Проблеми працевлаштування котів

     Як це не дивно звучить, але існує конкретне місце, де кішки виконують обов'язки державних службовців. Країна ця - Великобританія, місто Лондон, в якому розташувався всесвітньо відомий найбільший національний музей, створений парламентським актом ще 1753 р., - Британський музей.

     Це один із найкращих музеїв, у ньому зосереджені найбагатші й унікальні колекції з історії, археології, етнографії й т. ін., що мають світове значення. До того ж, у Британському музеї розташувалася одна з найкращих бібліотек у світі. А от щоб миші не завдавали шкоди музею, в його штаті офіційно передбачена "котяча рота" у складі шести кішок. На утримання "роти" бюджетом передбачено 50 фунтів стерлінгів  на рік на кожну тварину. Проте, годують їх не щодня, щоб тварини не забували про свій головний службовий обов'язок - ловити мишей. Щоб кицьок ніхто не ображав, і усі відвідувачі знали, що вони "службовці музею", для чотирилапих вартових передбачена уніформа - на шиї кожної тварини пов'язаний пишний жовтий бант.

До штатного розкладу трьох поштових відділень Лондона включено декілька кішок, яким регулярно виписується "зарплата". Коти "перебувають на службі" поштового відомства ще з 1868 р., тобто майже 150 років. Зрозуміло, кицьки не працюють поштарями. Проте роботи їм вистачає: вони охороняють поштові відправлення від пацюків і мишей. Державний секретар поштового відомства  своїм розпорядженням призначив на утримання кожної кицьки 8 пенсів на місяць.

     В Російській імперії історія "державної служби" кішок розпочалася з XVIII ст., коли цар Петро I завів у Зимовому палаці величезного кота, якого він особисто привіз із Голландії. Пізніше за наказом імператриці Єлизавети, яка дуже боялась гризунів, до старого палацу доставили партію котів-крисоловів з Казані. В архівах навіть зберігся документ 1745 р., підписаний дочкою Петра I, - "Указ про висилку до двору котів". Статус охоронців музею котам надала імператриця Катерина II. Проте імператриця все ж більше полюбляла собак, і, врешті-решт, з палацових кімнат коти були вимушені переселитися до підвалів і там захищали палац Її Величності від мишей і пацюків.

    Ермітажні коти пережили революцію і продовжували нести службу в музеї і за нової, радянської влади. Лише блокаду Ленінграда вони не пережили. Усіх котів з'їли, і одразу місто заполонили пацюки. Після закінчення блокади до міста з центральних районів Росії привезли два вагони кішок. 

     У другій половині 60-х років ермітажних котів стало надто багато. "Ермікі" почали поводитись дуже зухвало, завдаючи шкоди безцінним експонатам. За наказом "згори" кішок терміново прибрали. Проте через декілька років хвостатих охоронців терміново повернули, щоб вони продовжили боротьбу за культурні цінності.

     Сьогодні в музеї несуть службу понад 50 котів. У кожного з чотирилапих охоронців є власний паспорт з фотокарткою, який посвідчує високу кваліфікацію у нелегкій службі із захисту підвалів від гризунів. У вусатих охоронців є навіть своє свято - День березневого кота, яке відзначається щорічно останньої суботи березня. Страшно уявити, що сталося б зі світовою  спадщиною, якби не втрутилась у справу порятунку шедеврів звичайнісінька кішка.

За матеріалами сайта www.33cats.ru

5 книг для совершенствования мозга

Книги, которые стоит прочесть, чтобы заставить свой мозг работать в полную силу

1. «Научи себя думать: самоучитель по развитию мышления» — Эдвард де Бонго. Благодаря этой книге вы сможете улучшить свое мышление. Абсолютно простая методика, которая включает в себя пять этапов.

2. «Разблокируй свой ум: стань гением!» — Станислав Мюллер. Особая технология, которая помогает повысить мозговую активность и процент активного мышления. Изучив данную книгу, вы сможете стать особо обучаемым человеком, причем не зависимо от вашего возраста.

