Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 року його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля Станіслава Лещинського з гетьманом Іваном Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. І. Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів.
У жовтні 1708 року шведська армія вступила на українські землі. Сувора зима 1708 - 1709 років, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 року приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. У таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон - 4300 осіб, який очолював полковник О. Келін, а також 2600 жителів міста.
На початку травня 1709 року шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. Вперта оборона міста московським гарнізоном надовго скувала головні сили Карла XII і завдала їм значних втрат (понад 6 тис осіб було вбито). Це дало можливість московському командуванню зосередити сили й підготуватися до генерального бою, який Петро I планував провести 10 липня 1709 року. Царськими військами було збудовано украплений табір, підступи до якого охороняли шість поперечних та чотири поздовжніх редути.
