарді полку в район Радехова, бо там уже 2 дні ведуть важкі бої з танковою групою Клейста. До моменту підходу нашого 19 полку наші бойові товариші встигли нанести ворогу відчайдушні втрати, але і самі ослабли і тому змушені були відійти. Таким чином, нашому полку одному довелося атакувати гітлерівців. Першим у бій вступив мій батальйон у складі 18 КВ. Форсований марш Топорів-Броди, Топорів-Радехів тимчасово вивів з ладу інші 13 машин".
Тобто, фактично, ми бачимо, що радянські танкові війська використовувались абсолютно неефективно. По-перше, їх постійно передислоковували, заплутували новими наказами, по друге, вони піддавалися бомбардуванню з повітря, по-третє вони ламалися під час передислокації. Таким чином, в бій могло вступити трохи більше половини машин і то невеликими групами, що було край неефективно.
Попри всі невдалі спроби закрити німецький прорив командувач Південно-Західного фронтом Кирпоніс не припиняв невеликі місцеві контратаки кидаючи з 26 червня в бій все нові й нові сили. Потрібно сказати, що німцям це дошкуляло, але їхнього основного плану просування вперед це не ламало. Аналізуючи хід боїв на території України, начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер 26 червня 1941 р. записав у щоденнику: "Група армій "Південь" повільно просувається вперед, на жаль, зазнаючи великих втрат. У противника, який діє проти групи армій "Південь", помічається тверде й енергійне керівництво. Противник весь час підтягує з глибини нові свіжі сили проти нашого танкового клину".
Проте, незважаючи на нові сили, Червона Армія завдяки насамперед неправильно визначеній техніці вступу в бій малими підрозділами, не могла ліквідувати прорив. Через загальний хаос червоноармійці просто розбігалися лісами і полями, кидаючи техніку, яка ламалася. Зокрема, 28 червня 1941 р. в районі Немирова Львівської області німецька піхота оточила і розгромила 81-шу мотострілкову радянську дивізію, на озброєнні якої було аж 270 танків. Це майже стільки, як в німецькій танковій групі. 270 танків мала одна дивізія і фактично вона перестала існувати через те, що 70% особового складу пропало без вісти, тобто, дезертирувало. 29 червня 1941 р. Воєнна рада 6-ї армії так охарактеризувала стан 159-ї та 97-ї дивізії: "159-та стрілецька дивізія втратила своє командування, дезорганізована авіацією противника й абсолютно небоєздатна. 97-ма стрілецька дивізія понесла значні втрати і втратила командний склад".
Фактично протягом декількох днів війни величезні й потужні радянські механізовані корпуси через невміле командування, через панування німецької авіації в повітрі перетворилися на невеликі групи, які розпадалися під ударами німецького Вермахту. Зокрема, розпались до 25 червня 22-й мехкорпус, 27-й стрілецький корпус, які вступили в бій в районі Луцька і Володимира-Волинського. Розпалися в основному через паніку, яка охопила командирів і рядовий склад. Генерал Москаленко так описував зустріч із залишками згаданих корпусів 25 червня 1941 р.: "На міст несподівано кинулися тилові підрозділи і артилерія на кінській тязі зі складу частин 27-го стрілецького і 22-го механізованих корпусів. Піддавшись паніці, декілька сот чоловік, заважаючи один одному, намагалися прорватися на східний берег. Їхні коні ламали ноги між шпалами, вози й гармати збивалися в купу, утворювалися затори, а тут ще німці відкрили вогонь з артилерії по мосту. Почався неймовірний хаос."
Саме цей хаос і паніка, які охопили гігантську озброєну армію, і стали основними причинами перемог Вермахту в перші тижні війни. Відомості про типовий стан радянської оборони подає доповідна записка начальника 90-го прикордонного загону майора Бичковського, складена 5 липня 1941 р. на ім'я начальника прикордонних військ НКВД, начальника охорони тилу Південно-Західного фронту генерал-майора Хоменка: "Коротко хочу викласти дії з'єднань 5-ї армії за моїми особистими спостереженнями:
1) після переходу кордону німцями, підрозділи 87-ї стрілецької вступили із запізненням у бій на 8-9 годин. Частина укріпрайонів зайняли свої позиції своєчасно і залишались там до кінця. Подальша їхня доля не відома.