3. «Карты памяти. Готовимся к экзаменам» — Тони Бьюзен. Карты памяти - это уникальный и очень простой метод запоминания информации. Научившись ими пользоваться, ты перестанешь бояться экзаменов, у тебя появится больше свободного времени, а твои оценки станут гораздо выше.

4. «Научитесь учиться или жонглировать» — Тони Бьюзен, Майкл Дж. Гелб. Уникальная методика развития и овладения потенциалами и ресурсами головного мозга, базирующаяся на результатах многих сотен специальных семинаров, проведённых авторами в различных компаниях, учебных заведениях, а также в подразделениях армии и национальной гвардии США.

5. «Техника развития памяти. Самоучитель» — О. А. Андреев. В книге представлены занятия по тренировке памяти, которые позволят вам в совершенстве развить те механизмы вашего мозга, которые отвечают за запоминание и хранение информации. Описание рекомендуемых для тренировки упражнений и порядок работы над ними.

Омелян Йосипович Пріцак

 Сьогодні – 96-та річниця з дня народження видатного вченого Омеляна Пріцака.

Омелян Йосипович Пріцак  (07.04.1919 – 29.05.2006) – філолог, сходознавець, історик, іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Міжнародної асоціації україністів, почесний доктор всесвітньо відомих університетів, член багатьох академій наук світу.

Навчаючись у Львівському, Берлінському і Геттінгенському університетах, став вихованцем польської філологічної і сходознавчої (В. Котвіч,  Т. Левицьки, Є. Завалинський), української історичної і сходознавчої (І. Крип’якевич, Т. Коструба, Я. Пастернак, В. Сімович, А. Кримський) та  німецької мовознавчої і сходознавчої шкіл (Р. Гартман, Г.- Г. Шедер, А. фон Габаін).

Омелян Пріцак став вченим світового рівня в декількох галузях науки: філологія, лінгвістика, орієнталістика, історія, і по праву належить до плеяди універсальних вчених, якими були Й.Г. Гердер, Г.В.Ф. Гегель, О. фон Гумбольдт, Б. Кроче, А. Кримський. Він зробив гідний внесок у розвиток світової орієнталістики як науковець-дослідник та як ініціатор і організатор міжнародних наукових осередків, зокрема Societas Uralo-Altaica, Ural-Altaische Jahrbücher, Permanent International Altaistic Conference.

Омелян Пріцак підніс українські студії на рівень світової науки, будучи інтелектуальним лідером в утвердженні престижу української гуманітарної науки за кордоном. Він був організатором і першим завідувачем кафедри української історії ім. М.Грушевського та першим директором Українського наукового інституту Гарвардського університету.

Підкорення Північного полюсу

6 квітня 1909 року 52-річний американський офіцер Роберт Едвін Пірі та Метью Хенсон з чотирма ескімосами першими досягли точки, котру вони вважали Північним полюсом. 

Роберт Пірі

Роберт Пірі пройшов підготовку в Управлінні берегової та геодезичної зйомки США і поступив на інженерно-будівельну службу ВМС США. Пірі організував і провів шість арктичних експедицій між 1891 і 1909 рр., кожного разу просуваючись все далі на північ по протоках Сміта і Нейрса. Його дослідження окреслили північний кордон Гренландії, довівши, що це оcтрів.

Діяльність Пірі значною мірою підтримувалася арктичним клубом Пірі, організацією багатих мешканців Нью-Йорка, яку очолював Морріс К. Джезеп з американського музею природної історії. Цей клуб, сформований у 1899 р., робив все можливе, щоб підтримати Пірі. Його членами керувало патріотичне прагнення бачити американця першою людиною що досягла полюса а також небезпідставні надії на те, що їх імена будуть увічнені при складанні Пірі географічних карт. Все це,як і постійний інтерес преси, штовхали немолодого вже дослідника до останнього кроку на шляху до безсмертя.