2) Під час всіх боїв 5-ту армію абсолютно не підтримувала наша авіація. Німецька авіація безкарно бомбила і, максимально знижуючись, розстрілювала з кулеметів частини Червоної армії.
3) Зенітна артилерія своїх завдань не виконала, стріляла дуже погано, літаків противника збивали дуже мало.Всього-на-всього збили на напрямку Володимир-Луцьк 8-10 літаків.
4) З'єднання 5-ї армії вступили в бій укомплектованими за штатами мирного часу, багато частин не мали навіть гвинтівок і засобів зв'язку, ніякої взаємодії між родами військ не було. Так, наприклад, 135-та дивізія 31-го стрілецького корпусу вела бій з противником, а наша артилерія стріляла абсолютно в іншому напрямку, а інколи і по своїм.
5) В штабах дивізій та корпусів багато метушні та паніки, розгубленості. Як тільки частини вступили в бій з ворогом, зв'язок з полками в дивізіях губили, а корпуси дивізіями.
6) Накази Військової ради армії до корпусів до виконання доходили з великим запізненням на півдоби-добу. Були моменти, коли штаб 5-ї армії вислав наказ про наступ, а поки цей наказ приходив, був виданий інший - про відхід.
7) Абсолютно не організована робота тилу, як у з'єднаннях, так і в самому штабі армії. Боєприпаси на фронт підвозилися з колосальним запізненням. Евакуація поранених не налагоджена, не призначені пункти евакуації поранених. Харчування в армії теж не було налагоджено. Протягом 7-8 діб бійці й командири жили на одних сухарях.
8) Піхота нестійка. Як тільки з'являються німецькі літаки і 2-3 танки, піхота покидає фронт, причому в першу чергу тікають командири з категорії молодших політруків. Я сам особисто зі своїм підрозділом затримував відступаючих і повертав на позиції.
9) В тилових районах - повна чехарда. Багато панікерства, а справи немає. Під час бою біля міста Торчин боєприпаси для артилерії було покинуто німцям, і німці їх успішно використали по нашим військам.
10) На дорогах, які ведуть до фронту, створюються гігантські пробки, через що підвезення боєприпасів і пального серйозно запізнюється. На всіх дорогах, починаючи від Володимира і в напрямку до кордону можна зустріти багато покинутих танків, тракторів і автомашин. Вивіз і ремонт цього майна не організовано.
Справжнім прокляттям для Червоної армії в перші тижні війни в умовах хаосу і паніки стало небажання з боку солдатів воювати, так званий дефетизм, поразницькі настрої і масове дезертирство. 17.07.1941 р. начальник управління політичної пропаганди Південно-Західного фронту Михайлов доповідав: "У частинах фронту було багато випадків панічної втечі з поля бою окремих військовослужбовців, груп і підрозділів. Паніка нерідко переносилася шкурниками і боягузами в інші частини, дезорієнтуючи вищі штаби про справжній стан справ на фронті, про бойовий і чисельний склад ворога, про власні втрати. Неймовірно велика кількість дезертирів. Тільки в одному 6-му стрілецькому корпусі за перші 10 днів війни затримано дезертирів і повернуто на фронт 5 тис. осіб, тобто 10% особового складу корпусу. За деякими даними, загороджувальними законами затримано за період війни 54 тис. чоловік, які загубили свої частини, відстали від них, в тому числі 1300 осіб командного складу."
Особливо болісним було дезертирство офіцерів, в тому числі й високопоставлених. За підрахунками сучасних російських вчених до 6 липня 1941 р. війська Південно-Західного фронту втратили до 140 тис. осіб дезертирами, 66 тис. пораненими і 25 тис. убитими. За всю війну кількість дезертирів з Червоної армії оцінюється цифрами в 1 млн. 200 тис. осіб. Офіційних перебіжчиків, які перейшли до німців зі зброєю в руках за, так званими, перепустками, які німці розкидали з літаків за лінією фронту за всю війну було 40 тис. осіб.
З 22 червня по 10 жовтня 1941 р. за вироками військово-польових судів співробітники НКВД розстріляли 10 тис. 201 червоноармійців, звинуваченого в боягузтві. За всю війну трибуналами було засуджено 994 тис. червоноармійців, з яких 157 тис. 593 були розстріляні. Це - більше 15 дивізій воєнного часу. У вермахті для порівняння за всю війну було розстріляно 7810 солдатів і офіцерів, звинувачених у боягузтві й дезертирстві.