Пірі зробив дві останні спроби дістатися до Північного полюса, в кожній з яких його супроводив Метью Хенсон і групи ескімосів. У 1905 році на новому кораблі "Рузвельт", наданому йому членами клубу, Пірі здійснив чергову полярну експедицію. Борючись із льодами на підходах до Північного Льодовитого океану, він писав про "глибоке хвилювання, що межує з потрясінням, від могутніх штовхів "Рузвельта", цього півторитисячотонного тарана, що дробить льоди і розчищає нам дорогу", а також про " ні з чим не порівнянним захопленням від того скреготу і гуркоту, з яким стальний ніс судна дробив і кришив величезні крижини". Узявши на борт ескімосів, собачі упряжки і м'ясо в дорогу, він продовжив шлях до мису Шерідан біля північно-східного краю острова Елсмір, де корабель залишився на зимівлю. Березень і квітень 1906 року він провів у льодах, у небезпечній подорожі до Північного полюса, яку забезпечували ескімоси. Безперечно, Пірі здійснив цю подорож, але його твердження про те, що 21 квітня експедиція досягла 870 6' північної широти, фахівці, які вивчали його записи, брали під серйозні сумніви.

Метью Хенсон

Для заключного кидка до полюса Пірі знов відплив із Сполучених Штатів на "Рузвельті" в липні 1908 р. Перезимувавши, як і в минулий раз, біля мису Шерідан, він вибрав як стартовий майданчик для початку подорожі мис Колумбія, приблизно в 145 км. до заходу.

Раніше в тому ж році групи, що зміняли одна одну й складалися з 24 чоловік, 19 саней і 133 собак, пройшли від наземної бази на мисі Колумбія, розчищаючи шлях, розбиваючи табори і закладаючи запаси. Це дозволило Пірі та його супутникам, що відправилися в дорогу 1 березня 1909 року, йти до останньої бази майже без нічого, зберігаючи сили для кидка до полюсу. Від останньої бази Пірі пройшов 250 кілометрів до полюса і 780 кілометрів зворотно за 16 днів.

Пірі урочисто вшановували як на батьківщині, так і за рубежем, він був звеличений до рангу контр-адмірала ВМС і нагороджений орденами й медалями. Помер Пірі 20 лютого 1920 р. від недокрів'я.

Песах

З вечора 3 квітня по 10 квітня іудеї відзначатимуть Песах – одне з центральних свят, присвячене Виходу євреїв з Єгипту.

Песах (פֶּסַח; арамейською; українською - Великдень), весняне свято в пам'ять Виходу євреїв з Єгипту, триває сім днів в Ізраїлі і вісім днів у країнах діаспори.

Єврейське свято Песах вважається найдавнішим з усіх релігійних свят, що відзначаються в наш час. У Біблії про ці події написано дуже детально. Ця тема стала популярною в мистецтві, в літературі, часто використовується в різних алегоріях.

Передісторія Песаха пов'язана з об'єднанням єврейського народу, який прийшов до Єгипту у складі 70 осіб з роду Якова і вийшов звідти великим товариством з 600 000 чоловік.

Головна дієва особа цієї події — Мойсей. Він народився в Єгипті в час, коли єгипетський фараон, наляканий великою кількістю юдеїв, наказав страчувати всіх новонароджених єврейських хлопчиків. Сестра Мойсея поклала його в кошик і опустила в річку неподалік від того місця, де купалася донька фараона, яка забрала немовля собі на виховання. Таким чином Мойсей виховувався в палаці фараона. Юнаком він побачив, як наглядач-єгиптянин знущався над євреєм-рабом. В гніві Мойсей кинувся на єгиптянина і вбив його, через що мусів тікати з Єгипту, уникаючи смерті.

В землі Медіамській він став пастухом. Якось в Синайській пустелі він побачив чудо: яскраве полум’я охопило кущ ожини, але ані жоден листочок, ані галузка від цього не постраждали. Раптом він почув голос ангела, який передав йому волю Божу: йди в Єгипет і звільни народ Мій.