У прикордонних боях за перші тижні війни Червона армія втратила 850 тис. бійців, з них тільки 10% - 85 тис. - убитими, 260 тис. - пораненими і хворими і 515 тис. - полоненими й дезертирами. При цьому втрати вермахту були: 32 тис. - убитими, пораненими й полоненими.
Червона армія в перші тижні війни не дорахувалася 11700 танків, німецький же вермахт втратив 503 танки, втрати літаків Червоної армії - 6293 проти 807 німецьких, 20 тис. гармат проти 1800 німецьких. Нацистські війська захопили стратегічні запаси сировини і важливі військові заводи. В прикордонних боях вермахт захопив на складах і в ешелонах понад 5 млн. 400 тис. гвинтівок, 191 тис. кулеметів, мобілізаційні запаси свинцю, латуні, сталі, нафтопродуктів. Завдяки захопленим нафтопродуктам вермахт задовольнив 1/3 власних потреб до кінця 1941 р.
Таким чином, грубі помилки командування, яке вводило свої війська в бій неорганізовано й малими частинами, видавало суперечливі накази, хаотично ганяло танкові корпуси дорогами Західної України привели до трагічних наслідків. Через паніку, дезертирство, дефетизм особового складу 1400 радянських танків під час боїв в Західній Україні не змогли розгромити німецькі танкові дивізії, на озброєнні яких було всього 300 танків. Безуспішні радянські танкові атаки припинились до вечора 26 червня 1941 р. Фактично ці бої, які розгорнулися в трикутнику Рівне-Броди-Дубно, увійшли в історію як Волинська танкова битва. На той час це була найбільша танкова битва в історії людства. Але Червона армія зазнала в цій битві колосальної поразки.
До 2 липня 1941 р. вермахт розгромив 8-й, 4-й, 9-й, 15-й і 19-й радянські механізовані корпуси, 36-й стрілецький корпус. Волинська танкова битва завершилася втратою 3464 танків Південно-Західного фронту із 4204, які були на початку війни. Страшну долю механізованих корпусів Південно-Західного фронту показує донесення командувача фронту від 7 липня 1941 р., надане начальнику Генштабу Червоної армії:
"Цілком таємно.
Доповідаю про стан мехкорпусів. 22-й мехкорпус, зосереджений в районі Коростеня, на 320 км. на схід від західного кордону. У нього на озброєнні 340 бойових машин - це 48% від довоєнної кількості.
15-й мехкорпус, зосереджений в районі Березівки, 300 км. на схід від західного кордону. Має в своєму складі 66 бойових машин, це тільки 9% від довоєнної кількості.
4-й мехкорпус, зосереджений в районі Івниці, це 360 км. на схід від західного кордону. Має в своєму розпорядженні 126 бойових машин. Це 13% від довоєнної кількості.
8-й мехкорпус, зосереджений в районі Козятина - 380 км. від західного кордону. Має в своєму складі 43 бойові машини, або 5% від довоєнної кількості.
9-й мехкорпус, зосереджений в районі Коростеня, 320 км. на схід від західного кордону, має в своєму розпорядженні 164 бойові машини, або 52% від довоєнної кількості.
19-й мехкорпус, зосереджений в районі Корчівки, 270 км. на схід від західного кордону, має в своєму розпорядженні 66 бойових машин, або 15% від довоєнної кількості.
В особовому складі всі корпуси за період боїв з 22 червня 1941 р. мають втрати близько 25-30%. Військова рада фронту вважає доцільним управління механізованими корпусами і танковими дивізіями, корпусні й дивізійні частини, а також танкові полки танкових дивізій і всі тилові установи відвести в район Ніжина-Прилук-Пирятина-Яготина 100-200 км. на схід від Дніпра."
Це була пропозиція, зроблена 7 липня 1941 р., коли німці ще тільки увійшли в Тернопіль, коли німецькі частини ще тільки вирвалися на оперативний простір до Житомира, командування Південно-Західного фронту пропонувало відвести залишки механізованих танкових з'єднань на 100 км. на схід від Дніпра до Яготина-Прилук-Пирятина.
Немає коментарів :
Дописати коментар