Виконуючи волю Всевишнього, Мойсей повернувся до Єгипту і разом зі своїм старшим братом Ароном закликав фараона відпустити юдеїв, аби ті пішли в пустелю і помолилися до свого Бога. Фараон відповів, що він сам є богом і ніякого іншого Бога він не визнає. 10 разів Господь посилав Мойсея і Арона попереджувати фараона, що якщо він не відпустить євреїв, то на Єгипет впаде Його кара. І лише після десятої кари, коли за одну ніч ангел смерті забрав всіх єгипетських первонароджених, фараон, який сам втратив сина, попросив євреїв негайно залишити Єгипет.

Народ Божий тікав з неволі, навіть не прихопивши із собою їжі. Чудом Божим вони врятувалися від фараонової армії, яка кинулася слідом за юдеями щоб повернути їх назад у рабство.

Дорогу їм перегородило Червоне море, і євреї зупинилися. Становище було складне, тож частина євреїв вже почала нарікати на Мойсея, що він прирік їх на вірну загибель, частина готувалася до оборони, інші молилися, а дехто взагалі готувався повертатися назад. Крик стояв несамовитий. Мойсей звернувся до Бога і почув відповідь: чого ви всі кричите, не час кричати, час діяти. І коли голова коліна Юдиного — Нахшон бен Амінадав — вступив у воду, море розійшлося. Слідом за ним пішли всі інші по дну моря як по суші, говорить книга Вихід. За ними вода сходилася назад, затоплюючи таким чином  військо фараона, яке вже наздоганяло втікачів. Ця історична подія відбулася приблизно 33 століття назад (за єврейським літочисленням це 2448 рік).

Отто фон Бісмарк

Сьогодні виповнилось 200 років від дня народження Отто фон Бісмарка (1815-1898), німецького державного діяча, дипломата, князя, першого рейхсканцлера Німецької імперії в 1871-1890 рр. Бісмарк повів об’єднання Німеччини. В 1878 році видав Винятковий закон проти соціалістів, водночас проводив помірковані соціальні реформи. Один з головних організаторів Троїстого союзу (1882), направленого проти Росії та Франції. 

Народився Отто Бісмарк у юнкерській родині. Змінив дві гімназії, вчився не надто старанно. Захоплювався творами Шіллера, Гете, Шекспіра. Блискуче вивчив французьку мову (Франція на той час була ворогом Німеччини). «Він схожий на мале лисеня, що сидить у залізній клітці, але знає, що обов’язково вирветься звідти», - сказав про 12-річного Бісмарка один з істориків, розглядаючи фотографію майбутнього «залізного канцлера». Згодом Отто Бісмарк закінчив університет Георга Августа в Геттінгені де вивчав право. У юності він був задиркуватий і дуже самолюбивий. За перші 9 місяців навчання він брав участь у 24 (!) дуелях. У першій дуелі його поранили, шрам на обличчі залишився на все життя. До того ж майбутній канцлер був гульвісою. 

По закінченні університету  Отто влаштувався на службу, але невдовзі його звідти звільнили. До 1846 року (31 рік) він ніде не служив, проводячи час у батьківському маєтку. «Моя гордість вимагає від мене керувати, а не виконувати чужі накази», - самовпевнено заявляв він. Як зауважив один із сучасних дослідників, «кар’єру йому зробила Історія». У 32 він одружився, шлюб був вдалий. Того ж 1848 року Бісмарк, затятий монархіст, стає депутатом парламенту від дворянства. Його помітив король Вільгельм Перший, але написав на пропозиції міністра внутрішніх справ: «Затятий реакціонер. Використати згодом». У 1859-1862 рр. він був посланцем німецької держави у Петербурзі, з 1862-го -  прем’єр-міністр Пруссії. Саме тоді він сказав досить відому фразу: «Великі питання вирішуються не розмовами і більшістю, а залізом і кров’ю». 

1 квітня - Міжнародний день птахів

         Хоч і називається цей день «міжнародним», відзначається він переважно на теренах Росії та України й бере свій початок за часів СРСР. У 1918 році радянська Росія приєдналася  до міжнародного Договору про перелітних птахів. 1 квітня 1927 року в Москві вперше відбулись заходи, присвячені пернатим. До акції під керівництвом науковців з Центральної біостанції були залучені переважно діти і підлітки, які чіпляли в парках і скверах столиці «пташині будиночки». В подальшому День птахів набув всесоюзного розмаху, до заходів приєдналася преса, зокрема й спеціалізована українська (наприклад «Радянський мисливець та рибалка»), яка закликала людей не бути байдужими й всіляко допомагати пернатим. Варто зауважити, що в Україні День птахів сприймався як прихід справжньої весни, своєрідна офіційна зустріч перелітних птахів, що поверталися з чужини до рідних країв. 

      До пернатих у нас в країні споконвіку було шанобливе й трепетне ставлення. Існує величезна кількість прислів’їв, приказок, пісень, легенд, прикмет, пов’язаних з птахами. Ось лише декілька з них: «Квітнева ластівка день починає, а соловей закінчує» «Прилетів лелека – весну приніс здалека», «Ластівки вилітають – годину обіцяють», «Журавлі прилетіли і полудень принесли»; «Ластівки почали лаштувати гнізда – настало стійке тепло», «Журавлі летять мовчки, низько й швидко – на негоду», «Жайворонки зранку не співають – на дощ», «Перелітні птахи летять зграями – на дружну весну». Прикметно, що в народі квітень називали ще й «лелечником». 

       Першим офіційним міжнародним документом щодо охорони птахів була «Міжнародна конвенція про охорону птахів, корисних у сільському господарстві», підписана 19 березня 1902 року (набрала чинності 12 січня 1905 року). Згодом, 18 жовтня 1950 року на зміну їй у Парижі була підписана «Міжнародна конвенція про охорону птахів», яка набрала чинності лише у 1963, через 13 років після підписання. Існує також Міжнародний день перелітних птахів, який відзначається кожної другої суботи і неділі травня, починаючи з 2006 року. 

         Чимало країн світу (зокрема США, Канада, Великобританія, країни Латинської Америки) відзначають у певні дні року власні Дні птахів. Варто зауважити, що ставлення до пернатих не всюди однакове. У північних країнах воно більш відповідальне – так, наприклад, скандинавські країни витрачають мільйони євро на збереження зникаючих видів птахів, тоді як країни Середземномор’я подібними питаннями займаються хіба що під тиском спеціальних європейських природоохоронних організацій. Так, з 5 мільярдів птахів що летять з Африки в Євразію виводити потомство, щороку приблизно мільярд з них убивають в країнах Середземномор’я. «Лідерами» є Мальта, Кіпр, Італія, Албанія. Наприклад, лише в одній Італії щороку мисливці вбивають до 7 мільйонів співочих дроздів. Донедавна на Кіпрі вбивали по 10 мільйонів співочих птахів на рік. У Кіпра й Мальти навіть були проблеми під час вступу до ЄС через варварське знищення пернатих – у цих країнах їх не тільки масово відстрілюють, ловлять на палі які змащують спеціальною смолою, але й ловлять у величезні тенета за допомогою звукозаписуючої техніки. Полювання на птахів тут вважають національною традицією, своєрідним молодецтвом, виявом чоловічої завзятості. До того ж окремі види співочих птахів є вишуканими делікатесами, за які ресторани платять чималі гроші (наприклад на Кіпрі таким традиційним національним делікатесом є чорноголова савка – амбелопулія). Після вступу в ЄС Кіпр неодноразово отримував попередження щодо порушення засадничої директиви європейського співтовариства 1979 року, яка зобов’язує європейські країни охороняти всі європейські види птахів і забезпечувати їм належне середовище існування. 

      Внаслідок антропогенного впливу за період із XVII ст. на нашій планеті вимерло близько 120–130 видів птахів. На початку XXI ст. близько 1200 видів перебувають під загрозою зникнення через діяльність людини, попри зусилля щодо їх збереження. В Україні налічують 423 або 424 види. До останнього видання Червоної книги України (2009) занесено 87 видів птахів – майже всі вони під загрозою зникнення. Серед них і один із символів України – сірий жайворонок.

Використані матеріали: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/1_kvitnya_tsey_den_v_istoriii_2038452